0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 09:00 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

Загальні умови розвитку театрального мистецтва в м. Харкові у 20-х роках ХХ століття (ID:134986)

Тип роботи: курсова
Дисципліна:Історія
Сторінок: 34
Рік виконання: 2015
Вартість: 350
Купити цю роботу
Зміст
ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ХАРКІВ – ЦЕНТР ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА УСРР 1920-Х РОКІВ 9 РОЗДІЛ 2. ПОШУК ХАРКІВСЬКИМИ ТЕАТРАМИ НОВИХ СЦЕНІЧНИХ ФОРМ 20 ВИСНОВКИ 26 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 28 ДОДАТКИ 30
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
Попри в цілому сприятливу для розвитку творчих колективів ситуацію, що склалась у 1920-ті роки, театральне життя зазнало деяких труднощів. Дозволивши певну свободу творчих пошуків радянське керівництво намагалося нав’язати ідеологічний контроль стосовно репертуару. Це було зумовлено тим, що діяльність українських театралів часто виходила за межі дозволеного партією і підривала окремі більшовицькі канони. Тому для більшовицької влади важливою була цензура у сфері художньої культури. Так, спеціальна репертуарна рада (яка була створена урядом і партією для контролю над мистецькою діяльністю), незважаючи на заяви лідерів УСРР і СРСР про «вільний розвиток літератури і мистецтва» переглянула близько 2000 п’єс. На підставі аналізу змістовної їх наповненості було сформовано перелік «ідеологічно виважених», які й мали становити основу театрального репертуару. П’єси ж які не увійшли до переліку, були заборонені для постановки [23. С. 623]. Ці кроки були спрямовані на уніфікацію жанрової, стильової та змістовної сторін діяльності театрів. Така політика вела до примітивізації мистецтва, зниження його естетичної вартості. Та все ж, незважаючи на ці обмежувальні кроки влади, театральне життя в Україні на початку 1920-х років значно активізувалося. Розглядаючи театр як знаряддя пропаганди, партійне і радянські органи сприяли появі великої кількості нових професійних і аматорських театральних колективів. Столицею Радянської України у цей період було місто Харків. Воно стає головним культурним центром країни, де у 1920-х роках зосередилась значна кількість різноманітних театрів, куди стікалися видатні театральні діячі з усієї України. Особливістю цього періоду було те, що велика кількість новостворених у цей час театрів дуже швидко припиняла своє існування, не витримавши творчої конкуренції. В столиці України на початку 20-х років ХХ століття існувало дві основні театральні групи – Радянський театр ім. Т. Шевченко і Театр-Студія – і, крім цього, багато любительських гуртків, якими керували, головним чином, професійні актори з театру ім. Шевченко [9. С. 4]. З усіх цих організацій головним – якщо не по художнім досягненням, то хоча б по ідейним устремлінням – був, звичайно, Театр-Студія. Що ж стосується Театру ім. Шевченка, то він не мав ні визначеної ідеології, ні художнього обличчя, так як в ньому не переставали боротися два різні напрямки: старий з його пережитками та новий, який тяжів до сценічних постановок вищої якості. В аматорських гуртках, за деякими виключеннями, «процвітала гонакерія самої чистої води» [15. С. 107]. Спроба художнього сектору Губполітпросвіти з’єднати Театр-Студію і Театр ім. Т. Шевченка під керівництвом єдиної худради, як дві автономні частини – експериментальну і показову – не дала позитивних результатів. А постійні внутрішні зміни дуже шкідливо позначилися на роботі і психіці українських акторів. Що ж стосується репертуару харківських театрів на початку 20-х років, то він суттєво не відрізнявся від репертуару інших драматичних театральних колективів України. Це була, в основному, українська і російська класика – п’єси І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, І. Карпенка-Карого, Лесі Українки, І. Франка, М. Гоголя, О. Островського, А. Чехова. із кожним роком дедалі вагоміше починає посідати українська радянська драматургія, яку репрезентували І. Кочерга («Фея гіркого мигдалю»), Є. Королевич («Син сови», «Сентиментальний чорт»), Я. Мамонтов («Веселий хам», «Коли народ визволяється», «До третіх півнів») [21. С. 69]. В цих постановках ми можемо спостерігати намагання відтворити події, співзвучні революції. Лівий авангард в театральному мистецтві Харкова презентував Героїчний театр, заснований в квітні 1921 р. Однією з перших була поставлена п’єса «Степан Разін» В. Каменського. В листопаді 1921 р. глядачі побачили «Містерію-буфф» Маяковського (режисер Г. А. Авлов). Постановка п’єси пройшла сорок разів.