Публічна історія: досвід Німеччини (ID:1210116)

Епоха пам'яті - так Ольга Манойлович Пінтар, сербський історик, назвала початок 21-го століття – «час, коли на зміну революційному баченню майбутнього приходять ревізії минулого» [9]. Вона зазначає, що робота з минулим стала однією з найважливіших соціальних і політичних концепцій, а сама історія набула комерційної/ринкової цінності. Пояснення і легітимність нинішніх соціальних і політичних обставин шукають у нібито автентичних історичних інтерпретаціях. Публічна історія - це інтерпретація минулого поза межами спеціалізованих академічних установ, з акцентом на історії для широкого загалу, а не для академіків чи спеціалістів. Активна комунікація з громадськістю стикається з численними викликами та перешкодами. Відтворення історичних подій, відзначення ювілеїв і пам'ятних дат, реконструювання пам'ятників і меморіалів майже не відбуваються без публічних суперечок, гострих дискусій і критики. Відбувається боротьба за ідентифікацію та критичне переосмислення історичної тяглості, щоб пояснити сучасні явища. Щоб виконати своє завдання, публічна історія має поривати з традиційною історичною методологією і часто шукати альтернативні шляхи подолання розриву між дослідниками минулого, сучасними аналітиками та аудиторією [6].