Зразок роботи
РОЗДІЛ 1.
НОРМАНИ НА СЛУЖБІ У МІСЦЕВИХ ПРАВИТЕЛІВ ПІВДЕННОЇ ІТАЛІЇ (999-1059 рр.)
Південь Італії був територією, де боролися три основні сили – візантійці, лангобарди (ломбардці) і араби. Лангобардські князі володіли Беневенто, Салерно і Капуєю. Апулія, а також Амальфі, Гаета і Неаполь належали візантійцям. На Сицилії господарювали араби, які постійно намагалися розширити свої володіння. І жодна зі сторін не мала вирішальної переваги в силах. Саме в цей час сюди й прийшли нормандці.
У нащадків засновників Нормандії, як спадщина предків, довго зберігалася жадібна пристрасть до подорожей, любов до пригод і смілива підприємливість. Ще у 999 році норманські паломники, які поверталися від Гробу Господнього в Єрусалимі, висадилися в Салерно, де були гостинно зустрінуті князем Гвемаром III. У цей час з Африки на місто напали сарацини, що зажадали данини. Хоча Гвемар почав збирати кошти для виплати данини, нормани почали дорікати лангобардцям за боягузтво і відразу ж напали на захопників. Сарацини втекли із Салерно, а вдячний Гвемар попросив норманів залишитися, адже їх допомога могла йому ще знадобитися. Вікінги відмовилися від такої пропозиції, але пообіцяли привезти багаті дари від князя своїм співвітчизникам у Нормандії і розповісти їм про винагороду, запропонованому князем кожному найманцю, який прийшов би на військову службу в Салерно . Цей випадок поклав початок новим випадкам співпраці норманів та впливових володарів південної Італії.
Найбільша хвиля прийшлих до південної Італії норманів-найманців хлинула близько 1016, в той час, коли північні війська, під керівництвом датського короля Канута Великого підкорювали Англію. Кілька нормандських паломників ходили помолитися архангелу Гавриїлу на святу гору Гараган в Апулії і в землю Капітанату при Адріатичному морі. Там вони зустріли Мелуса, багатого і впливового чоловіка з Барі. Побачивши цих красивих і сильних людей і дізнавшись, що вони норманського племені, відомого хоробрістю, він вступив з ними в бесіду, розговоривсяз ними про красу Італії і боягузтво греків. Він сказав, що норманам легко було б перемогти їх і самим зробитися великими правителями, якщо тільки вони захочуть допомогти йому в завоюванні грецьких володінь в Італії. Завжди прихильні до подібних пропозицій, нормандські паломники виявили готовність, але відповіли, що зараз їх дуже мало, спочатку вони мають повернутися на батьківщину і вмовити своїх побратимів відправитися до Італії.
У той час частина Італії, вірніше, деякі її князівства, перебували під владою грецького імператора і управлялася грецьким намісником, який жив у місті Барі в Апулії.
Острів Сицилія перебував у владі сарацинів, які прагнули завоювати і континентальну Італію. В Італії ж йшли нескінченні війни, здобути перемогу в яких не вдавалося жодній зі сторін.
Нормандські паломники, яким Мелеус розповів про слабкі грецькі провінції в Італії, повідали про далеку країну у своєму герцогстві. І незабаром до Італії хлинули дружини нормандців, які вельми успішно грабували і наживалися там . Вони охоче наймалися на службу до тих правителів, які були готові платити їм і допомогли візантійським правителям знищити панування арабів в Південній Італії, а заодно воювали і з сарацинами на Сицилії. Свої послуги надали вони і Сергію VI герцогу Неаполітанському, який на знак вдячності за гарну службу дарував їх вождю Райнульфу графський титул, прийняв його в свою сім’ю.
У цей час, на початку XI століття, різні області південної Італії ще визнавали владу грецьких імператорів. Вони керувалися грецьким намісником з титулом капітана, який жив у Барі, в Апулії. Три герцогства, Неаполь, Гаета і Амальфі, впродовж багатьох століть також зберігали зв’язок з Грецькою імперією і на словах визнавали її верховну владу. Навпаки, Беневенто, Салерно і Капуябули незалежними князівствами, власниками яких були князі Ломбардії. Сицилія перебувала у владі сарацинів, які підкорили цей важливий острів в IX столітті і звідти загрожували Італії, де також свого часу завоювали значні території. У цих країнах відбувалася постійна війна греків з сарацинами; з першими іноді навіть воювали також ломбардські князі, які намагались відібрати в грецьких імператорів Апулію і Калабрію, а іноді в союзі з ними боролися із сарацинами. Ні на чиїй стороні не було рішучої переваги; ломбардські князі втратили колишню владу та визнання; могутні сарацини тішилися з невдач італійців, а Грецька імперія, з її гнилими управлінцями та недолугими слугами імперії все більше зазнавала упадку. Та попри все здавалося, що ніякий згубний переворот не загрожував Південній Італії, і найменше його очікували з того боку, з якого якраз вже збиралися напасти .
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,РЕШТА ТЕКСТУ ВИЛУЧЕНА АВТОРОМ,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,