Зразок роботи
ВИСНОВОК
Проаналізувавши наукові джерела з досліджуваної проблеми та відповідно до поставлених завдань, ми прийшли до наступного висновку.
Згідно першого завдання ми з’ясували, що на рубежі III-II ст. до н. е. у соціально-економічному житті Риму сталися глибокі зміни. Патріархальна система рабства до цього часу розвинулася в так зване класичне рабство, тобто рабовласницький спосіб виробництва досяг найбільшої зрілості, а римське суспільство в цілому набуло рабовласницького характеру.
За соціальним становищем населення Римської рабовласницької держави у ІІ-І ст. до н.е. поділялось на: вільних громадян (аристократів, плебс, люмпен-пролетаріат) і залежних (рабів і вільновідпущеників). Аристократи (сенатори і вершники, провінційна знать) – це земельна і фінансово-торговельна верства. Дрібні власники – це сільський (землевласники, орендарі землі) та міський (ремісники, торговці, дрібні чиновники) плебс. До орендарів землі (колонів) належали ветерани військової служби, які отримали ділянку землі на державних землях; а також юридично вільні та економічно самостійні дрібні орендарі землі у приватних власників і держави (система кліентели, або патронату). Люмпен-пролетаріат – особи, які мали римське громадянство, але не мали ніякої власності та не працювали.
Складна соціальна структура римського суспільства II-I ст. до н. е. породила заплутаний клубок класових і соціальних протиріч цієї епохи: класовий антагонізм рабів і рабовласників переплітався з протиріччями цих двох класів з класом дрібних власників. Громадські протиріччя ускладнювалися боротьбою селянства, що розоряється, із землевласниками, міського плебсу з магнатами, італіків і провінціалів з римським громадянством. Навіть усередині римської знаті не було єдності: між нобілітетом і вершниками виникали політичні розбіжності і розгоралася запекла боротьба. Численні протиріччя переповнювали римське суспільство II-I ст. до н. е. і підривали його силу.
Згідно другого завдання ми з’ясували, що в концепції римської історії система класичного рабства відіграє провідну роль. Чисельність рабів у ІІ-І ст. до н.е. згідно з новітніми дослідженнями вчених становила 33-38 % населення Римської держави. Переважало приватне рабовласництво. За римським правом, раби вважалися власністю господаря, їх експлуатували як чинник виробництва. Більшість рабів працювала в сільському господарстві, гірничодобувній і металургійній галузях. На будівельних роботах, у ремісничому виробництві їх частка становила 2-6 % від зайнятих. У містах раби працювали як домашні слуги. Існували також раби, зайняті інтелігентною працею (учителі, архітектори, актори, а також висококваліфіковані ремісники).
Основним джерелом рабів в Римській державі було захоплення іноземних полонених. Іншим джерелом рабів було морське піратство, яке досягло кульмінаційного пункту в середина I ст. до н. е. та значно сприяло збільшенню числа рабів. Наступним джерелом рабства було боргове рабство для населення Італії і провінцій, яке не мало прав римського громадянства, а також для жителів підкорених країн. До всіх перерахованих джерел рабства потрібно приєднати ще деякий природний приріст невільного населення за рахунок народження дітей у рабинь. До середини II ст. до н.е. в середземноморських країнах розвивалася жвава работоргівля.
Обсяги рабовласництва визначалися товарно-грошовими відносинами, рабська праця переважала в галузях, орієнтованих на ринок. Обмежені можливості розвитку товарно-грошових відносин обумовили в кінці І ст. до н.е. трансформацію рабства у більш рентабельні форми залежності. Зростала чисельність вільновідпущеників (звільнених рабів), які виконували майнові повинності та економічні обов'язки на користь свого патрона, згідно з договором про звільнення. У латифундіях рабів наділяли пекулієм за умови сплати ренти-податку і виконання повинностей, розвивався колонат (дрібна оренда землі).
Згідно третього завдання ми з’ясували, що для господарського життя Риму II--I ст. до н. е. було характерним співіснування різних секторів, які визначили неоднорідність і строкатість економічного розвитку. Впровадження відносин класичного рабства привело до глибоких структурних змін в римсько-італійському господарстві. Був створений особливий сектор народного господарства, рабовласницький сектор, у рамках якого виробництво набуло нового характеру, мало іншу структуру і спрямованість, чим в традиційних секторах.
В той самий час продовжував існувати і займати важливе місце традиційний селянсько-громадський сектор виробництва зі своїми економічними принципами натурального господарства. Проте загальною особливістю економічного розвитку Італії було поступове підпорядкування общинно-селянського сектора впливу рабовласницьких відносин. Саме у секторі рабовласницького виробництва відбувалися найбільш глибокі зміни, які визначали обличчя римсько-італійської економіки загалом.
У цей період сільське господарство Італії переживало піднесення. Отримали великий розвиток виноградарство, оливководство і плодівництво, продовжувало удосконалюватися хліборобство. Одним із важливих показників прогресу в сільському господарстві Італії є виділення нових галузей – тваринництва і присадибного птахівництва.
Основними організаційно-господарськими формами були селянське господарство, рабовласницька вілла та латифундія. У сільському господарстві II-I ст. до н. е. пануючим типом господарства стає рабовласницький маєток. Разом з товарними віллами середніх розмірів існували і дрібні господарства вільних римських землеробів – сільського плебсу.
Бурхливий підйом сільського господарства Італії в III ст. до н. е. був обумовлений трьома причинами: широким впровадженням рабства, організацією товарного виробництва, переходом від дрібного господарства до виробництва на великих площах (велике землекористування). Підйому сільського господарства II-I ст. до н. е. сприяло також встановлення ринкових зв’язків між містом і селом. Досягненням римлян в області сільського господарства був перехід від дрібного до великого землекористування.
Стабільності і процвітанню як товарних вілл, так і дрібних селянських господарств сприяла розробка міцнішої юридичної бази відносно земельної власності в римсько-італійському селі. В II-I ст. до н. е. сталася глибока юридична трансформація в земельних відносинах у бік зміцнення приватної власності (законодавство братів Гракхів, закон 111 р. до н. е.).
Згідно четвертого завдання ми з’ясували, що прогрес античного рабовласницького суспільства виражається в створенні впорядкованої рабовласницької системи, пов'язаної з глибоким поділом праці, широким розвитком ринку і чітко встановленими правами власності. Спеціалізована рабська праця і пов'язана з нею ринкова торгівля – це та основа, якій антична цивілізація частково зобов'язана своїми економічними, політичними і культурними досягненнями.
Оформлення класичного рабства в Італії мало всесвітньо-історичне значення, оскільки пізніше це рабство в його італійсько-римській формі поширилося по усьому Середземномор’ю і зіграло важливу роль в історичних долях народів, що його населяли. Перехід до класичного рабства був глибоким соціально-економічним і культурним переворотом в суспільстві, виробництві, способі життя.
Рабовласницький спосіб виробництва увібрав у себе дві абсолютно протилежні сторони – позитивну і негативну. До позитивної сторони відноситься те, що рабовласництво вплинуло на вихід Римської держави із обтяжливих первіснообщинних відносин, існування яких затримувало її розвиток, в першу чергу, з економічних позицій. Рабовласницький спосіб виробництва міг легко реагувати на будь-які зміни у сфері соціально-економічних відносин, які існували на той час, що власне і забезпечувало стабільність розвитку Римської держави. До негативної сторони відноситься те, що рабство сприяло формуванню поділу римського суспільства на вільних і рабів, воно стало основою соціальних протиріч між рабовласниками і рабами, що виявлялося в ряді повстань рабів, які охоплювали окремі господарства та цілі провінції.
Підсумовуючи зазначимо, що історія Риму – це яскрава сторінка розвитку і загибелі рабовласницького суспільства у своїй класичній формі. Наше дослідження не вичерпує всі питання, пов’язані з утворенням та розвитком класичного рабства в Римській державі. Зокрема, подальші наукові пошуки можливі у дослідженні особливостей становища рабів у різних містах Римської держави, відмінностей між становищем міських та сільських рабів тощо.
Магістр