Зразок роботи
Залишати цю вкрай актуальну проблему на розгляд окремих державних чинників неможливо, оскільки вона складатиметься не в межах наукової доцільності , а відповідно до власних уподобань деяких осіб, які відбивають хіба що смаки родинного оточення, а не інтереси України як держави та її суспільства. Проте, навіть якщо концепція стратегічної програми не сформульована, вона все одно існує у вигляді традиційних поглядів і психологічних установок перших осіб держави та вищого чиновництва. Однак у цьому разі надто переважає суб’єктивний фактор, який дуже залежить від особистих уподобань і традицій виховання чиновництва. З урахуванням шкоди, якої зазнає держава за відсутності такої стратегічної програми і суспільна актуалізація державно – церковних відносин в Україні спонукає правознавців, соціологів, філософів, істориків, політологів до осмислення цих процесів і пошуку засад забезпечення свободи діяльності релігійних організацій.
Сьогодні актуальним є питання об’єднання Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Православної Церкви Московського Патріархату та Української Греко-Католицької Церкви в єдину Українську Християнську поміську Церкву, що сприяло б зміцненню українського суспільства. Такі явища в історії людства відбуваються не вперше, і для того, щоб дати пояснення всьому різноманіттю подій сучасного життя, знайти вірне рішення ми повинні, насамперед, озирнутися в минуле, саме в ньому ми можемо знайти відповідь на хвилюючі нас питання, воно допоможе зрозуміти сьогодення, а можливо і прогнозувати майбутнє....
Серед загальних праць автором курсової роботи було використано наукові розвідки пов’язані з політично-супільним та економічним життям Франції в другій половині XVIIIст. Зокрема, це праці: Берковой К. Н. [40], Пименовой Л. А. [41 – 51], Манфреда А. З. [66], Матьєза А. [69], Захера Я. М. [40, 57], Кана С. Б. [63], де розглянута картина життя французького суспільства другої половини XVIIIст. та приділяється особливій увазі економічний розвток Франції.
Важливу увагу автор курсової роботи приділив змінам економічно – соціального стану протягом конкретного періоду другої половини XVIIIст. Зокрема, за домогою праць: Энгельгардта Р. Д [60], Жореса Жана [62], Обичкина Е. О. [64], Алексиса де Токвиля [58], де описується французьке суспільство в своєму майновому розшаруванні. Окрім цього простежується зміна соціального складу населення відповідно до державної політики Франції другої половини XVIIIст., що дає змогу в більш повному обсязі розкрити поставлені автором курсової роботи завдання.
Починаючи з відкриття засідання Генеральних штатів 5 травня 1789 року в Версалі, питання щодо католицької церкви активно обговорювалось. Проте, духовенство маючи 300 місць в Генеральних штатах стійко відстоювало свої позиції. Влада та керівництво країною фактично перейшло в руки великої буржуазії та ліберальних дворян, яким були близькими якщо не атеїстичні то вільні думки по відношенню до релігії. Однак, все ще залишались прибічники короля та абсолютиського антинародного режиму, які йшли напротивагу лібералам до союзу з духовенством.
Буджуазія на кінець XVIII ст. стає досить впливовим й економічно багатим класом, проте залишалась обмеженою в своїх правах через відношення до третього стану. В революції «буржуа» вбачали початок стрімкого впровадження капіталістичних відносин у Франції та рівних політичних прав для громадян. Церква як великий феодал, стояла назаваді таких планів. Також, країна потребувала виходу з кризи, через що, буржуазія запропонувала розпродати церковні коштовності. Згодом на розгляд до Генеральних штатів було подано законопроект за яким: все майно церкви повинно стати надбанням нації, десятина більше не існуватиме, св'ященники почнуть отримувати фіксовану заробітню плату, чернечі ордени будуть перетворені на лікарні, школи та притулки.
Такий законопроект був затриманий у розгляді на декілька місяців, проте, духовентство одразу відмовилось від десятинного податку. Буржуазія не наважувалась силою відбирати церковну власність, адже саме це могло б порушити принцип недоторканності приватної власності, за яку вони боролись. Єдиним виходом з такої ситуації була б добровільна відмова церквою від свого майна. Єписком Талейран від імені католицького духовентва виступав за передачу до багатств нації лише деякої частини церковного майна, з такою ж пропозицією виступив і Ф. Бюзо.
Проте, «благодійні внески» Людовик XVI одразу ж повертав церкві щоб погасити її борги. Церква створила королю образ постійної бідності та заборгованості. Король натомість сам назначував аббатів, які за час його правління починають не мати нічого спільного з цервою, а були звичайними дворянами.
Мало того, що католицька релігія була опорою держави та вінчала короля на престол, вона вела реєстрацію народжень, шлюбів і смертей. Все громадянське життя було в її руках, і якщо король мав відомості про рух народонаселення свого королівства, то виключно на підставі вельми ненадійних статистичних даних про перших причастиях. Зі свого боку, король призначав велику кількість аббатів. У багатьох абатствах, з числа найбагатших. Аббат не обов'язково був духовним главою, духовне керівництво здійснював пріор, який проживав в абатстві, як свого роду завідувач месою. Аббат там не проживав, він задовольнявся, як сеньйор цього духовного володіння, отриманням прекрасних доходів. Монархія, таким чином глибоко пов'язала себе з церковною системою і як учасник безмірного клерикального паразитизму, могла б звільнитися від цих кайданів і перейти на бік нової Франції лише ціною подвигу, ціною змін.
Церква монополізувала освіту. Чернечі органи керували церковно-парафіяльними школами, де освіта велась переважно релійними вченнями. Богадільні, лікарні та сирітські будинки також були монополізовані церквою. Проте, оосновним джерелом збагаченням була земельна власність, адже церква активно експлуатувала велику кількість селян. Наприклад, володіння церкви в департаменті Орн було близько 15 тисяч селян. Священники не розголошували свої реальні прибутки та приховували своє майно від сторонніх очей. Більшість науковців притримуються думки, що володіння церкви в Франції складали від 1/4 до 1/5 всієї площі країни. Окремі регіони, такі як Ельзас віддали церкві 2/3 своїх володінь [62 с. 58].
В св’ященних храмах та монастирях була велика кількість коштовностей та ікон. Вартість всього цього майна, разом з будинками, оцінювалась близько 2 млрд. Ліврів. Щорічний прибуток церкви становив біля 100 млн. Ліврів лише з власних земельних володінь, з десятини (церковного податку 1/10 врожаю) церква
Магістр