Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність теми курсової роботи. У загальносвітовій історичній та громадській думці уявлення про кожен народ пов’язане насамперед з тими видатними особистостями, які його представляють. В Україні однією з таких яскравих постатей, яка протягом короткого періоду привернула до себе «очі всіх народів» (36, с. 5), яка дійсно піднесла Україну як державу на рівень світової значущості і примусила інші народи рахуватися з її інтересами, був Богдан-Зиновій Михайлович Хмельницький.
Діяльність великого гетьмана під час національно-визвольної революції українського народу другої половини ХVII ст. і досі залишається для нас невичерпним джерелом досвіду побудови власної держави практично з нуля, і тому ще протягом багатьох років, доки Україна не випростається з колін на повен зріст, ми знову й знову будемо звертатися до нього, переосмислювати і брати з цього досвіду для себе щось нове. Можливо, це буде зрозуміле і цінне тільки для нашої держави, нашого народу, адже так як неможливо до кінця пізнати душу іншої людини, так само неможливо до кінця пізнати душу іншого народу, не будучи його представником, не відчувши його долі на собі особисто. Спадщина Богдана Хмельницького – це без сумнівів спадщина українського народу, і тому навіть у найтяжчі часи ми завжди зможемо віднайти у ній для себе потрібну пораду, варто лишень добре прислухатись до голосу історично усвідомленого минулого. Тому у наш час, коли українському народові явно бракує сильного лідера, коли політичне життя країни перебуває просто в якомусь хаосі, якому не видно початку і кінця, переосмислення спадщини Богдана Хмельницького, вироблення нових підходів до висвітлення його державотворчої діяльності є не менш актуальним.
Об’єктом дослідження є українська історіографія другої половини ХVII – початку XX ст., у якій висвітлюється постать Б. Хмельницького як лідера української національно-визвольної революції другої половини ХVIIст.
Предметом дослідження є генеза поглядів українських істориків з другої половини ХVII до початку XX ст. на діяльність Б. Хмельницького як великого полководця й державотворця.
Метою роботи є аналіз наукових праць українських істориків другої половини ХVII – початку XX ст., в яких досліджуються події української національно-визвольної революції другої половини ХVII ст.
Виходячи з поставленої мети, можна сформулювати такі завдання:
• прослідкувати еволюцію поглядів українських істориків на постать Б.Хмельницького;
• визначити основні ідеї представників народницької історіографії щодо зображення діяльності Б. Хмельницького як вождя всенародного повстання;
• з’ясувати погляди українських істориків державницької школи на державотворчу політику гетьмана;
• порівняти основні положення народницької та державницької історичних концепій, визначити їхнє значення для сучасних досліджень української національно-визвольної революції другої половини ХVII ст. та переосмислення місця і ролі Б. Хмельницького в українській історії.
Історіографія досліджуваної проблеми. Феномен Богдана Хмельницького і його короткотривала доба перебувають в центрі уваги української історичної думки з початку 1648 року – від перших визвольних воєнно-політичних перемог видатного гетьмана – і донині. Починається осмислення цього феномену вже у козацькій літописній спадщині другої половини ХVII – першої третини ХVIIІ ст. – у загальновідомих літописах Самійла Величка, Григорія Грабянки і Самовидця та ін. Важко з-посеред найвидатніших українських істориків, починаючи від автора (чи авторів) «Історії Русів», Д. Бантиш-Каменського, М. Максимовича, М. Костомарова, В. Антоновича, М. Грушевського, І. Крип'якевича, В. Липинського, знайти хоч одного, який би не приділив належної уваги Хмельницькому і його добі.
За радянських часів, коли з 1954 року вся українська історична наука мусила притримувати свої думки в рамках «Тез про 300-річчя возз’єднання України з Росією (1654 – 1954 рр.)», схвалених ЦК КПРС, національну концепцію українського державотворення, вперше реально започаткованого і здійсненого (після трьох¬сотлітнього небуття української держави) Богданом Хмельниць¬ким, продовжували розвивати й захищати історики української діаспори – Д. Дорошенко, І. Крип'якевич, О. Оглоблін, В. Липинський, Н.Полонська-Василенко, Л. Окиншевич, О. Субтельний та інші.
Сьогодні навіть важко назвати загальну кількість окремих ве¬ликих видань (вони не вкладуться і в сотню), присвячених Б. Хмельницькому і Хмельниччині, у вітчизняній історіографії, ху¬дожній і публіцистичній літературі. Сотнями вимірюється кількість менш значних публікацій. На сучасному етапі з-посеред видань про Б. Хмельницького і Хмельниччину найбільш цінними є дослідження таких українських істориків, як О.Апанович, В. Борисенко, В. Гайбонюк, О. Гуржій, В. Задорожний, Л.Мельник, Ю. Мицик, Ю. Пінчук, В. Сергійчук, В. Смолій, В. Степанков, І.Стороженко, Я. Федорчук та інших.
Особливий і цілком зро¬зумілий інтерес до особи Б. Хмельницького і його доби в ук¬раїнській історії проявився в Україні і практично на всій землі у зв'язку з 400-літнім ювілеєм українського гетьмана, увагу до якого також належно привернула ООН, зокрема, її комітет з питань світової культури –ЮНЕСКО, проголосивши 1995 рік – міжнародним роком Богдана Хмельницького.