Микола Зеров - метр українського перекладу (ID:1064788)

Вступ М. Зеров відіграв ключову роль у період, коли переклад став засобом розвитку української лінгвопоетики, тим самим внісши значний вклад у національну літературну культуру. Його новаторський підхід до української поезії, як оригінальної, так і перекладної, сприяв оновленню мовних та стилістичних засобів, позначивши собою еру культуротворення. За життя Зерова його роботи були доступні лише вузькому колу інтелектуалів, а заборона його імені унеможливлювала широке визнання його творчості. Після зняття заборони вченого робота знову привернула увагу науковців, що сприяло дослідженню його літературознавчої та перекладацької діяльності. Актуальність теми дослідження про Миколу Зерова, видатного метра українського перекладу, обумовлена необхідністю всебічного аналізу як опублікованих, так і архівних матеріалів, що відображають його внесок у розвиток перекладацької та перекладознавчої діяльності. Завдяки дослідженню його робіт можна глибше зрозуміти історичну значущість його підходів для формування української традиції перекладу, яка сприяла культуротворенню в умовах складних історичних обставин, включаючи періоди репресій та заборон. М. Зеров, переживши арешт, ув'язнення та розстріл, залишався недостатньо дослідженим через політичні умови та заборони. Мета роботи – проаналізувати особливості діяльності Миколи Зерова як метра українського перекладу. 1. Особливості формування перекладознавчої концепції М. Зерова М. Зеров став ініціатором розвитку неокласицизму в українській літературі на зламі ХХ століття, розглядаючи цей напрям як засіб відродження національної культури відповідно до високих європейських стандартів мистецтва. Зеров прагнув формування літературної мови та світосприймання, які б базувались на універсальних образах, ідеях та принципах, спільних для європейського мистецтва. Його неокласичний період розпочався у 1918–1919 роках з публікації першого перекладу — IV еклоги Вергілія у Літературно-науковому віснику та поезій М. Рильського під назвою “Під осінніми зорями”. Рецензії на ці поезії, опубліковані П. Филиповичем в “Книгарі” та М. Зеровим у “Музагеті”, підтверджують значення його внеску в українське літературне відродження.