Нова історія Китаю (ХVІ – поч. ХХ ст.) (ID:135798)

ВИСНОВОК Проаналізувавши наукову літературу з досліджуваної проблеми, ми прийшли до наступного висновку. Боротьба народів Азії, в тому числі і Китаю, в середині XIX ст. проти іноземного панування була яскравим свідченням розкладу старого феодального суспільства і зародження в ньому нових, капіталістичних відносин. Незважаючи на різноманітність форм, різну національну належність і релігійну забарвленість – усі вони були породжені соціальними потрясіннями, викликаними у старому феодальному суспільстві проникненням або пануванням іноземних капіталістів, а головне, усі вони були відповіддю на вторгнення колонізаторів у ці країни. Фактично, наприкінці XIX ст. Китай перестав бути суверенною цілісною державою і перетворився на органічну складову світової колоніальної системи у вигляді пошматованого конгломерату залежних від іноземців напівколоніальних територій. Насильницький прорив ізоляції Китаю започаткував глибоку соціальну і політичну кризу феодальної Цинської імперії. Перша «опіумна війна» і Нанкінський договір, відкривши тривалий період експансії світового капіталізму в Китай, водночас спричинили столітню антиімперіалістичну боротьбу китайського народу проти колонізаторів. Економічні та соціальні наслідки цієї експансії, неспроможність маньчжурської династії захистити країну багато в чому стимулювали піднесення в Китаї у середині XIX ст. антицинської боротьби. Безпосереднім результатом посилення колоніальної експансії капіталістичних держав у країнах Азії, зокрема в Китаї, було небачене раніше загострення соціальних суперечностей у старому суспільстві і вибух народних повстань (селянська війна тайпінів 1850-1864 рр.). Вони стали передвісниками майбутньої хвилі національно-визвольної боротьби народів колоніального світу за свою незалежність.