Зразок роботи
РОЗДІЛ І. ЕКОНОМІКА ТА ГОСПОДАРСТВО ХЕТСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.
В XIV-XIII ст. до н. е. Хетська держава (див. додаток А) пережила період великого піднесення, який змінився занепадом, що призвів до розпаду держави. Яким було господарство хетів в цей період та відповідно до нього економіка?
Рельєфом місцевості, на якій проживали хети були переважно плоскогір’я та гірські хребти, що не дозволяло створити тут єдину ефективну іригаційну систему, хоча невеликі канали для зрошування садів та городів все ж таки були . Великих річок на цій території не було. Найбільшою була річка Галіс, яка впадала в Чорне море і близько не могла зрівнятись із Нілом чи Євфратом. Маловодість річок, вузькі річкові долини та гірський рельєф Центральної частини Малої Азії не дозволяли розвинути широку мережу зрошування таку, до прикладу як в Єгипті, Дворіччі, Китаї чи Індії .
Заняття сільським господарством у хетів безпосередньо залежало від географічних та кліматичних факторів, які й визначили специфічні риси хетського суспільства.
Під час вибору місця для заняття землеробством враховувалось багато чинників. Зокрема, характер ґрунту, близькість води, наявність достатньої кількості зрошування тощо. Хети навіть будували резервуари для збереження дощової води. Обробка землі здійснювалась мотикою, лопатою, сохою.
Основними сільськогосподарськими культурами були ячмінь, який, до речі, розцінювали як міру вартості, пшениця. Велика увага приділялась садівництву, яке набуло широкого поширення серед населення, а також виноградарство, а в північних і західних регіонах – вирощування оливкового дерева .
Іригаційні роботи у землеробстві виконувались у дрібних масштабах. Це зумовлювалось тим, що атмосферних опадів повністю вистачало для достатнього рівня зрошування полів.
Велика кількість хетських законів, котрі мають відношення до сільського господарства, містять покарання за їх пошкодження . Також вирощували жито, горох, боби, льон. В лісах та степах Малої Азії водились леви, леопарди, вовки, олені, кабани, дикі буйволи, гірські козли, змії, орли тощо.
Переважаючу роль в господарстві відігравало скотарство, зокрема конярство чому сприяли широкі простори, придатних для пасовищ. Також поширеним було вівчарство, велика рогата худоба. Свійських тварин поділяли на великих – бик, мул, осел та дрібних – вівця, коза, свиня тощо. Проте, вже тут спостерігається одна вагома особливість. Вона полягала в тому, що биків запрягали у плуг і використовували як тяглову силу в обробітку землі, а коней використовували переважно у військовій справі та як транспорт . Поява та широке застосування військової колісниці було пов’язані саме з розвитком конярства. Хетські закони зберігали дані про ціни на різних тварин.
За крадіжку коня чи вола встановлювалась велика компенсація. Покарання за крадіжку свійських тварин та інші злочини, які були пов’язані з тваринами були доволі суворими .
В хетській державі широкого поширення набули бджільництво та птахівництво. Також, хети займались рибальством та мисливством. Розвиток різних галузей сільського господарства мав важливе значення для загального економічного блага населення та задоволення його потреб. Кінцеві продукти землеробства та скотарства використовувались не лише для внутрішніх потреб держави, але й для товарного виробництва, яке охоплювало як внутрішній так і зовнішній ринок.
Доволі детально змальовує стан економіки та суспільних відносин звід хетських законів, який датований XVI ст. до н. е. Хетське законодавство склалося загалом під впливом Стародавнього Вавилону, а саме законів царя Хаммурапі. У хетському судебнику міститься розгорнута характеристика державних повинностей, які несло основне населення країни. Також, велика увага зосереджена на питаннях регламентації умов праці, найму, фіксації цін на товари тощо. Проте, питання щодо лихварства, на відмінну від законів Хаммурапі, у хетів такого відображення не знайшли .
Також, у хетському законодавстві знайшла відображення характеристика обов’язків землеробів, ремісників перед державою. Все населення країни виконувало певні обов’язки перед державою. До прикладу, якщо житель селища заволодіє полями іншого, то він повинен нести повинність, пов’язану з володінням цими полями. Якщо ж ці поля він залишив пустувати, то інша людина має право взяти їх собі, але без права продажу . Володіння земельною власністю було пов’язано з виконанням певних повинностей, а несення повинностей було неодмінною умовою володіння наділом. Держава забороняла продаж землі, хоча земля могла переходити іншим особам за умови несення повинностей. Таке положення поширювалося також на ремісників і їх помічників.
Втеча платника податків тягла за собою необхідність опрацювання поля та сплати відповідного податку мешканцями даного поселення. Крім того, за царем залишалося право заселяти незайняті землі людьми з числа військовополонених за умови, що вони будуть виконувати відповідні обов’язки. Законом передбачалось, що військовополонений починає платити повинності з четвертого року. Перші три роки складають пільговий період, який був необхідний, мабуть, для організації власного господарства.
Магістр