Зразок роботи
Інший візантійський святий Григорій Богослов у «Слові 8. Надгробок Горгонії, сестрі Св. Григорія Назіанзина» також говорить про два можливі в житті стани – подружжя і невинність: «одне вище і Богоподібніше, але важче і небезпечніше, а інше нижче, але безпечніше» [20]. Церква не схвалювала і другий шлюб, але він не був заборонений, проте за третій шлюб передбачалося серйозне покарання, а четвертий, якщо його не благословляв імператор, погрожував відлученням від церкви. Ці заходи допомогли підвищити міцність сім'ї, і багато в чому завдяки їм сімейне життя залишалося найважливішим для людини.
Проте Іоанн Золотоустий у своїй «Бесіді до молодої вдови» писав: «якщо, каже, якась вдова надумає таємно чинити перелюб та ганьбити себе; то набагато краще їй одружитися» [8]. Таким чином, церква дозволяла одружуватися вдовам, аби тільки вони не вели ганебного та розпусного життя.
Визначення шлюбу, яке повторюється майже у всіх джерелах візантійського права, дав римський юрист Модестін - шлюб є союз чоловіка і дружини, спільність всього життя, єднання божественного і людського права [13. С. 530].Проте, шлюбно-сімейні відносини мали суперечливий характер: візантійська офіційна доктрина звеличувала шлюб, оголошуючи його великим і цінним даром божим, а християнська мораль розцінювала цнотливість як найвищу моральну якість і ставила безшлюбність вище шлюбу.
Варто відзначити, що шлюб та родинні відносини в Еклозі висвітлені вже в контексті християнського вчення. Так, згідно з ст.13 титулу ІІ шлюб та родинні відносини у Візантії вважалися «божественною мудрістю» та найбільшою правовою цінністю людини: «…так що мудрим чином в одному тілі були об’єднані дві особи, і Бог наказав, щоб подружжя було нерозривним». Водночас, і чоловіки, і жінки мали право на розлучення. З цього приводу Еклога наголошувала: «…але так як зло намагається гніздитися в багатьох людях і вони не налаштовані любити один одного з багатьох мотивів, які не є такими, вони розривають своє співжиття» [25. С. 48-49].
Магістр