Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Таким чином, внутрішньо- та зовнішньополітичне життя Угорщини стає складовою політичної сфери Євросоюзу, і чим далі країна просуватиметься по шляху інтеграції, тим більшою буде ставати ця взаємозалежність.
Угорська практика побудови соціалізму переконливо показала, що будь-яка спроба привнесення в те чи інше суспільство чужої ідеології, суспільно-політичного ладу рано чи пізно приречена на поразку. Причину розвалу соціалістичного ладу в Угорщині варто шукати не лише в його природі, яка і за формою, і за змістом була глибоко неприйнятною для угорського народу, але й в комплексі складних суспільно-політичних проблем існування Угорщини, які накопичилися і загострилися в країні особливо розпочинаючи з 50-х років ХХ століття.
Спираючись на аналіз постсоціалістичного досвіду становлення та розвитку держав ЦСЄ, насамперед Угорщини, країн СНД, можна стверджувати, що наприкінці ХХ століття людство зуміло виробити таку модель трансформації суспільно-політичного ладу, яка демократичним шляхом може призвести до зламу тоталітарно-авторитарного режиму та повернення держави на загально-цивілізаційний шлях розвитку. Саме наявність консолідації провідних політичних сил в Угорщині є основою для успішних перетворень у всіх сферах суспільного буття, що одночасно створює можливості для соціальної стабільності, злагоди та добробуту.
Починаючи з 90-го року партії в Угорщині поступово перетворилися на потужний фактор як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Від того, як партійна коаліція, що перебуває при владі, вирішує соціально-економічні проблеми в країні, як визначає і відстоює інтереси держави на міжнародній арені – залежить авторитет її партій, уподобання електорату. Саме це є визначальною ланкою в розбудові демократичної держави. Повною мірою це підтверджено і досвідом державотворення в Угорщині.
В Угорщині під час періоду, що досліджується, конституційно забезпечено концепцію поділу гілок влади, оновлено виборчу систему. Насамперед – стабілізувався склад демократичних інститутів, притаманних демократичній державі. Модернізовано Державні Збори та їх діяльність, запроваджено посаду президента – одноособового глави держави, сформовано вищий орган конституційної юстиції, загальним для Конституції країни став принцип верховенства закону і права. Досвід Угорщини ще раз підтверджує необхідність чіткого правового регулювання діяльності парламенту, впорядкування його взаємовідносин з урядом та президентом. Крім того, угорська практика засвідчує, що пропорційно-мажоритарна система виборів до парламенту, а також партійний підхід до формування парламентської більшості та створення нею коаліційного уряду є цілком виправданими і відіграють позитивну роль у розбудові правової держави з ринковою економікою.
Уряд в Угорщині відіграє головну роль у системі виконавчої влади. Діяльність всіх урядів новітньої доби була спрямована на утвердження Угорщини як європейської держави з відповідними політичними та економічними інституціями. При цьому, незважаючи на різні ідеологічні підходи, в обґрунтуванні тих чи інших суспільних явищ, всі уряди дотримувалися визначеного на початку соціальної трансформації курсу на побудову демократичного суспільства, що базується на ринковій економіці.
Певних позитивних результатів угорський народ досяг у реформуванні системи органів місцевого самоврядування, утвердженні основ громадянського суспільства загалом, забезпеченні прав і свобод людини, демократичних свобод, що є основною передумовою для входження в політико-правовий, економічний та гуманітарний європейський простір.
Отримавши широкі права та можливості для вивчення рідної мови, культури, національних традицій, встановивши і розвиваючи тісні контакти з етнічною батьківщиною, створивши свої громадські організації, угорська та українська національні меншини стали не фактором збудження сепаратизму, як це прогнозували певні політичні сили в обох країнах, з перших років становлення самостійних держав, а впливовим чинником зміцнення добросусідських відносин та взаєморозуміння між Україною та Угорщиною.
За період існування новітньої Угорщини значно зріс міжнародний авторитет країни, вона утвердилася як регіональний лідер серед країн ЦСЄ, стала повноправним членом НАТО та Євросоюзу. За ці роки значно поліпшилися відносини із сусідніми країнами, які ще десять років тому – особливо з Румунією, Словаччиною, Югославією – були складними та проблематичними. Щодо українсько-угорських відносин то вони справді наблизилися до можливого за нинішніх історичних обставин рівня добросусідства, дружби та взаємовигідної взаємодії. Значні надії на їх розширення і поглиблення пов’язуються з активізацією українсько-угорського транскордонного співробітництва.
Незважаючи на зазначені відчутні досягнення Угорської Республіки, протягом останніх трьох-чотирьох років країну супроводжують політична нестабільність та економічні проблеми. З 2003 по 2009 рік рівень зареєстрованого безробіття в країні зріс із 5,8 % до 10,3 %. Рівень економічної активності дорослого населення на загальноєвропейському тлі є низьким і, за останніми даними, становить 53 %. Цю тенденцію погіршує можливість дострокового виходу на пенсію, якою користаються чимало угорців.
Проблема зайнятості, як і в решті країн регіону, зумовлена колапсом соціалістичної економіки, внаслідок якого було втрачено близько 2 млн. робочих місць. Приватне підприємництво та іноземні інвестиції тільки частково компенсували ці структурні зсуви економіки. Прикметно, що після вступу до Євросоюзу угорці не підтримали східноєвропейських тенденцій масової трудової міграції на Захід. Поляки, чехи, навіть румуни і болгари, які тільки адаптуються до нових можливостей, значно активніше виїздять на заробітки в західному напрямку.
На початку 1990-х угорська економіка мала ще одну серйозну проблему – борги, які наробив комуністичний уряд, а повертати мав новий демократичний. 1993 року загальний державний борг країни сягнув критичної позначки – 90 % ВВП. Великий державний борг і дефіцит державного бюджету залишаються важливою темою політико-економічного порядку денного Угорської Республіки.
Великі злети, успіхи та прорахунки, натхнення перших років свободи й розчарування останніх, вступ до ЄС і нове осмислення старих історичних викликів – усе це створює складну мозаїку нової реальності Угорщини. Проте показовим є те, що сьогодні угорці радше говорять про проблеми й потребу нових змін, аніж про колишні успіхи й ентузіазм. Вільна та рішуча критика є, як відомо, фундаментальним виявом реальної свободи.
Магістр