Зразок роботи
2.1 Суспільно-політичний розвиток Японії напередодні Другої світової війни
Напередодні другої світової війни Японія виявилася в особливому становищі серед азіатських країн. У міжвоєнний період вона встала на шлях капіталістичного розвитку, пов'язаного із зовнішнім загарбництвом та мілітаризацією в країні. У роки першої світової війни Японія залишалася в стороні від військових дій і використала цю ситуацію для нарощування своєї військової потужності, особливо флоту, виношуючи плани територіальних загарбань на континенті. Мілітаризація лягла важким тягарем на японський народ. У серпні — вересні 1918 р. Японію потрясали «рисові бунти» — стихійні повстання проти спекулятивного зростання цін на рис і дорожнечі, що охопили 2/3 території країни. Бунти, повстання були жорстоко придушені. Хвиля страйків робітників різних галузей промисловості, що піднялася в 1919 р., теж була пригнічена, нерідко із застосуванням військової сили. Профспілки не визнавалися і діяли напівлегально. Навіть в умовах підйому робочого руху в 1920 р. в них налічувалося не більше 300 тис. членів. (19, с.14)
Тим часом у японському суспільстві постало питання про збільшення представництва аристократії у парламенті, з метою поліпшення економічного становища в країні. Виборчі реформи позитивно вплинули і призвели до зниження майнового цензу, встановлення вікового цензу. Унаслідок цього чисельний склад палати представників на початку 1930-х років збільшився на 30%. Одночасно з проведенням даної ліберально-демократичної реформи в Японії у період між двома світовими війнами була видана серія антиконституційних законів, які забезпечували фашизацію державного ладу цієї країни. Нові закони були спрямовані проти робітничого та демократичного руху (про примусовий арбітраж у трудових конфліктах, про охорону порядку поліцією на підприємствах під час страйку та інші).
У 1925 р. був прийнятий закон про охорону громадського спокою. Основна спрямованість закону була сформульована в першому його параграфі: "Особи, що створюють організації, що мають за мету зміну державного ладу або знищення системи приватної власності, співчуваючі цього і вступили в ці організації, підлягають покаранню каторжними роботами або тюремним ув'язненням терміном до 10 років".
У 1928 р. імператорський указ за приналежність до комуністичним організаціям встановлював смертну кару. Ці закони були першим кроком на шляху фашизації Японії. Взагалі причини того, що Японія почала підтримувати політику Німеччини та Італії слід шукати насамперед у своєрідності господарського розвитку Японії та військово-феодальному характері японського імпералізму. Саме з відставання в економічній сфері виникала агресивність японського мілітаризму, в якому, як зазначав В. Ленін, з монополії «особого удобства грабить инородцев» завжди бкла пов`язана «монополія військової сили». Ще в 1927 р. генерал Танака, який займав тоді посаду прем'єр-міністра представив японському імператорові секретний меморандум, де вказував на необхідність для Японії проводити в Східній Азії політику «крові і заліза», завоювати десяток країн. (16, с.271)
Світова економічна криза 1929-1933 років не оминула Японію. Через кризу найбільше постраждала торгівля, експорт впав до найнижчого рівня. У містах Японії панувало безробіття, сільські жителі опинилися на межі голоду. Свої економічні проблеми Японія традиційно намагалася вирішувати засобами політичного та військового тиску, що, однак, не завжди вело до бажаних результатів. Утім урядові вдалося подолати економічний спад початку 20-х років завдяки великим урядовим субсидіям збитковим підприємствам, що, однак, не вирішило проблему незбалансованості економіки, а лише відклало її вирішення.
У період виходу із кризи Японію спіткало велике стихійне лихо. 1 вересня 1923 р. у країні відбувся один із найсильніших землетрусів в історії людства. Загинули десятки тисяч людей, мільйони залишилися без даху над головою. Загальні збитки, спричинені землетрусом, становили близько 5,5 млрд. ієн. У багатьох районах країни одразу після землетрусу почалося мародерство та грабежі. Звинувативши в цьому китайських та корейських емігрантів, а також комуністів, поліція вдалася до репресії. На тлі економічних проблем піднеслися ультранаціоналісти, які стверджували, що влада Японії не мала права поступатися вимогам західним країнам і зупинивши зовнішню експансію приректи свій народ на загибель. Націоналісти вимагали відновлення зовнішньої експансії. Вони усіляко прагнули до влади в країні, вбиваючи політичних діячів та бізнесменів, які перечили їм. У населення націоналісти користувалися широкою підтримкою. Дуже швидко число націоналістів починає зростати. Виникають екстремістські націоналістичні організації: "Саку-рай" (Молоді офіцери армії і флоту), організація бойовиків "Айкедзюку" ("Школа любові до рідної землі"), "Дзимукай" ("Товариство імператора Дзімму"), "Кецумей-дан" ("Ліга кривавого братерства") та інші.
Протягом 30-х років їми було вчинено замах на прем'єр-міністра Хамагуті, вбито прем'єр-міністра Інукаї, здійснено спробу вбивства імператора Хірохіто, вчинено напади на Міністерство внутрішніх справ, поліційне управління, банки, штаб-квартири ліберальних партій. У лютому 1936 року націоналістична партія "Сейюкай", зазнавши поразки на парламентських виборах (здобула лише п'ять місць), влаштувала путч під керівництвом генерала Мадзакі. Згодом, було захоплено урядові заклади, вбито адмірала Сайто, міністра фінансів Такахасі, генерала Ватанабе, поранено міністра двору Судзукі, прем'єр-міністр адмірал Окада змушений був втікати зі столиці. Путчисти вимагали розпущення парламенту і передачі влади генералові Мадзакі. Путч "Молодих офіцерів" був придушений лише за допомогою урядових військ. Але навіть і за таких умов Японія продовжувала мілітаристський курс і вирішенню всіх державних справ перебувало під контролем військового керівництва. (26, с.14)
У культурній сфері 1920-1930 років головна увага приділялась ідеям національної єдності та великої місії японської нації. Письменники та художники мали під суворим наглядом прославляти «священну війну», подвиги самураїв, успішну японську агресію в Азії. Військово-фашистський дух повністю проник у культурне життя. Це й не дивно. До будь якої війни суспільство потрібно підготовлювати.
Японська цивілізація відрізнялася не лише терпимістю до зовнішніх впливів, але головним чином здатністю переробляти їх на свій лад. Так, самобутня релігія синтоїзму вистояла в боротьбі з проникли з Китаю в VI ст. буддизмом, потім конфуціанством, запозичуючи з них ті або інші сторони. Це створило в Японії традицію віротерпимості. До середини XIX ст. конфуціанство, з'єднавшись з синтоїзмом, набуло політичне значення. Культ величі предків і відданості панові, государю став безпосередньо ставитися до японського імператора. В Японії імператорська династія була одна і тому відданість імператору була віковою традицією і чеснотою. У XX ст. в Японії різко зросло число синтоїських храмів, значна частина яких була присвячена загиблим у війнах. Синтоїзм став офіційною державною релігією, яка мала потужну хвилю націоналізму в країні напередодні і після російсько-японської війни.
Магістр