Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Проаналізувавши культурно-освітню політику в Українській Державі Павла Скоропадського, ми дійшли таких висновків.
1. У роботі зазначено, що, проголосивши Україну державою, Гетьманат на чолі з гетьманом П. Скоропадським запровадив централізоване управління освітою, домігшись значних успіхів у системі освітніх закладів в Україні в усіх ланках. З’ясовано, що заходи Міністерства освіти щодо дерусифікації навчання найбільш успішними виявилися у ланці нижчої початкової школи. Для підтримки не¬заможних талановитих українських учнів було засновано 350 стипендій імені видатних українських діячів культури. На державний кошт Міністерство освіти в 1918 р. прийняло 50 українських гімназій. Підкреслено, що для забезпечення української націо¬нальної школи педагогічними кадрами усіх ступенів було створено учительські семінарії та інститути, організовано курси українознавства для вчителів трьох типів. Водночас в Українській державі розпо¬чалася перебудова професійно-технічної освіти, основними кроками якої були дерусифікація фа¬хових шкіл, укладання нових планів навчання, запровадження нових дисциплін. Значну увагу гетьманський уряд приділяв також по¬зашкільній освіті та дошкільному вихованню, виділяючи на це значні кошти. Суттєвих здобутків Гетьманат досяг також у створенні української вищої школи.
2. Зазначено, що в період Гетьманату відбувалося інтенсивне будівництво вищої освіти, яким займалася спеціальна комісія на чолі з В. Вернадським, що разом із фінансовою підтримкою з боку держави та наукових товариств дало змогу на основі Київського народного університету відкрити 6 жовтня 1918 року Український державний університет. Кам’янець-Подільський державний український університет і Катеринославський університет, створений на базі Вищих жіночих курсів, було також відкрито у жовтні того ж року. Уряд П. Скоропадського виділив кошти на створення електротехнічного факультету в Київському політехнічному інституті, Миколаївського і Херсонського політехнічних інститутів та ряду інших вищих навчальних закладів. Також розпочав функціонувати Архітектурний інститут. Були оголошені українськими Київський (Святого Володимира), Харківський, Одеський університети. Все це ввело інститутсько-університетський рівень освіти в процес реформування освітньої системи в Україні. Узагальнено, що українські народні університети справді стали за¬родками національного відродження.
3. Встановлено, що відкриття Української Академії наук як самоврядної установи стало знаковою подією для розвитку української науки. До структури Академії входило три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний, соціальних наук. Видання Академії повинні були друкуватися українською мовою. З’ясовано, що до числа основоположних принципів функціонування Української Академії наук належали принцип свободи наукової творчості, системне й повноцінне інформаційне забезпечення наукових досліджень, постійна та широка комунікація з суспільством. УАН стала осередком вивчення історії, побуту, фольклору, письменства, мови, мистецтва та музики, економічних умов життя, фізичної природи українського народу; впливала на підвищення продуктивних сил країни й людини в Україні; була в тісному зв’язкові з народним життям. Заклад науки був орієнтований на передові рубежі світової науки, що, на думку президента УАН В. Вернадського, мало сприяти і всесвітньому визнанню української культури.
4. Підкреслено, що на час гетьмування П. Скоропадського припадає заснування таких наукових установ, як Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Національна бібліотека та ін. Концептуальні засади функціонування найголовнішої книгозбірні держави було викладено у «Відозві від Тимчасового Комітету для заснування Національної бібліотеки Української Держави в Києві». Зауважено, що розвиток архівної справи в Українській державі відбувався в рамках проведення архівної реформи, завданнями якої була централізація архівної справи, впровадження державної власності на архівні документи, концентрація архівних матеріалів, створення Національного архіву Української Держави для зберігання документів загальнодержавного характеру і значення. Акцентовано, що вся діяльність гетьманського уряду була пов’язана зі збереженням культурного надбання народу, що активно підтримувалося творчою та науковою інтелігенцією. Це зумовило активне формування національної музейної і пам’ятникоохоронної справи, в рамках якого було засновано Національний історичний музей, в якому були зібрані історико-культурні пам’ятки з первісного суспільства до ХХ ст.
5. Зроблено висновок, що найважливішим результатом спільної роботи театрального і музичного відділів Міністерства освіти та мистецтва Гетьманату П. Скоропадського, який витрачав чималі кошти на розвиток театрального і музичного мистецтва, стала реорганізація Музичної драматичної школи ім. М. Лисенка у Музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка у складі педагогічного, диригентського і драматичного факультетів. Зазначено, що особливу роль у театральному житті Києва відігравали Український Національний театр, який за Гетьманату набув державного статусу, «Молодий театр» Л. Курбаса, театр «Студія», театр мініатюр, театр «Конюшня» («Театр під мостом») та інші, а також те, що піднесення національного театру позитивно вплинуло й на розвиток кіномистецтва. Зауважено, що гетьманський уряд П. Скоропадського значні зусилля спрямував на заснування і розвиток національної опери. За сім з половиною місяців існування Української Держави, крім зазначених, було також засновано Українську Державну капе¬лу, Державний симфонічний оркестр, Перший і Другий Національні хори. Кобзарську школу, а вершиною культурно-мистецьких здобутків Гетьманату у 1918 році слід вважати створення Української Державної Академії мистецтв, ректором якої став знаний український художник і педагог Ф. Кричевський.
6. Доведено, що у період визвольних змагань України значна увага приділялася розвитку української літератури і книговидавництва. На місце корифеїв української літератури прийшла талановита творча молодь. Зазначено, що відновленню літературного життя сприяла поява приватних і кооперативних видавництв. Молоді поети і прозаїки групувалися навколо численних літературних студій і гуртків, редакцій газет і журналів, літературних альманахів. Підкреслено, що бурхливий розвій вітчизняної літератури став можливим насамперед завдяки наданню Центральною Радою у березні 1918 року українській мові статусу державної та проведенню українізації адміністративного апарату й суспільно-політичного життя урядом П. Скоропадського. У цей період були опубліковані численні твори багатьох досвідчених і молодих українських майстрів пера. Активно запрацювали старі видавництва й водночас з’явилося чимало нових. Значне піднесення спостерігалося і в періодичній пресі, розвитку якої уряд гетьмана П. Скоропадського приділяв значну увагу, зокрема заснував у травні 1918 року Бюро преси й Українського Телеграфного агентства. Доведено, що з-поміж газет того періоду, які користувалися найбільшим попитом у читачів, слід виділити київські часописи «Нова рада», «Боротьба», «Робітнича газета», «Народна воля», «Київська земська газета», харківські – «Нова громада» і «Рідне слово» та ін. Підкреслено, що газети і журнали видавалися та розповсюджувалися не лише в губернських містах, але й виходили в повітових осередках, що давало змогу поширювати ідеї українства через пресу навіть у маленьких містах і селах.
