Зразок роботи
3.2. Взаємовідносини між Японією США та СРСР. Загалом зовнішньополітичний курс японського уряду переслідував дві мети: захопити ресурси країн Південних морів і тимчасово пом’якшити відносини з Радянським Союзом, щоб потім, вигравши час, так чи інакше приступити до безпосереднього здійснення агресії проти СРСР. Але було абсолютно ясно, що просування на південь на підставі Троїстого пакту викликало сильне невдоволення американського уряду. Уряд США, який формально дотримувався нейтралітету, спостерігав за японськими успіхами у Китаї та розгортанням підготовки до широкомасштабної експансії в регіоні, почав готувати громадську думку до неминучості військового зіткнення з Японією. У пресі США було розгорнуто кампанію проти японської імператорської армії та її звірств над цивільним населенням Китаю. За ініціативою Кордела Галла, було введено в дію «моральне ембарго» на постачання стратегічних матеріалів до Японії. Виробникам цієї продукції уряд США рекомендував розглянути можливість припинення співпраці з японцями. 26 вересня 1939 р. президент США Франклін Делано Рузвельт звернувся до бізнесменів із проханням припинити продаж тих продуктів ворожій Японії, які використовувалися японцями у військовій сфері. Японці у відповідь на це розпочали пропагандистську кампанію «боротьби з білим імперіалізмом». Японія проголосила себе захисником пригноблених народів Південно-Східної Азії, японці маскували свою експансію гаслами звільнення від «білих імперіалістів». Окрім пропаганди у пресі, Японія почала робити і практичні кроки. Було заблоковано західні сеттельменти в окупованих японцями Тяньцзіні та Шанхаї, а також кордон із Гонконгом. Японським урядом у кінці
27 1939 р. було оголошено гасло створення «Великої Східно-Азійської сфери процвітання» [34, с. 201]. Також у вигляді відповідних заходів на просування Японії в південному напрямку американський уряд 25 вересня 1940 р. ухвалив рішення надати Китаю додаткову позику, а 26 вересня заявив про «заборону» вивезення до Японії металевого брухту і металів [24, с. 133]. Протягом осені та зими 1940 р. японський уряд, проводячи політику, передбачену «Програмою заходів, відповідних змін у міжнародному становищі», в порядку підготовки війни з США докладав усіх зусиль для забезпечення себе ресурсами країн Південних морів. Кобаясі намагався налагодити політичне співробітництво між Японією і Голландської Індією, проте успіху не мав. 16 жовтня японська і індонезійська делегації опублікували спільне комюніке, в якому було заявлено, що «Троїстий пакт не створює перешкод для розвитку дружніх відносин між Японією та Голландською Індією» [31, с. 43]. Нотою від 29 жовтня японський представник на переговорах зажадав від Голландської Індії надання Японії права на розробку великих нафтових районів на островах Борнео, Целебес, на голландській території Нової Гвінеї, а також на островах Ару і Схаутен. Японія вимагала від уряду Голландської Індії визнати всі ці райони сферою панування Японії та сприяти діяльності японців на цих територіях. Уряд Голландської Індії розумів, що ці райони обрані Японією не тільки для пошукових робіт з виявлення нафти, тому він передав японські вимоги на вивчення в міністерство гірської промисловості, яке відхилило прохання якнайшвидшого закінчення вивчення геодезії. Просування Японії на південь викликало сильне невдоволення США, проте американський уряд був схильний вирішити всі ці питання шляхом звичайних дипломатичних переговорів і всіляко прагнув уникнути прямого зіткнення з Японією. Уряд, як і раніше, сподівався повернути японську агресію на 180 градусів. Оскільки кінцевою метою японського уряду була агресія проти Радянського Союзу, просування на південь було лише засобом
28 забезпечити себе стратегічними ресурсами для початку великої війни. Японський уряд, зі свого боку, також хотів, по можливості, уникнути збройного конфлікту зі Сполученими Штатами. У цьому полягала справжня причина японсько-американських переговорів [18, с. 78]. 11 лютого 1941 р. посол Номура прибув до Вашингтона. 14 лютого він вручив президенту свої вірчі грамоти. 8 березня Номура зустрівся з Хелло і почав з ним переговори. Але за лаштунками цих офіційних переговорів з США велися так звані «приватні переговори». 29 листопада 1940 р. голова Промислового союзу Ігава Тадао отримав від католицького священика Дроута лист, у якому висловлювалося побажання зустрітися для обговорення питання про поліпшення японсько-американських відносин. До листа було докладено рекомендаційний лист одного з головних директорів компанії «Кун Лееб» Страйса, в минулому особистого секретаря президента Гувера. Це був документ, «складений від початку до кінця у виразах, які свідчили про обізнаність, яку важко було очікувати від людини, що належить до числа духовних осіб». Пропозиції ці були направлені 14 жовтня на ім'я Коноє. Згадуваний документ був написаний Дроутом з точки зору японця. Дроут назвав його: «Практичний аналіз нашого [тобто Японії] положення і нашої політики на Далекому Сході, який спеціально зачіпає наші відносини з Америкою». Прикриваючись принципами доктрини Монро, автор цього документа пропонував вигнати з Далекого Сходу європейські країни, перетворити Далекий Схід на район монопольного панування Америки і Японії й наполегливо підкреслював наявність можливості посилення позицій проти Радянського Союзу. Одночасно в цьому документі висувалася пропозиція про якнайшвидше відкриття переговорів між Японією і США. Це було не що інше, як виклад суті «далекосхідного Мюнхена» [4, с. 36].
Магістр