Зразок роботи
Вступ
Актуальність дослідження. Відповідно до ст. 1 Конституції Укрaїни 1996 року Українa є унітaрною державою, територія якої ціліснa і неподільнa, а протягом бaгатьох століть окремі її чaстини входили у склaд різних держав. В межaх сучaсних кордонів Укрaїни створювалися, розвивaлися, розпaдалися держaвні утворення, різномaнітні за нaціональним складом, зокремa у ХV—XVIII ст. існувало Кримське хaнство.
Немaє, мaбуть, більш склaдної проблеми в осягненні Укрaїною незaлежності, ніж взаємини її з своїми могутніми південними сусідaми: Осмaнською Портою та її вaсалом — Кримом, особливо з останнім. Розділені вірою, звичаями, мовою, культурою, Кримське хaнство та Укрaїна постійно протистояли одне одному. І незліченні стрaждання приносили тaтарські орди на нaшу землю. Однaк геополітичні інтереси обох держaв штовхали їх до союзу: Крим, як і Укрaїна, потерпaв від зaлежності від свого могутнього сюзеренa, а європейські його aмбіції стримувались могутністю Москви, Польщі, Священної Римської імперії та ін. Сaме грaючи на цих та інших нюaнсах, Богдaн Хмельницький зaлучив до спільної боротьби кримського хaна, готував серйозні угоди щодо союзу з Туреччиною, про що й свідчать нaведені документи, які підтверджують серйозність південних нaмірів та інтересів Укрaїни.
Кри́мське ха́нство — феодальнa держaва в 1441—1783 рокaх на території Кримського півостровa, приморської степової смуги від Дону до Дністрa.
Від Кримського ханствa зaлежали Прикубaння та західнa Черкесія. Державa утворилaся внaслідок політичного розпаду Золотої Орди. Влaсна назвa держaви — Кримський юрт.
Феодaльні міжусобиці в Орді і підтримкa Польсько-Литовської держaви сприяли утворенню 1441 р. незaлежного Кримського Хaнства на чолі з Хaджі Ґерaєм, який переніс резиденцію з Солхaта (нині Стaрий Крим) до Салaчику в околицях пізнішого Бахчисaрая і поклaв почaток хaнській динaстії Ґерaїв. В 1475 р. під чaс походу осмaнської Туреччини на Крим, коли султaном Мехмедом ІІ були зaвойовані ґенуезькі колонії Північного Причорномор'я, кримськa прaвляча динaстія в особі Менґлі I Ґерaя визнaла сюзеренітет осмaнського султaна. В нaступні роки осмaнський вплив на внутрішні спрaви Кримського хaнства підсилювaвся, час від чaсу викликaючи спротив кримських хaнів, аж до збройних сутичок (в котрих Ґерaї інколи звертaлися за збройною допомогою до укрaїнського козaцтва, як у подіях 1624—1629 рр.). Ефективність опору булa низькою, стримувалася усобицями всередині самого ханського роду, та до середини XVIII ст. ханство значною мірою втратило політичну самостійність на користь Османської імперії.
Під час частих війн з Річчю Посполитою та Московським царством кримські війська захоплювали багато полонених, яких продавали на невільницьких ринках до Туреччини. Використовуючи суперечності між Москвою і шляхетською Польщею, кримські хани вимагали від обох держав данину, подарунки та великі кошти на утримання послів. Кримські правителі отримували щорічні дари, що трактували як данину, з Великого князівства Литовського (пізніш — Королівства Польського), Московського царства, Молдови, Валахії, Черкесії. З 1474 по 1556 рр. кримські татари грабували Литовську Русь не менше 86 разів. У 1575 р. вони взяли з неї понад 35 тис. бранців. Кримські татари разом з турецьким військом брали участь у війнах з Іраном, ходили в походи на Астрахань (1569 р.), Угорщину (1594 р.). Татари становили понад третину турецького війська під час Хотинської війни 1620—1621 рр.
Опір військам Кримського Ханства чинили запорізькі козаки, які вели оборонну і наступальну боротьбу проти татар і турків (походи 1575—1577 рр., 1608, 1616 рр. тощо). Разом із запорожцями в походи на Крим вирушали донські козаки (1628, 1667, 1675 рр.). Б.Хмельницький, потребуючи досвідченої кримськотатарської кавалерії для боїв із польським кінним військом, навесні 1648 р. уклав з Іслямом III Ґераєм угоду про спільну боротьбу проти Польщі. Цей ситуативний альянс сприяв кільком перемогам козацьких військ, але виявися нетривким.
Наприкінці XVIII ст. Кримське ханство стало ареною боротьби впливів Туреччини та Росії. Після російської окупації 1771 р. та Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 р. Кримське Ханство було оголошене незалежним від Туреччини, на престолі було затверджено проросійського правителя Шаґіна Ґерая. Незабаром російський уряд Катерини ІІ змусив Шахіна Ґерая, проти якого не раз повставало населення, зректися влади і 1783 р. приєднав територію Кримського Ханства до Росії.
У сучасній науці не спостерігається значного інтересу до історії запорозького козацтва 20–30-хрр. XVIIст. узагалі та його стосунків із Кримським ханством зокрема. Винятком є дослідження українського вченого Віктора Брехуненка, російського Боріса Флорі та польського Мірослава Наґєльського. На основі нововіднайдених джерел цими авторами запропоноване свіже бачення окремих проблем козацько-татарських військово-дипломатичних взаємозв’язків у досліджуваний період. Отож, співпраця Запорожжя та Криму у повстаннях 20–30-хрр. XVIIст. в Україні досі не стала в історіографії предметом спеціального комплексного дослідження, початок проведення якого на відповідному джерельному матеріалі та результатах досліджень науковців і є метою нашої студії. Запорозьке військо та Орда ніколи не були спільнотами, ізольованими одна від одної. Ще із середини XVI ст. зустрічаються згадки навіть про участь певних козацьких загонів у татарських походах на українські землії
Мета роботи: проаналізувати становлення стосунків війська запорізького та братів Шагін І Мехмед Гераїв.
Поставлена мета вимагає виконання наступних завдень:
- визначити перші контакти між Військом Запорізьким і братами Шагіном та Мехмедом Гераями (1614 – 1625);
- описати перший козацько – татарський союз (1625р.): причини, процес укладення та наслідки;
- дослідити відносини між військом Запорізьким та братами Гераями на першому етапі громадянської війни в Криму (1628р.);
- розкрити другий козацько – татарський союз 1629 р. та завершення внутрішньої боротьби у Кримському ханстві.
Об'єктом дослідження є взаємовідносини кримськотатарської держави та України в період існування Кримського ханства (перша пол. XV – перша пол. XVII ст.).
Предмет дослідження – визначення місця України в геополітичних планах Кримського ханства, реалізація військових походів армії Кримського ханства на Україну, відносини козацтва з очільниками кримськотатарської держави.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період становлення стосунків між козаками та татарами до другого козацько-татарського союзу.
Практичне значення одержаних результатів дослідження. Положення й висновки курсової роботи можуть бути використані студентами для підготовки до семінарських занять, при написанні наукових робіт та статей, а також для подальшого дослідження проблематики ролі Кримського ханства в історії України.
Дипломна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг роботи – 70 сторінок. Список літератури включає 76 найменувань.
Висновки
Кримське ханство — неповторний державний і політичний феномен в європейській історії. Протягом декількох століть, з початку XIII і аж до закінчення XVIII ст., воно відігравало помітну роль у Причорномор'ї, змушуючи рахуватись із собою наймогутніших своїх сусідів. Чи не найтісніше у цей час з Кримським ханством пов'язана Україна, маючи від цього і величні здобутки, і важкі втрати.
Немає, мабуть, більш складної проблеми в осягненні Україною незалежності, ніж взаємини її з своїми могутніми південними сусідами: Османською Портою та її васалом — Кримом, особливо з останнім. Розділені вірою, звичаями, мовою, культурою, Кримське ханство та Україна постійно протистояли одне одному. І незліченні страждання приносили татарські орди на нашу землю. Однак геополітичні інтереси обох держав штовхали їх до союзу: Крим, як і Україна, потерпав від залежності від свого могутнього сюзерена, а європейські його амбіції стримувались могутністю Москви, Польщі, Священної Римської імперії та ін. Саме граючи на цих та інших нюансах, Богдан Хмельницький залучив до спільної боротьби кримського хана, готував серйозні угоди щодо союзу з Туреччиною, про що й свідчать наведені документи, які підтверджують серйозність південних намірів та інтересів України.
Історія і природа навічно поєднали Крим з територією України. Тісно були переплетені і долі народів, які населяли ці землі. Особливо драматично склалися взаємини держав Східної Європи з Кримом, коли півострів і північне узбережжя Чорного і Азовського морів заполонили в XIII ст. татарські племена.
Слов'яни були поступово витіснені з Причорномор’я, і протягом багатьох віків у цьому регіоні складалось напружене становище, в якому визначальним було військове протистояння, війни та взаємні грабунки.
Великим лихом для слов'янських народів, зокрема українців як найближчих сусідів кочівників, були наїзди за живим ясиром — бранцями. Кримських татар та дрібні орди спонукали до цього не лише їхній спосіб життя, економічні чинники (голод, епідемії тощо), їх підштовхували до наїздів і зовнішні фактори з Півдня і Півночі. Могутні держави використовували кримських татар у своїх геополітичних планах. Так, за польськими та литовськими джерелами, до кінця XV ст. з українських земель було забрано в полон і відправлено в Крим понад 200 тис. українців. У XVI ст. Україна втратила полоненими і загиблими понад 350 тис. чоловік. У першій половині XVII ст. було заарканено 300 тис. чоловік. Це продовжувалося до кінця XVIII ст.
Перебування українських земель у складі ВКЛ та їх специфічне геополітичне розташування поставило уряд останнього перед необхідністю активної південно-східної політики. В той же час брак коштів у державній скарбниці і постійні виснажливі війни з Московською державою змушували ВКЛ у відносинах з Кримом (до першої декади XVI ст.) проводити політику компромісів та угод. Але такий зовнішньополітичний курс, як показали подальші події, не відповідав вимогам часу.
Отже, з моменту виникнення Кримського ханства українські землі стали для нього головним об’єктом експансії. Це було зумовлено тим, що економіка ханства розвивалася на екстенсивній основі і не могла забезпечити ні потреб держави, ні прожиткового мінімуму місцевому населенню, що підштовхувало правлячу верхівку розв’язувати внутрішні проблеми країни за рахунок зовнішньої активності — союзів з тією чи іншою державою та грабіжницьких набігів на сусідні землі. Сприяли експансії також географічне положення ханства, існування численної армії, підтримка Турецької імперії, нездатність польсько-литовської держави захистити свої південні кордони. Ці та інші чинники наприкінці XV — початку XVI ст. перетворили Кримське ханство на силу, яка своїми походами загрожувала життєдіяльності українських земель.
Доречно зауважити, що спочатку взаємовідносини між українським козацтвом і кримськими татарами мали форму взаємодопомоги та укладання воєнних союзів. Апогеєм цієї співпраці був військовий союз 1648 – 1653 рр. Між кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ та гетьманом Війська Запорізького Богданом Хмельницьким. Гетьман ефективно використав суперечності між Кримським ханством і Річчю Посполитою й домігся укладення з ханом Іслам- Гіреєм військово-політичного союзу; все це у сукупності й забезпечило здобуття українським військом блискучих перемог у боях під Жовтими Водами та Корсунем (травень 1648 р.).
Магістр