Зразок роботи
Найважливішим моментом у формуванні світогляду шістдесятників був вплив гуманістичної західної культури. Різними стежками, здебільшого через переклади, до України потрапляли твори Е. Хемінгуея, А. Камю, А. Сент-Екзюпері, Ф. Кафки та ін. Одкровенням стало італійське кіно епохи неореалізму. Художники заново відкривали імпресіоністів, Ван-Гога, Модільяні, мексикансь¬кий монументальний живопис і скульптуру. Над¬бання західної культури сприяли підвищенню ста¬тусу загальнолюдських цінностей, модернізації свідомості молодшого покоління інтелігенції, посіяли відразу до „соціалістичного реалізму”. За-кономірним наслідком цих зрушень було відрод¬ження інтересу до власної культури, її багатств.
Врешті-решт з'явилася потреба визначити свою культуру не в тіні "старшого брата” а в контексті загаль¬носвітової культури. Нове покоління інтелігенції, крім більшої свобо¬ди та інформованості, мало в активі вищий культур¬ний рівень, талант і смак. Відбулася певна переоцінка цінностей: це покоління вважало природним своє право на розкутість, щирість почуттів, звер¬нення передусім до внутрішнього світу людини, прагнуло до відновлення чистої естетики, культиву¬вало красу, палко бажало новизни й подолання занедбаності своєї культури. В результаті творчість і громадська діяльність шістдесятників стали справжнім проривом у сформованій монолітній системі заідеологізованої культури. Поетичні вечори І. Драча, Ліни Костенко, М. Вінграновського та ін. збирали тисячні ауди¬торії. Плеяда блискучих літературних критиків повернули цьому жанрові звання літератури.
Нову хвилю в кінематографі представляли С. Параджанов, Ю. Іллєнко, Л. Осика. Нові імена, ідеї з'явилися в гуманітарних нау¬ках: історії, археології, літературознавстві, мистец¬твознавстві. Звичайно, коло шістдесятників було значно ширшим. До них горнулися молоді вчені, вчителі, студентство.
Невід'ємною частиною суспільно-культурного життя України у першій половині 60-х рр. став сам-видав: ціла система розповсюдження не визнаної офіційно або забороненої літератури. Десятки літературних і публіцистичних творів, яким був пере¬критий шлях до публікації в офіційних виданнях, передруковувались на машинках, перефотографовувались на фотоплівку, надиктовувались на магнітофонні стрічки, навіть переписувались від руки і читалися тисячами людей, здебільшого інтелігенцією.
Поширювались твори Ліни Костенко, В. Симоненка, Є. Сверстюка та ін. Згодом самвидав став політизуватися. В 1964—1965 рр. з'явилась ціла серія анонімних публіцистичних статей («З приво¬ду процесу над Погружальським» — відгук на по¬жежу в Центральній науковій бібліотеці у Києві, під час якої згоріла безцінна колекція україніки; «Про сучасне і майбутнє України», «Націоналісти?», «12 запитань для тих, хто вивчає суспільствознавство») та ін. Статті підіймали най¬актуальніші та найболючіші проблеми сучасності: підлегле становище України в СРСР, стан ук¬раїнської мови і культури, русифікація, злочини сталінізму тощо.
Василь Симоненко належав до покоління шістдесятників і став виразником його духу. Українське шістдесятництво як феномен літератури і феномен політики розпочинається в середині 1950-х років національно-визвольним протестом проти імперської тоталітарної системи. Шістдесятники, діючи в рамках існуючої системи, відновили суму соціально-психологічних якостей інтелігенції: природну самоповагу, індивідуалізм, орієнтацію на загальнолюдські цінності, неприйняття несправедливості, повагу до етичних норм, до права і законності.
Магістр