Джерела курсової роботи «Волинська трагедія 1943-44рр. історичні міфи та реальність» (ID:1276966)

Одночасно із консолідацією польської думки, протягом останнього десятиліття вітчизняна наука замість продукування спільних аргументів, все активніше пропонує власні концепції та інтерпретації волинських подій. Нині офіційні польські формулювання Волинської трагедії підтримуються лише невеликим колом ліберальних істориків. Серед вітчизняних істориків одним з авторитетних дослідників лишається Володимир Сергійчук. Опонуючи польському колезі Гжегожу Мотиці, який стверджує, що відплатні акції на Холмщині в 1943 р. були результатом проведених українськими націоналістами етнічних чисток на Волині того ж року, історик стверджує, що польська спільнота на західноукраїнських землях неодноразово провокувала антиукраїнські акції з боку німецької адміністрації в перші роки війни. Сергійчук вважає за можливе виправдати діяльність українців на Волині, як прагнення корінного етносу до захисту власних прав [9; c.197]. Особливої уваги заслуговує погляд львівського історика Леоніда Зашкільняка, що вбачає причини ескалації українсько-польських відносин в роки Другої світової війни у взаємних звинуваченнях поляків та українців у пособництві окупантам, натомість рішення ОУН про зачистку українських територій від поляків стало останньою краплею, що спричинила взаємні винищення цивільного населення. Натомість інший український історик Ярослав Дашкевич переконаний, що загострення ситуації на Волині було зумовлено небажанням польського еміграційного уряду йти на поступки українському населенню, відмовитись від реалізації проекту Великої Речі Посполитої. Він наголошує на тому, що конфлікт на західноукраїнських землях насправді був. Це було повстання українського населення проти трьох окупантів. Значні цивільні жертви були результатом не спрямованих дій керівництва ОУН та УПА, а стихійного характеру цього повстання. Заслуговує на увагу монографія Володимира В'ятровича «Друга польсько-українська війна. 1942—1947». Історик робить спробу поглянути на українсько-польські відносини у більш широкій хронологічній перспективі, вказуючи на те, що напруження в українсько-польських відносин середини 40-х років насправді було не обмеженою хронологічно акцією, а частиною більш ширшого українсько-польського протистояння. Проте польські колеги вважають дану концепцію неприйнятною, не визнаючи правомірність існування українського визвольного руху. Володимир В'ятрович - голова Українського інституту національної пам'яті, кандидат історичних наук. Стверджує, що в 1943-1947 роках тривала друга польсько-українська війна, у рамках якої відбувалися взаємні конфлікти між двома народами.