УГКЦ в умовах Революції Гідності (листопад 2013-лютий 2014) (ID:252329)

ВСТУП Актуальність теми. Система світоглядних орієнтирів, базована на християнських цінностях, у центрі яких зафіксовано примат Бога як Творця сущого і Церкви як спільноти вірних, що виконують його настанови, неодноразово виступала каталізатором впливу на перебіг історичних процесів в Україні та світі. Деструкція СРСР та здобуття Україною незалежності стали потужною декларацією ціннісного пріоритету свободи у всіх сферах суспільного життя, зокрема релігійній. Унаслідок цього Українська Греко-Католицька Церква (далі – УГКЦ) здобула умови для розвитку, посіла вагоме місце на конфесійній карті. Масштабні соціальні зміни в Україні, детерміновані світоглядною кризою, колапсом політичної й економічної систем попередньої доби, спонукають її Церкви осмислювати реалії і пропонувати шляхи подальшого розвитку соціуму. УГКЦ також зайняла чітку суспільну позицію, спираючись на соціальну доктрину Католицької Церкви і власну духовно-культурну традицію. Яскравими виявами вірності настановам УГКЦ з боку мирян і духовенства стала їхня позиція під час Помаранчевої революції 2004 р. і Революції Гідності 2013–2014 рр., а також сучасних військових подій на Сході України. Знаменно, що суспільна відповідальність Церкви виявляється в поєднанні критики з конструктивом з метою вирішення низки гострих проблем сучасності. Відтак діяльність УГКЦ є чинником впливу на вітчизняний політикум, інституції громадянського суспільства. Необхідність комплексного дослідження позицій та служіння УГКЦ під час Революції Гідності, а також подальшого її його впливу на сферу суспільно-політичного життя України є важливим завданням історичної науки, зокрема її релігієзнавчого сегменту. Об’єкт дослідження УГКЦ в умовах Революції Гідності (листопад 2013 – лютий 2014 рр.), а предмет дослідження – виступає позиції, перебіг та особливості підтримки святенництвом УГКЦ мирян у період Революції та її подальшого впливу. Метою даної роботи є дослідити місце УГКЦ в умовах Революції Гідності (листопад 2013 – лютий 2014 рр.). Виходячи з мети дослідження нами були поставлені такі завдання: – розглянути позиції провідників українських церков на початковому етапі Революції; – дати характеристику служінню священників УГКЦ під час буремних подій; – проаналізувати стан УГКЦ та українського суспільства після революції Гідності. Методологічні засади є принципи історизму, систем¬ності та об’єктивності в підході до висвітлення явищ минулого на основі комплексного використання джерел та наукової літератури. Хронологічні рамки охоплюють листопад 2013 р. – лютий 2014 рр. – період розгортання революційних подій на Україні. Вибір нижньої хронологічної межі (листопад 2013 р.) зумовлено початком Революції гідності, верхньої (лютий 2014 р.) – закінченням буремних подій. Територіальні межі дослідження стосуються території України під час Революції Гідності, де проходила активна діяльність священнослужителів УГКЦ. Джерельною базою курсової роботи є опубліковані видання збірки спогадів учасників подій та звернення керівників церков, що дають змогу більш глибше розкрити дану проблему та зрозуміти особливості місця УГКЦ в умовах Революції Гідності. Історіографія по даній проблематиці представлена колом наукових статей і меншою мірою монографічних видань. Основні дослідження, можна поділити за розділами. Щодо першого розділу, де розглядається позиції провідників українських церков на початковому етапі Революції, слід відзначити праці Ю. Бойкa “Релігійний чинник подій Євромайдану”, О. Липки “Християнська ідентичність церков в умовах української кризи” та М. Черенковa Церква на Майдані: виклики постсекулярності”. Слід відзначити, що усі дослідники вказують на миттєвий відгук церков різних конфесій на події початку Революції Гідності, особливе місце визначаючи провіднику УГКЦ – митрополиту Святославу. При цьому показується суперечливі позиції представників УПЦ МП на локальному та регіональному рівнях та підтримка не характерних для України протестантських спільнот. У другому розділі висвітлюється питання служіння священників УГКЦ під час буремних подій. Досить цікаві думки у працях “Майдан і Церква” під. ред. Л. Филиповича та О. Горкуша, В. Чубаркa “Роль церкви в подіях Майдану: на матеріалах інтерв’ю”, В. Єленського “Майдан змінює Церкви”, О. Горкуші “Євромайдан як індикатор трансформації релігійної функціональності або Революція Гідності як ситуація сповіді перед Богом, Україною та людиною”. Та спільне документально-історичне видання колективу ДВНЗ “Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника” – “Український Євромайдан. Прикарпатський вимір”. У цих працях наголошується провідна роль греко-католицького духовенства у буремних подіях Євромайдану та їх виняткову позицію та дії. Вказується, що навіть при політичному тиску боку провладних організацій і відомств, провідники УГКЦ не змінили своїх позицій. У третьому розділі прослідковуюється місця УГКЦ в українському суспільстві після революції Гідності. Слід виділити дослідження В. Мороза “Включення життя УГКЦ у сферу суспільно-політичного життя України (1991 – перша половина 2014 р.)”, В. Яремчука “Політична криза і церква (до аналізу суспільно-політичних подій в Україні на зламі 2013–2014 рр.)” та О. Єгрешія “Українська греко-католицька церква в умовах інтеграції: між демократизацією і секуляризацією”. У працях дослідники повідомляють, що після Революції Гідності посилились позиції УГКЦ в українському суспільстві, не зважаючи на “агітаційну політику” УПЦ МП. Поряд і цим, провідники і духовенство УГКЦ проводять акції з вшанування та підтримки постраждалих активістів Майдану, підтримують капеланською службою українське військо, хоча при цьому, у засобах масової інформації неодноразово вказується на політизацію УГКЦ. Наукова новизна курсової роботи визначається у комплексному досліджені місця УГКЦ в умовах Революції Гідності, позиції її керівників на початку Революції, діяльність під час буремних подій та подальшого становища УГКЦ у суспільстві на сьогодні . Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що його фактологічний матеріал, основні положення, результати і висновки можуть залучатися при читанні загальних та спеціальних лекційних курсів у вищих навчальних закладах. Структура роботи визначена завданням, характером та метою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. РОЗДІЛ 1. Позиції провідників українських церков на початковому етапі Революції Події, які розгорталися в Україні, починаючи від 21 листопада 2013 р., коли було зроблено заяву про те, що угода України про асоціацію з Європейським Союзом не буде підписана, і набули характеру масового протесту проти свавілля влади після кривавого розгону студентів у ніч на 30 листопада, загострили питання ідентичності, передусім національної, а поруч з нею і релігійної. Дослідник української церкви В. Єленський зазначав, що “Що стосується ідентичності, то це і є ключове питання української нації. Бо у нас є дві крайності: одні говорять, що Захід є Заходом, а Схід є Сходом, і їм не зійтись повік, а інші говорять, що усі є однакові. Якби ці ідентичності переплавились у загальноукраїнську ідентичність, то у нас не було би дуже багатьох проблем, у т. ч. і проблеми міжправославного розколу” [8, c. 53]. Протест мільйонів, який названо Революцією Гідності, відкрив нову сторінку в сучасній історії України, і вагому роль у цьому протесті відіграли як християнські церкви, так і інші релігійні течії. Дослідниця О. Липка говорила, що “Майдан став лакмусовим папірцем, межовою ситуацією, у якій виявляється справжнє лице як окремих осіб, так і спільнот, різних об’єднань, партій, а також і Церков” [1, c. 233]. “В основі Майдану – Людина, гідність якої була зневажена і яка вийшла з протестом проти неповаги до себе, до своїх прав, перш за все – права на життя, протинехтування свободами, які даровані не владою, не законом, а Вищим Началом. Тобто українці прийшли вирішувати екзистенційні, смисложиттєві проблеми – і не тільки власні, а й цілого народу” [1, c. 236] . Криза стала логічним наслідком свавілля влади практично у всіх сферах життя, чаша зла виповнилася по вінця, і для віруючих християн було щось знаменне у тому, що все розпочалося 21 листопада, у День архистратига Михаїла, який виступив на боці Бога і переміг диявола.