Зразок роботи
1.1. Основні віхи життя В. В. Німчука
Прогрес української мовознавчої науки протягом останніх десятиліть нерозривно пов'язаний із внеском члена-кореспондента Національної академії наук України, доктора філологічних наук та професора Василя Васильовича Німчука. Він широко відомий за межами України як вчений з оригінальним мисленням і винятковою працездатністю, який активно діє у галузях лінгвоукраїністики та славістики [4].
Василь Васильович Німчук народився 6 липня 1933 року в селі Довге Іршавського району на Закарпатті. У 1955 році він здобув освіту на філологічному факультеті Ужгородського університету, а згодом завершив аспірантуру в цьому ж навчальному закладі [5].
Мовознавець розпочав свій науковий шлях ще під керівництвом видатного наставника С.П. Бевзенка, опублікувавши першу наукову розвідку ще як студент у 1955 році [5]. З того часу його праці залишаються актуальними, завдяки ретельному підбору фактів, глибині та всеосяжності досліджень, чіткій теоретичній позиції та науковому дослідницькому підходу.
З 1958 року його наукова діяльність була тісно пов'язана з Національною академією наук України. Спочатку він працював у Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні АН УРСР, а пізніше перейшов до Інституту української мови НАН України, де з 1998 по 2008 рік обіймав посаду директора [4].
З 1986 року Василь Васильович очолював відділ історії української мови. У 1963 році він захистив кандидатську дисертацію, а в 1981 році отримав ступінь доктора наук. У 1991 році йому присвоїли звання професора, а в 1990 році він був обраний членом-кореспондентом НАН України [10].
В.В. Німчук визнаний як один із найвидатніших істориків мови сучасності, проте його науковий внесок охоплює широкий спектр лінгвістичних питань. За його плечима близько 400 наукових праць, серед яких 11 монографій та 11 колективних видань, а також 34 книжкові публікації, де він виступав у ролі відповідального редактора [25]. Його дослідження охоплюють такі галузі, як діалектологія, стилістика, дериватологія, онтогенез української мови, історія лінгвістики, ономастика та етимологія.
Починаючи з 1991 року, він продовжував свою наукову діяльність в Інституті української мови НАН України, де з травня 1998 по квітень 2008 року обіймав посаду директора, а нині є завідувачем відділу історії української мови. З 1992 по 2002 рік він також працював за сумісництвом провідним науковим співробітником в Інституті української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України.
Пуряєва Н. В. зазначає, що Василь Васильович займався дослідженням старослов'янської мови, історії, діалектів і ономастики української мови, а також вивчає історію української літературної мови, правопису, історію української лінгвістики та українського глотогенезу. Його наукові інтереси охоплюють проблеми української конфесійної мови та українсько-південнослов'янські мовні паралелі [24, с. 17].
До останніх днів Василь Васильович працював над створенням словника говірки свого рідного села Довге, збираючи матеріали протягом усього життя. Ця значуща праця мала стати вагомим внеском у розвиток української діалектної лексикографії. Наразі колектив кафедри української мови Ужгородського національного університету опрацьовала та опублікувала зібрані матеріали [21]. На факультеті, у спеціально відведеному приміщенні, була відкрита бібліотека В.В. Німчука, яку він, разом із картотекою словника, передав університетові.
Магістр