Реформи Аменхотепа IV (Ехнатона) і їх вплив на формування монотеїстичних релігій (ID:336648)

ВСТУП Актуальність теми. Актуальність обраної теми курсової роботи обумовлена недостатньою її розробленістю в науковій історіографії. Період Нового царства і релігійна реформа Ехнатона є одними з ключових подій не тільки власне давньоєгипетської історії, але і всієї цивілізації Стародавнього Сходу. Майже за півтори тисячі років до виникнення християнства і приблизно за сімсот років до виникнення іудаїзму була зроблена спроба утвердження монотеїстичної за характером релігії. Процеси, що розвивалися в давньоєгипетській державі в період правління фараона Аменхотепа IV, цілком справедливо можуть бути охарактеризовані як "релігійна революція". Особливий інтерес у зв'язку з цим викликає соціально-політична практика реформування такої важливої для нормального функціонування і підтримки цілісності традиційного суспільства сфери, якою була духовно-релігійна. З наукової точки зору, безумовно, актуальним є дослідження контексту наступності і розриву з колишньою традицією, глибини розриву, ступеня готовності та реакції соціальних структур на радикальні зрушення в житті суспільства. Мета даного дослідження полягає у вивченні і розкритті сутності релігійно-політичної реформи Ехнатона, аналізі причин впливу атонізму на формування іудаїзму та християнства. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань: 1. Охарактеризувати внутрішню і зовнішню політику Ехнатона 2. Проаналізувати причини проведення релігійно-політичних реформ 3. Охарактеризувати релігію Стародавнього Єгипту і зробити про висновки про її політеїстичність або монотеїстичність; а також про вплив на її організацію реформ Ехнатона Об'єктом дослідження роботи є феномен релігійної реформи Ехнатона у світовій історії та культурі. Предметом дослідження виступає релігійна реформа Ехнатона та її вплив на формування монотеїстичних релігій. Хронологічні рамки роботи охоплюють період XIV століття до нашої ери, включаючи так званий період "Амарни". Територіальні межі дослідження включають території Давньоєгипетської держави періоду Нового царства. Джерельну базу складає сукупність історіографічних джерел – це опубліковані матеріали різножанрового характеру – наукові, публіцистичні праці. Ці роботи, а також пам'ятники давньоєгипетської культури, хоча і досить нечисленні за обсягом, але дозволяють скласти уявлення про різні аспекти реформи Аменхотепа IV та часу Нового царства. Релігійно-філософську концепцію перевороту, що склалася в амарнський період, докладно ілюструє гімн сонячному божеству Атону, що зберігся в гробниці вельможі Ейе. Особлива цінність цієї пам'ятки полягає в тому, що він походить з середовища, близького до фараона, а можливо авторство гімну належить і самому Ехнатону. Гімн, з одного боку, дозволяє охарактеризувати найважливіші новації нового сонячного культу, ступінь розриву з колишньою релігійною традицією (космогонію, універсальний характер атонізму, уявлення про загробний світ), з іншого – умонастрої сонцепоклонницької еліти Ахетатона (Амарни), їх уявлення про нову релігію, готовність йти на конфлікт з багатобожжям. Певні спостереження щодо хронології основних етапів реформи, характері її на первинних стадіях дозволяють зробити документи з так званого "архіву Міси". Вони належать пастуху будинку (храму) Аменхотепа III Міси. Частина з них – договори про купівлю рабів, матеріали судових позовів – цінні тим, зберегли формули правових клятв, що скріплюють такі. Останні по співвідношенню згадок в них імен верховного божества Амона і самого фараона дають можливість скласти уявлення про характер відносин сонцепоклонництва і колишніх культів в перші роки правління Ехнатона. Інтерес до періоду Амарни активно зростає після розкопок Ахетатону в 1851 і 1907 рр.. По результатам археологічних розкопок і розвідок видаються перші праці дослідників: Ф.Пітрі і Ч.Л.Вуллі, Л.Борхардта, узагальнююча праця по історії стародавнього Сходу В.Авдієва. Тема релігійної реформи Ехнатона в радянській історіографії в 1930-ті – 1950-ті роки знаходила своє відображення в основному у відповідних розділах навчальних посібників з історії Стародавнього Єгипту і Стародавнього Сходу. Інтерес до окремих аспектів епохи "релігійної революції" Аменхотепа IV зростає на рубежі 1950-х - 1960-х років. Пов'язано це,в свою чергу, багато в чому з "розкріпаченням" радянської історичної науки в період "відлиги". Слід зазначити статті видного єгиптолога Е.М. Матьє про амарнське мистецтві, де на особливий інтерес заслуговують спостереження дослідниці про органічний зв'язок його з релігійно-філософською концепцією атонізму. Проблемам, присвяченим релігійній реформі Ехнатона, приділяється увага в дослідженнях П'єра Монте і Жака Крістіана. В період 90-х і 2000-х років інтерес до наукової розробки тематики помітно знижується, в порівнянні з "золотою" епохою 1970-1980-х років. У цей період очевидно переважання робіт науково-популярного, публіцистичного характеру про релігійну реформу Аменхотепа IV. Вітчизняних досліджень на сучасному етапі по даній тематиці практично немає. Структура дослідження обумовлена послідовністю вирішення поставлених задач дослідження. Дослідження складається зі вступу, основної частини (трьох розділів), висновків і списку використаних джерел і літератури. Загальний об'єм роботи складає 31 сторінку друкованого тексту, обсяг літературно-джерельної бази становить 32 джерела публіцистичного та наукового характеру. РОЗДІЛ I Проблематика політеїзму в Давньому Єгипті 1.1. Особливості давньоєгипетської релігії Перша у світі цивілізація являла собою строго деспотичну ієрархічну систему. Історичний розвиток країни і народу призвів до злиття ряду племінних територій і утворення єдиної держави з відносно етнічно гомогенним, але релігійно роз'єднаним населенням. У централізованій державі зберігалися релігійні догми, культи, міфи раніше незалежних номів. Політеїзм, успадкований від найдавніших часів, став надбанням релігійної свідомості в об'єднаному Єгипті. Саме тому в Єгипті не було ні єдиної церкви, ні релігійної ортодоксії. Відсутність ортодоксії, єдиної догми і єдиної церкви виявлялося в віротерпимості і відносній свободі релігійних поглядів – бог Мемфісу Пта, геліопольский бог Ра, як і боги інших номів, були, в очах єгиптян, відносно «рівноправними». Залишаючись в принципі незмінною, система єгипетського політеїзму змінювала форми конкретних проявів залежно від історичної обстановки: піднесення того чи іншого міста призводило до зростання престижу божества цього міста. У розвитку релігійної думки в Єгипті, безсумнівно, було два великі періоди: найдавніший, коли релігія була ритуальною з переважанням культового аспекту, а особистість віруючого фактично була відсутня у релігійних поглядах, і більш пізній, коли пробуджується релігійна свідомість індивідуума. В. Вольф вважає, що перший період тривав до XVIII династії. Однак з таким твердженням важко погодитися: роль індивідуальної свідомості в культурі взагалі і в релігії зокрема намічається, безумовно, вже в кінці першого перехідного періоду. Етичний і особистісний елементи поступово перетворюють релігію з ритуальної в ритуально-етичну. Причому питома вага етичного елементу неухильно зростає [15].