Зразок роботи
Мета і завдання дослідження. Метою нашого дослідження є висвітлення особливостей періоду розстріляного відродження Української культури.
Досягнення поставленої мети вимагає вирішення таких основних завдань:
- подати коротку історичну довідку українізація та духовне піднесення в Україні у 20-х роках ХХ століття
- висвітлити творчість письменників «розстріляного відродження»;
- описати наслідки українізації та її згортання;
- розкрити творчі пошуки літературно-мистецької генерації 20-х -- початку 30-х років;
- розкрити творчість Микола Хвильовий;
- проаналізувати творчий шлях Миколи Зерова;
-описати Григорія Косинку, як найвидатнішого новеліста «розстріляного відродження».
Об’єктом дослідження є період розстріляного відродження.
Інформаційні джерела: інформаційною базою дослідження є книги з історії України, довідково-інформаційні видання, дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених, матеріали науково-практичних конференцій, інформація з мережі Internet, а також результати власних досліджень.
Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. У першому розділі я подала короткий історичний нарис початку зородження розстріляного відродження, другий розділ містить висвітлення основних діячів цього періоду. Загальний обсяг курсової роботи 31 сторінка. Список використаних джерел складається із 34 джерел.
1.2 Наслідки українізації та її згортання
Період національного піднесення був нетривалим. Уже наприкінці 20-х років з'явився сигнал згортання українізації, а разом з нею і загального наступу на українську культуру.
Так, у 1929 р. Центральний Виконавчий Комітет СРСР прийняв постанову, згідно з якою підприємства і установи центрального підпорядкування з Москвою і між собою мали спілкуватися російською мовою [7]. Це призупинило опанування чиновниками української мови, а тих, хто нею спілкувався, називали націоналістами. Розгорталась боротьба проти "націоналістичних ухилів". М. Скрипник, який відповідав в уряді за освіту і підтримував українізацію, був звинувачений у створенні націоналістичної контрреволюційної організації і покінчив життя самогубством. Жертвами розправи стали й інші члени комісії з українізації.
Згортання національно-культурного будівництва в Україні згубно позначилося на становищі національних меншин. У квітні 1938 p., коли першим секретарем ЦК КП(б)У був М. Хрущов, прийнято постанову Центрального Комітету, якою створення навчальних закладів для національних груп оголошувалося насадженням вогнищ буржуазно-націоналістичного впливу на дітей, а тому подальше їх існування було визнане "недоцільним і шкідливим" [1]. Усі ці заклади закрили, були ліквідовані національні райони, національні сільські та містечкові ради. Сталінізм, нівелюючи національні особливості, укорінюючи в свідомості людей національний нігілізм, продовжував великодержавну, русифікаторську політику царизму. Як і в передреволюційні роки, національні меншини опинилися перед реальною загрозою зникнення.
Розвиток культури в Україні в 30-і роки мав складний і суперечливий характер. Більшовицька партія змінила акценти політики в галузі культури, надаючи перевагу не національному духовному відродженню, а проведенню так званої "культурної революції". За задумом лідерів партії, така революція повинна була дати освіту і виховання, які б допомогли зробити ривок і в сфері виробництва, і в утвердженні радянської системи цінностей [6]. Фактично культурна революція покликана була обслуговувати досягнення політичних цілей ВКП(б). Разом з тим розвиток культури мав наслідки для економічного й духовного прогресу.
Після прийняття в квітні 1932 р. постанови ЦК ВКП(б) «Про перебудову літературно-художніх організацій» творчість митців підпадала під контроль партії за посередництвом Спілки радянських письменників. Основним творчим методом проголошувався соціалістичний реалізм. Уславлення ролі партії та її вождів стало головним завданням діячів культури. Чимало талановитих творів майстрів слова змушені були час від часу оспівувати більшовицький режим, залишаючи поза увагою насильницьку колективізацію, голодомор та страхіття репресій. Саме в цей час широко відомими стають імена поетів П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка, М. Бажана, прозаїків А. Головка, Н. Рибака, П. Панча, Ю. Яновського та багатьох інших.
Магістр