Проблема міжконфесійного протистояння на Прикарпатті у 1990-х рр. (ID:252347)

ВСТУП Актуальність теми. Суспільство і релігія ця тема завжди турбувала і турбуватиме український народ. З прийняттям незалежності України питання міжконфесійної ситуації на Прикарпатті у ХХ ст. постало дуже гостро. В умовах докорінних змін у нашій країні увага до проблем релігії, віруючих річ цілком природна. Релігійно-суспільний рух за утворення Української Православної Церкви вихід із підпілля Української Греко-Католицької став реальним фактором, що здійснив помітний вплив не лише на релігійно-церковну сферу життя країни, але й в цілому на перебіг суспільно-політичних подій на Україні. Міжконфесійна ситуація завжди викликала інтерес як в церковних, так і в громадських діячів України в зв’язку з її культурним і суспільним розвитком. Зважаючи на те, що в цей період Церква почала виходити з підпілля, міжконфесійні конфлікти стали національною проблемою зумовленою різким переходом від багаторічної залежності до свободи вільного вибору. Особливо гострою проблемою в той час була реабілітація українських церков та їхніх переслідуваних ієрархів, які тривалий час вважалися “зрадниками” українського народу. Як зазначає дослідник В. Іванишин, найболючішим моментом сьогоднішньої релігійної кризи на Прикарпатті став розбрат між греко-католиками і православними, небезпечний ще й тим, що Галичина для України щось значно більше, ніж просто частина її населення і території. Здолати його зараз можна лише на основі християнської моралі, знання минулого, розуміння сучасного та усвідомлення відповідальності кожного за наше майбутнє Об’єкт дослідження проблема міжконфесійного протистояння на Прикарпатті у 1990- рр., а предмет дослідження – виступає генезис, перебіг та особливості міжконфесійних колізій на Прикарпатті вказаного періоду. Метою даної роботи є дослідити проблематику міжконфесійного протистояння на Прикарпатті у 1990-х рр. Виходячи з мети дослідження нами були поставлені такі завдання: – розглянути релігійну ситуацію на Прикарпатті на початку 1990-х рр.; – проаналізувати міжконфесійні колізії 1991–1995 рр., їх причини та розгортання конфлікту; – дати характеристику наслідкам міжконфесійної ворожнечі та шляхи їх примирення. Методологічні засади є принципи історизму, систем¬ності та об’єктивності в підході до висвітлення явищ минулого на основі комплексного використання джерел та наукової літератури. Хронологічні рамки охоплюють кінець 1980-х – 1990-ті рр. – період розгортання міжконфесійної ворожнечі на Прикарпатті в часи незалежності України. Вибір нижньої хронологічної межі (1980-ті р.) зумовлено початком виходу церков з підпілля та їх відновлення, верхньої (1999 р.) – першими кроками примиренням та послабленням ворожнечі. Територіальні межі дослідження стосуються території Прикарпаття вказаного періоду, де розгортались міжконфесійні конфлікти. Джерельною базою курсової роботи є опубліковані видання збірки джерел: звернень, відозв та меморандуму, що дають змогу більш глибше розкрити дану проблему та зрозуміти особливості проблематики міжконфесійних конфронтації на Прикарпатті у 1990-х рр. Історіографія по даній проблематиці представлена колом наукових статей і меншою мірою монографічних видань. Основні дослідження, можна поділити за розділами. Щодо першого розділу, де розглядається релігійна ситуація на Прикарпатті на початку 1990-х р. слід відмітити праці I. Андрухівa “Релігійне життя на Прикарпатті: 1944–1990 роки. Історико-правовий аналіз”, С. Кобути “Політичні аспекти легалізації Української греко-католицької церкви (1987–1991 рр.)” та П. Панченкa “Релігійні конфесії в Україні в контексті історизму”. У другому розділі висвітлюється питання міжконфесійних колізій на Прикарпатті у 1991–1995 рр., причин виникнення та розгортання конфлікту. Досить цікаві думки у працях С. Кобути “Міжконфесійні конфлікти як фактор дестабілізації суспільного життя в Україні у 90-х роках ХХ ст”, Й. Богдана. “Релігія і конфлікти в сучасній Україні. Релігія і суспільство в Україні: фактори змін” та О. Шуби “Релігія в етнонаціональному розвитку України”. У третьому розділі прослідковуюється наслідки міжконфесійної ворожнечі та шляхи примирення. Слід виділити дослідження В. Пащенка “Православ’я в новітній історії України”, О. Недавньої “Римо-католицизм у контексті релігійних шукань українців” та С. Здіорука “Суспільно-релігійні відносини: виклики Україні ХХІ століття” Наукова новизна курсової роботи визначається у комплексному досліджені проблематики міжконфесійного протистояння на Прикарпатті у 1990-х рр., витоки та причини ворожнечі, шляхи їх вирішення. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що його фактологічний матеріал, основні положення, результати і висновки можуть залучатися при читанні загальних та спеціальних лекційних курсів у вищих навчальних закладах. Структура роботи визначена завданням, характером та метою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел РОЗДІЛ 1. Релігійна ситуація на Прикарпатті на початку 1990-х рр. Національні та релігійні питання в Україні як складові політичних, державотворчих, духовних процесів надзвичайно актуалізувалися у зв’язку з відновленням суверенітету Української Держави. Національне пробудження стало поштовхом до принципових духовних, зокрема релігійних, змін у суспільстві. Національний і релігійний розвиток супроводжується рядом проблем (ідеї національної церкви і релігії українців, міжправославні конфлікти, католицько1православні протистояння, суперечності між традиційними й новими віросповіданнями). Розв’язання проблеми замирення Українських церков і консолідації Українського народу потребує різних способів та інструментів, але найперше – стимулювання утвердження Української Помісної Православної Церкви. Розпочатий перебудовою в СРСР релігійний ренесанс отримав новий імпульс зі здобуттям Україною державної незалежності. Зростання релігійності населення, кількості діючих храмів, монастирів, релігійних громад, масових публічних церковних обрядів і церемоній, присутність та участь представників церков майже в усіх важливих державних заходах, висвітлення засобами масової інформації значущих подій релігійного життя – усе це стало звичайними атрибутами сучасності [22, c. 33]. Входження України у світовий релігійний простір, до того ж, відкрило шлях до поширення нових та нетрадиційних для нашої країни релігійних течій та напрямків, що суттєво змінило українську конфесійну карту. З кінця 80-х рр. у країні, по суті, розпочався новий етап розвитку релігійних конфесій [23, c. 11]. Важливим кроком для відродження української церкви був вихід з підпілля основних християнських церков: Української Греко-Католицької Церкви, Української Православної Церкви та Римо-Католицької Церкви. Ця подія стала переломним етапом в житті галичан, оскільки вільне віросповідання завжди відігравало важливу роль в розвитку Галичини [17, c. 24].