Зовнішня політика Російської федерації ХXI ст. (ID:336669)

ВСТУП Після 1991 року Російська Федерація (далі – РФ) отримала міжнародне визнання правоприємниці СРСР у зовнішній політиці і підтвердила свою прихильність до угод і домовленостей по контролю над озброєннями, рішенню глобальних міжнародних проблем, загальноєвропейському процесі. Нова якість російсько-американських відносин стала рушійною силою змін на міжнародній арені. Переорієнтація на Захід не привела до удосконалювання торгівельно-економічних відносин. Росія втратила багато геополітичних позицій у світі. Сьогодні РФ продовжує залишатися країною високого інвестиційного ризику. Перед нею стоїть задача підтвердження ролі лідера в рамках Співдружності незалежності держав (далі – СНД). Актуальність теми. У сферу стратегічних інтересів Росії входять суверенні держави СНД. Відносини з ними мають, на нашу думку, першорядне значення як у політико-економічній, так і у військовій сферах. Однак в перші роки незалежної Росії пріоритет у зовнішньополітичній доктрині віддавався країнам Заходу, а не ближнього зарубіжжя. Лише з кінця 1995 р. намітилися деякі зміни в зовнішньополітичних орієнтирах. У країнах СНД Росія має освоєні ринки, де промислова продукція і технічний досвід РФ можуть знайти найбільший попит і збут. У відносинах із країнами ближнього зарубіжжя російська дипломатія із самого початку наштовхнулася на значні труднощі: економічна дезінтеграція, проблема формування національних армій і розділ власності Союзу Радянських Соціалістичних Республік (далі – СРСР), формування кордонів, невигідний характер економічного співробітництва в умовах переходу на світові ціни торгівлі енергоносіями. У відносинах Росії з багатьма колишніми республіками СРСР залишаються невирішені проблеми. У відносинах з Україною існувала проблема статусу м. Севастополя й умов розділу Чорноморського флоту. У довгостроковій перспективі з обліком російських стратегічних інтересів економічний союз цих країн виявився більш вигідний, ніж сепаратизм. На початку 1993 р. був прийнятий Статут СНД (який підписали лише 7 країн). Практичним кроком на шляху інтеграції стало підписання Договору про Співдружність суверенних республік Росії і Білорусії (2 квітень 1996р.). 2 квітня 1997 р. був підписаний договір про Союз Росії і Білорусії, після чого в обох країнах розгорнулася дискусія по «Статуси союзу Росії і Білорусі». Розширення військового співробітництва в рамках СНД було підтверджено Договором про колективну безпеку від 15 травня 1992 р. Розвиток цього типу співробітництва розглядається як один з найважливіших елементів зміцнення національної оборони і безпеки країн СНД. Однак на сьогодні залишаються нереалізованими багато важливих ініціатив інтеграції країн СНД, у тому числі за проектом євроазіатського економічного союзу, Співтовариства Суверенних Республік та ін. На нашу думку, саме різні економічні можливості, соціально-політичні системи, національні інтереси служать серйозною перешкодою на шляху проголошеної Співдружності незалежних республік. Актуальність проблеми, її наукове значення та можливе практичне використання результатів дослідження обумовили вибір теми, визначили мету та завдання дослідження. Метою дослідження є дослідження особливостей зовнішньої політики РФ у ХХІ ст., її концептуальних установок та механізмів їх реалізації. Досягнення вказаної мети передбачає вирішення наступних завдань: Об'єкт дослідження – зовнішня політика РФ у ХХІ ст. Предмет дослідження – стратегічні концепції і доктрини зовнішньої політики Російської Федерації; цілі, завдання, політичні пріоритети, методи, технології і процедури реалізації зовнішньої політики Росії в умовах формування багатополярного устрою світу. Хронологічні рамки роботи охоплюють період від 1991 року (становлення РФ як незалежної держави) по початок ХХІ ст. Територіальні межі дослідження включають території РФ. Джерельну базу складає сукупність історіографічних джерел – це опубліковані матеріали різножанрового характеру – наукові, публіцистичні праці, спеціалізовані видання та підручники для студентів юридичних спеціальностей. Ці роботи висвітлюють окремі аспекти досліджуваної проблеми. Структура дослідження обумовлена послідовністю вирішення поставлених задач дослідження. Дослідження складається зі вступу, основної частини (двох розділів), висновків і списку використаних джерел і літератури. Загальний об'єм роботи складає 35 сторінок друкованого тексту, обсяг літературно-джерельної бази становить 32 джерела публіцистичного та наукового характеру.