Зразок роботи
1.3. Діяльність Комісії з реалізації Аграрної реформи.
Берлінський професор Гетш у «Neue Freie Presse» констатував, що й у середині серпня 1918 р. гетьманському урядові не вдалося зрушити аграрну реформу.
Головний промотор земельної реформи В. Колокольцев розумів, що ніхто не наважиться на примусове відібрання землі в поміщиків, а відтак і швидке її завершення неможливе. Восени стало очевидним, що й сам міністр уже є гальмом аграрної реформи. Йо¬го погляди на перспективи її проведення не відповідали ані поглядам гетьмана, ані сподіванням німецького командування. Відчуваючи тиск Всеукраїнського со¬юзу земельних власників та Протофісу, він був нездатним на рішучі дії й ствер-джував, що земельні відносини врегулюються через вільний продаж землі.
Після відставки В.Колокольцева з посади міністра, ліва преса звинуватила його в стримуванні земельної реформи, намаганні «захистити права великих земельних власників, а селянам віддати клинці, одрізки поміщицьких земель».
Документальні матеріали й спогади П.Скоропадського дозволяють зробити висновок, що гетьман лише в жовтні, після відставки уряду, усвідомив усю не¬безпеку подальшого затягування земельної реформи. Він активно почав займатися питаннями її розробки. Розробка реформи була покладена на створену у жовтні 1918 р. Комісію, яку очолив сам П. Скоропадський. Про це було заявлено власне Гетьманом 29 (16) жовтня у Грамоті П. Скоропадського до народу українського з аналізом подій в Українській державі за півроку існування. Особливу увагу було приділено заходам з підготовки і реалізації земельного закону. Для остаточного вироблення аграрного закону на засадах, визначених у Грамоті Гетьмана від 29 квітня, передбачалося скликання Особливої наради за участю представників усіх класів населення. У ній також підтверджувалися всі засадничі пункти, які оголосив уряд щодо вирішення земельної проблеми в Україні, а саме: реформа мала бути проведена без порушення інтересів приватних осіб, з оплатою по належній оцінці всього майна, що надходить в Державний земельний фонд; продаж землі малоземельним селянам і козакам України й утворення дрібних, але економічно міцних, селянських і козацьких господарств в Україні. Грамотою проголошувалося скликання Вищої земельної ради (комісії) на чолі з гетьманом. Це стало завершальною фазою підготовки аграрної реформи.
Склад комісії був досить численним і розмаїтим. До неї входили представники гетьмана, уряду, міністерств і відомств, спілок, учені, аграрії-практики. Зокрема, гетьмана представляли Ф.Лизогуб та В. Подпалєв. До комісії входило близько 50 учених. її склад постійно поновлювався. Майже на кожному засіданні Ради Міністрів ішлося про формування особливої наради.
Описуючи роботу Комісії, П. Скоропадський наводить приклади відкритого саботажу роботи практично всіма сторонами: українськими націоналістами на чолі з Шеметом, що ставили політичне питання вище за результати роботи, і особливо великими землевласниками з числа польських магнатів, котрі штучно затягували процес реформ, очікуючи приходу військ Антанти та повної реставрації дореволюційного поміщицького землеволодіння.
Та попри все наслідком роботи комісії став вироблений проект аграрної реформи, який мав розпочати перерозподіл землі вже після жнив 1918 р. Цей крок зрештою мав призвести до того, що у 1919 р. кожний господар одержував можливість працювати уже на власній землі. На початку листопада було ухвалено законопроект нового міністра земельних справ В. Леонтовича, який регулював процес викупу Державним земельним банком надлишкових площ у землевласників та їх подальшого розподілу між селянами. Маєтки, що мали важливе господарське значення (обслуговували цукроварні, розводили елітну худобу тощо) могли мати до 200 десятин землі, але вони підлягали акціонуванню. Однак законопроект неоднозначно був сприйнятий і селянами і великими землевласниками. Оскільки селяни вже звикли до думки, що земля, яку їм надала Центральна Рада безкоштовно, належить їм, і повертати її не збиралися, а тим більше викупати. В свою чергу, великі землевласники, прагнучи відшкодування за користування панською землею, проводили конфіскаційні рейди та погроми по селянським оселя. Зважаючи на те, що аграрна реформа гетьманського уряду мала ліберальний характер і передбачала добру волю і поступки як з боку селянства, так і великих землевласників, виявляти їх жодна сторона не поспішала. Разом з тим, і сам уряд восени 1918 р. вже був не в силі унормувати становище.
Таким чином, розглянувши основні заходи Гетьманату щодо проведення Аграрної реформи, можемо зробити висновок, що загалом вони були вдалими. Проте, вдалими в основному для поміщицької верстви, хоча з самого початку гетьманська адміністрація робила ставку на реформу, яка догодить насамперед селянам. Нестача земельних ресурсів, залежність Держави від Німеччини, зобов’язання перед нею, зв’язали руки Гетьманові. В таких умовах українські селяни розгортали повстання проти уряду, який не дав їм землі, а навпаки – повернув її поміщикам з допомогою усім тоді ненависним «каральним загонам». Тому позитивну оцінку ми можемо дати лише власне намірам гетьмана щодо реалізації Аграрної реформи, але, на жаль, не їх реалізації на практиці.
Магістр