Нова історія Османської імперії (ХVІ – поч. ХХ ст.) (ID:135801)

Висновок Таким чином, після численних російсько-турецьких воєн, Кючук-Кайнарджийського та Ясського мирних договорів становище Османської імперії було вкрай нестабільним, адже вперше доля Османської імперії вирішувалась без її відома. Султан Селім III спробував реанімувати державну міць Османської імперії через певну систему реформ: він прагнув вестернізувати військово-політичну та культурно-господарські системи. Андріанопольський мирний договір переконав султана в тому, що потрібно провести нові реформи в країні для відновлення міцності Османської імперії, але результативність реформ Махмуда II не влаштовувала політичну верхівку і новий султан Абдул-Меджид оголосив про початок нової хвилі масштабних нововведень, епоха яких дістала назву Танзімат. Кримська війна мала досить трагічні наслідки для Османської імперії і породила фінансову та економічну кризу в країні. Це у свою чергу переконало османську владу у необхідності продовження реформ Танзімату. Найперше суттєвої реорганізації зазнала система державної влади, було проведено часткову секуляризацію вакуфного землеволодіння, прийнято Цивільний кодекс та новий «Органічний закон про загальну освіту». В імперії вперше з'явилися громадські організації османської ліберальної інтелігенції. Внаслідок численних нововведень розпочинається Конституційний рух (Конституція 1876 року). У 1875 р. розпочалися антиосманські народно-визвольні рухи на Балканах, внаслідок чого російський цар Олександр II зважився оголосити Туреччині війну. Результатом війни стало підписання Сан-Стефанського мирного договору, а у 1879 р. Османська імперія визнала себе цілковитим банкрутом і втратила свій фінансовий суверенітет. В результаті цієї війни, формально зберігаючи політичний суверенітет, Османська імперія перетворилася на цілковито залежну від західних держав країну класичного напівколоніального статусу.