Вплив Іудео-християнської релігії на боротьбу євреїв за встановлення державного суверенітету (ID:363815)

ВСТУП Актуальність теми: у наш час проблема суспільної консолідації заради досягнення певної мети стає досить помітною. Особливо яскраво це відображається на прикладі України. Ось вже третій рік поспіль Україна виборює право бути незалежною державою. Наша держава, на разі, перебуває в стані війни з однією з наймогутніших держав у світі. На сьогоднішній день Україна має певну кількість чинників, які гуртують націю для боротьби з зовнішньою загрозою. На даний момент в нашій державі доволі активну роль відіграють наступні чинники: національна ідея, історико-культурна самобутність і історична пам’ять. Одним з чинників згуртованості нації цілком може стати релігія. Актуальним питанням в цьому контексті є розбудова і зміцнення національної церкви. В сучасну епоху існує безліч релігійних конфесій. В цьому аспекті не є виключенням і Україна. Але послужити зміцненню держави релігія зможе лише за умови своєї повної адаптації під потреби сучасного суспільства. В стародавній історії є унікальний приклад згуртованості суспільства заради досягнення однієї спільної мети – здобуття втраченої незалежності. Мова йде про давньоєврейську державу. Євреям, в своїй історії доводилося виборювати право бути незалежними чотири рази. Представлене дослідження присвячене двом спробам створити незалежну єврейську державу. Унікальність цих спроб полягає у двох речах: по-перше, вони сталися на зламі двох епох(мається на увазі, перехід у часі від старої до нової ери), по-друге, чинником для консолідації єврейського суспільства задля національно-визвольної боротьби стало формування абсолютно нової релігії – християнства. В світовій історії відомо достатньо багато прикладів того, коли релігія ставала на провідні позиції в державі заради збереження чи то незалежності держави, чи то її територіальної цілісності. Але у всіх цих випадках домінування релігії неминуче призводило до деструкції державного апарату. А суспільство знищених держав здебільшого піддавалося природному процесу асиміляції. У випадку з єврейським суспільством все сталося навпаки. Євреї не тільки не зазнали асиміляції і розчинення у суспільстві що їх підкорило, а й змогли зберегти свою релігійну і культурну самобутність пронісши її крізь віки. Євреї подарували світу новий зразок світогляду – монотеїзм. Ізраїльсько-іудейська релігія з давніх часів вважається першим у світі монотеїстичним світоглядом. З виникненням віри в єдиного Бога, правителям стало значно легше утримувати владу в своїх руках і тримати у покорі суспільство. Ще однією перевагою єдинобожжя є вивільнення державного кошторису за рахунок скасування пантеонів богів і, відповідно, скорочення кількості видатків на богослужіння та жертвоприношення. Такі обставини значно поліпшували та зміцнювали економічне становище держави. Але станом на І століття до н.е. стала очевидною необхідність змін у класичній іудейській релігії. Стало зрозумілим те, що Іудаїзм, як релігійно - світоглядна система більше не задовольняла повною мірою нагальні потреби єврейського суспільства. До того ж навколо іудеї в цей час склалася дуже хитка і нестабільна політична ситуація. Звільнившись з-під влади згасаючої імперії Селевкидів, Іудея формально здобула незалежність ставши союзною державою для Римської республіки, що в той час набирала силу. Це тривало доти, доки Рим у 6-му році н.е. остаточно не приєднав Іудею зробивши її провінцією у складі своєї новоствореної імперії. Отже актуальність представленої проблеми обумовлена яскравим прикладом суспільної консолідації заради досягнення спільної мети.(в даному випадку здобуття незалежності). Виходячи з цього метою представленої роботи є дослідження іудео-християнської релігії, як консолідуючого чинника у боротьбі євреїв за незалежність. Поставлена мета обумовлює такі завдання дослідження: - проаналізувати джерельну базу дослідження - дослідити стан досліджуваної проблеми в сучасній історичній науці - висвітлити стан іудейського суспільства в умовах іноземного панування - з’ясувати значення християнства, як рушійної сили для боротьби євреїв за незалежність - описати політичне становище Римського суспільства в часи панування над Іудеєю Об’єктом дослідження обрано зміст процесу формування раннього християнства Предметом дослідження є вплив іудео-християнства на національно-визвольну боротьбу єврейського суспільства та стадії перебігу її подій Джерельну базу дослідження становитимуть праці най авторитетніших тогочасних істориків таких як Йосиф Флавій, Публій Корнелій Тацит, Светоній Транквіл, та інші. Також використовуватиметься Біблія, як джерело з виникнення і становлення християнської релігії. Методи дослідження. Використання принципів історизму у вивченні взаємовідношень релігії і держави вимагає інтеграції різних наукових методів, зокрема: аналітичного (вивчення відповідної до обраної теми теоретичної основи дослідження), системного (з’ясування специфічних рис релігійного світогляду що визначили релігійну основу боротьби за відновлення державного суверенітету); історичного (визначення динаміки ціннісних відносин між релігією і державою у контексті геополітичного стану тогочасного близькосхідного регіону). Практичне значення роботи. Отримані висновки можуть бути використані у наукових дослідженнях з проблем державотворення і способів збереження територіальної цілісності, а саме впливу християнства і релігії в цілому на розвиток національної свідомості. Матеріали також можна використати при читанні курсів лекцій з проблем державотворення, геополітики та історичних аспектів позитивного впливу релігії на державотворчі процеси . Наукова новизна роботи полягає у пошуках способів встановлення релігії на домінуючі державні позиції таким чином, щоб релігія відігравала позитивну роль у зміцненні державного апарату і територіальної цілісності держави. Структура роботи складається зі вступу трьох розділів дев’яти підрозділів, висновків, а також списку використаних джерел та літератури   РОЗДІЛ І АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ТА ІСТОРІОГРАФІЯ 1.1 Аналіз джерельної бази проблеми. Джерельну базу дослідження складає доволі широке коло джерел які можна поділити на кілька груп. До першої групи слід віднести чотири біблійних Євангелія, (Ευαγγέλιη) оскільки вони містять в собі спогади очевидців про життя і діяльність Ісуса Христа, також сюди відносимо і апокрифи (книги що не увійшли до складу канонів Біблії, а були написані пізніше) а також до цієї групи відносимо працю єврейського історика Йосифа Флавія «іудейська війна» Ця книга була написана на основі спогадів безпосереднього учасника і очевидця описуваних подій. (ссилка) Друга група джерел (епістолярні) представлена у вигляді офіційного і приватного листування між римськими імператорами та намісниками цілої низки провінцій щодо долі іудеїв і Християн і загальнополітичної обстановки тих терен що знаходилися під юрисдикцією римської імперії. До третьої групи джерел (літописні) можна віднести хроніки античних авторів Светонія Транквіла (життя 12 цезарів), Публія Корнелія Тацита (Аннали). До четвертої групи (актові) можна віднести накази про страту або помилування іудеїв або християн маніфести про проголошення незалежності іудеї від Риму а також різного роду грамоти про розподіл земельних наділів між підданими що мали свої маєтності на теренах близькосхідного регіону. 1.1.1 Характеристика джерел. В проблемі впливу християнства на державотворчі процеси на теренах близькосхідного регіону, в першу чергу необхідно звертати увагу на Біблію. Це насправді безцінне джерело, що дає точне уявлення про виникнення християнства його тогочасне значення і структурованість на початковому етапі становлення і розвитку представленої релігії на теренах іудеї. Біблія — збірка давніх ідеологічних, історичних та літературних пам'яток, що вважаються Священним писанням у послідовників численних течій християнства. Вона складається із двох основних частин — Старого та Нового завітів. Перша, найдавніша частина Біблії — Старий завіт визнається також в іудаїзмі. Він займає 4/5 усього тексту Біблії і відомий у двох варіантах. Текст (Танах) прийнятий в іудаїзмі і написаний давньоєврейською. Він складається з 39 книг: П'ятикнижжя, Пророки і Писання. Головним є П'ятикнижжя (Буття, Вихід, Левит, Числа і Повторення закону). Тут йдеться про створення Богом світу і людини, гріхопадіння Адама і Єви, всесвітній потоп, про завіт, який нібито заповідав Бог людям, регламентацію життєдіяльності людини, що викладена у відомих десяти заповідях. Старий завіт, перекладений на грецьку мову (Септуагінта), містить 70 книг. Як відомо, християнство виникло в іудейських общинах. Від іудаїзму християнство запозичило його головний релігійний документ Біблію, дещо переглянувши та доповнивши її. Християнство висунуло ряд нових принципів (без чого воно не стало б новою релігією), сформульованих у релігійному документі, що дістав назву Новий Завіт. Він становить другу частину християнської Біблії, а за іудейською, першою частиною Біблії, була закріплена назва Старий Завіт. Дослідження текстів Нового Завіту дає чимало свідчень про зв'язок їхнього змісту з іншими, попередніми джерелами у сфері анімістичних і міфологічних ідей та проблематик. Але вони можуть бути названі "запозиченими" лише з позицій вульгарної критики християнства. Насправді ж Новий Завіт постає як оригінальна світоглядна система, тісно пов'язана з культурним розвитком усього попереднього людства, певним наслідком духовного розвитку цивілізації, що успадковує досягнення попередників і робить крок уперед відповідно до нових етапів суспільного прогресу. Наступним джерелом, що заслуговує не менше уваги ніж Біблія, є книга єврейського історика І-го століття н.е. Йосифа Флавія. Цей історик став відомим завдяки двом своїм фундаментальним працям, які охоплюють всю давньоєврейську історію. Мова йде про книги: «Іудейські старожитності» і «Іудейська війна» Книга «Іудейські старожитності» в контексті досліджуваної проблематики цікава вже тим, що вона містить в собі першу згадку про особу Ісуса Христа нехристиянського походження. Але, зрозуміло, метою автора було аж ніяк не опис першохристиянських реалій. В «Іудейських старожитностях» викладається історія єврейського народу з найдавніших часів до початку Іудейської війни в 66 році н. е., причому висвітлюється вона на широкому тлі всесвітньої історії - в тій мірі, звичайно, в який вона була відома автору. "Іудейські старожитності" - це друга і найбільша робота Йосифа Флавія. Доля цієї людини незвичайна. Справжнє його ім'я Йосип бен Маттафія (Йосеф бен Маттітьяху). Він єврей, народився в Єрусалимі в перший рік правління римського імператора Гая Калігули (тобто між березнем 37 та березнем 38 року н.е.). Походив зі знатної єврейської сім'ї. У дитинстві і юності отримав традиційну освіту, в основному релігійне. В молодості захопився вивченням різних напрямків в іудаїзмі. Три роки жив в пустелі з єссеями, але потім повернувся в Єрусалим - можливо, тому, що не витримав трирічного випробувального терміну, встановленого єссеями для своїх прихильників. Зберігши симпатії до єссеїв, Йосиф все ж став прихильником фарисеїв і був ним до кінця свого життя. У двадцятитрирічному віці він відправився в Рим, де пробув кілька років. Грандіозність і пишність великого міста вразили його. Коли Йосиф повернувся на батьківщину, там вже йшла визвольна війна проти римського гніту. У цій війні 66-73 років н. е., яку завдяки Йосифу Флавію стали називати Іудейською, переплилися єврейський національно-визвольний рух проти римлян, які перетворили в 6-му році н. е. Іудею в свою провінцію, з соціальною та релігійною боротьбою всередині самого іудейського суспільства. Йосиф бен Маттафія був призначений командувачем військами повстанців в Галілеї, через яку римляни направили свій головний удар. Йосип діяв повільно, нерішуче, а коли римляни розбили повсталих в Галілеї, він здався в полон. Там він передбачив римському полководцеві Веспасіану, що той невдовзі стане імператором. Так і сталося - в усобиці, що послідувала за смертю Нерона, переміг той, під чиїм командуванням знаходилися найбільші військові сили. Веспасіан звільнив Йосипа з полону і він в знак подяки за звичаєм римських вільновідпущеників взяв собі родове ім'я Веспасіана - Флавій. Так Йосип бен Маттафія став Йосипом Флавієм. Він ступив на шлях зради - служив спочатку при Веспасіані, а потім ад'ютантом при його синові Титу, який остаточно придушив повстання в Іудеї. Після кривавого завершення Іудейської війни Йосип до кінця своїх днів жив у Римі, в імператорському палаці на Есквіліні, і був, по суті, найвпливовішою людиною серед римських євреїв, користуючись заступництвом імператорів Веспасіана, Тіта і навіть Доміціана. У Римі він зайнявся літературною роботою і почав писати історичні твори. Першим з них була "Іудейська війна", прочитана і схвалена Веспасіаном і Титом. Над другим своїм твором, "Іудейські старожитності", Йосиф Флавій трудився багато років і закінчив його в середині 90-х років, незадовго до своєї смерті (помер він, ймовірно, в 100 році або двома-трьома роками пізніше). Головною метою Йосифа було не просте опис історичних подій. Він хотів ознайомити з багатою і давньою історією свого народу широкі кола читачів з різних країн, підлеглих могутнього Риму. До певної міри його твір - це іудейська апологія. Йосиф прагнув показати, що євреї, так само як і багато інших народів, мають давні і глибокі релігійні, державні та культурні традиції. Його концепція історії - провіденціалистська: відповідно до своїх релігійних переконань він вважав тільки євреїв богообраним народом і історію їх розглядав як виконання божественних встановлень, відступу від яких приводили до важких бід і нещасть. Відповідно до головною метою Йосипа його праця була написана грецькою мовою. Він складається з двадцяти книг. Свою розповідь Йосип Флавій починає з моменту створення світу. Текст перших десяти книг паралельний біблійного тексту. Йосип детально не переказує зміст Біблії і строго не дотримується його. Його розповідь більш коротка і, якщо можна так сказати, більш історізована - він скрупульозно простежує в Біблії лінію саме людської історії. В одинадцятій книзі він доходить до часів Александра Македонського. З дванадцятої книги зміст "юдейських старожитностей" перегукується зі змістом "Іудейської війни", але події розкриваються більш детально, більш широко, часом в іншій версії. Як і в першій своїй книзі, Йосип Флавій викладає історію євреїв на тлі всесвітньої історії. При роботі над "Іудейськими старожитностями" автор використовував велику кількість джерел, багато з яких до нас не дійшли. Він наводить безліч текстів державних указів, цитує договори між державами. Спирається Йосиф і на праці своїх попередників - істориків Страбона, Полібія, Тита Лівія, Миколи Дамаського і інших. Для перших же книг "юдейських старожитностей" головним джерелом, звичайно, була Біблія. Ще одним важливим джерелом висвітлення проблематики іудео-християнських стосунків є друга в цьому переліку книга Йосифа Флавія Іудейська війна. Ця книга присвячена безпосередньо опису нескінченних Римо-іудейських протистоянь і тих руйнівних наслідків до яких вони призводили. Левова частка цієї книги присвячена всенародному єврейському національно-визвольному вибуху, що завдяки праці Йосифа Флавія отримав назву іудейська війна. Представлені дві праці Йосифа Флавія є по суті унікальними джерелами з єврейської історії, що подекуди містять інформацію, яка не зустрічається в жодних інших джерелах. Далі буде надана коротка характеристика тих джерел які виставляють іудео-християнство у максимально невигідному для римського світосприйняття світлі. Античний історик Гай Светоній Транквілл зажив слави завдяки своїй праці «життя 12 цезарів» . У цій праці надається життєпис всіх 12 римських імператорів із династії Юліїв. Та найголовнішим для представленого дослідження є те, що в цій праці надається ще одна документальна згадка про Ісуса Христа. Светоній лише згадує про те, що Христа стратили за імператора Тиберія за намовою іудеїв римським намісником Понтієм Пілатом. Згадка дійсно крихітна, але вже той факт, що вона міститься у праці, яка ставила здобутки іудейської культури і релігії під великий сумнів не може не вказувати на справжність цієї згадки. Наступне джерело,що заслуговує деякої уваги для дослідження представленої проблематики є твір під назвою діяння Божественного Августа. Цей твір був написаний за життя першого і найвидатнішого римського імператора Октавіана Августа. Твір був написаний ним самим. Хоча в самій вже назві цього джерела простежується певна тавтологія, оскільки Август є еквівалентом слова божественний. Цей твір не дійшов до наших днів у повному первозданному вигляді. Та все ж в ньому містяться окремі згадки про перепис населення на теренах іудеї датований 3-2 роками до н.е. Цей факт підтверджує Біблійну розповідь про підвладність іудейських терен риму, вже в часи народження Христа. Праця римського імператора Октавіана є однією з найвизначніших пам’яток писемної культури Риму. Наступне джерело в цьому огляді, праця античного історика І-го століття н.е. Публія Корнелія Тацита під назвою Аннали. В цій праці висвітлюється вся історія риму від заснування міста і до кінця І-го століття н.е. Найголовніше те, що в цій праці міститься ще одна згадка про Ісуса Христа. Знову крихта, але висновок однозначний ані римські ані інші автори ніколи не заперечували реальність існування Ісуса Христа. Ці кавою в цьому контексті є і позиція самого Тацита. За свідченнями сучасників він просто ненавидів християнство і все що з ним пов’язано. Цей факт ще красномовніше свідчить про відсутність за ангажованості автора певними поглядами. Останнє джерело представлене в цьому огляді, праця античного історика Плутарха порівняльні життєписи. До інформації поданої в цьому джерелі потрібно ставитися дуже обережно. Стиль написання Плутархом своїх праць нагадує хронічку подій. Хоча насправді левова частка описуваних автором подій не відбувалися безпосередньо за життя цього автора. А тому в даному випадку претендувати на стовідсоткову відповідність інформації реальним подіям не доводиться. До того ж своєрідне доповнення Плутарха до порівняльних життєписів під назвою хронічки битв, не має права називатися хронікою оскільки в такому разі автор мав би бути очевидцем подій або їх безпосереднім учасником. Та все ж доцільність використання даного джерела в представленому дослідженні ґрунтується на невеликій кількості відомостей про деяких героїв того часу, які збереглися до наших днів. Серед цих героїв найбагатша і найвпливовіша людина у римській республіці, своєрідний «олігарх» свого часу Марк Ліцинній Красс, а також легендарний вождь повстання рабів Спартак, і деякі інші історичні постаті. 1.2 Стан проблеми в сучасній історичній науці Підвищений рівень зацікавленості проблемою впливу релігії на встановлення державного суверенітету був пов’язаний з тим, що на наших теренах довгий час панувала держава імперського типу. Станом на ХХ століття сміливців, які шукали порятунку і волі в релігії було досить багато. Дослідження такого роду піддавалися жорсткій критиці з кількох причин. По-перше, панівна на той час радянська ідеологічна система не визнавала жодної конкуренції, а тому дослідження прикладів того як релігія рятувала держави від краху не могли бути сприйняті правильно. Тим більше вже на той час історії було відомо безліч прикладів деструкції державного апарату в тому випадку коли на домінуючі державні позиції ставала релігія. Тим не менше до цього дослідження була залучена здебільшого саме радянська історіографія. Це пояснюється великою мірою доступності праць радянських істориків. Звісно сюди ж залучені і праці деяких зарубіжних дослідників задля уявлення повної картини досліджуваних подій. Одним з основних недоліків радянської історіографії єврейського питання є те, що всі дослідження в більшості своїй торкаються євреїв лише в контексті класової боротьби. Такі дослідження були направлені здебільшого на пошуки протиріч і обґрунтування недоцільності релігії у суспільному житті. Не зважаючи на суворий контроль суспільної думки в радянські часи все ж були люди, які наважилися поставити собі за мету неупереджено розібратися у всіх якостях релігії щодо впливу на державотворення. Звісно для таких радянських дослідників най яскравішим прикладом була давньоєврейська держава. У представленому історіографічному огляді, буде надано коротку характеристику трьом когортам дослідників. До першої належать ті хто досліджував іудео-християнську релігію під диктовку офіційних поглядів і ідеології намагаючись знайти якомога більше протиріч в релігії. До другої когорти, належать дослідники, які намагалися дослідити іудаїзм та християнство без упередженості аби знайти і показати позитивні важелі впливу релігії на державні справи. І третя когорта представлена зарубіжними дослідниками іудео-християнського питання, а, також, окремих видатних осіб давнього єврейства, що справляли на дослідників позитивне враження. Також будуть чіплятися праці які досліджували суміжні з єврейським питанням пункти наприклад становище римської республіки та імперії в часи панування над іудеєю криза відносин близького сходу та риму і звісно класову боротьбу у всіх прошарках досліджуваних суспільств. Неабиякої уваги в цьому контексті заслуговує автор Гілер Маркович Лівшіц. Цей дослідник за походженням був євреєм, що само собою підвищує рівень цікавості до його досліджень. Все ж його дослідження вийшло тоді коли думки знаходилися під суворим контролем. Та все ж певна доля об’єктивності поданої інформації його дослідження заслуговує. Це стосується перш за все поділу єврейського суспільства на класи і внутрішню боротьбу поглядів у єврейському суспільстві. Окремий розділ цієї праці присвячений жорсткій політиці римської імперії в іудейському питанні. Також Г. Лівшіц, достатньо докладно розповідає про велику кількість виступів іудеїв проти риму та наслідки до яких вони призвели. Взагалі, радянська історіографія надзвичайно багата на праці, що стосуються єврейського прикладу згуртованості. Перш за все це пов’язано з східною орієнталістикою радянського керівництва. Деякі радянські дослідники, вважали, що у разі визволення Іудеї з-під влади Риму, Іудея б стала народною диктатурою. В радянські часи на основі праць про можливість встановлення єврейського суверенітету в давній час, навіть, висловлювалися думки про те, що Ісус Христос був першим комуністом. Таким чином, була зроблена спроба показати нерозривний зв’язок комуністичної ідеології з релігійною основою. Яскравим представником радянської історіографії, що обстоював вищезазначені думки був Н.М. Нікольський. Станом на середину 20-х- кінець тридцятих років ХХ-го століття в радянському союзі стало вельми популярним шукати приклади азійського і близькосхідного зразка давнього державотворення. В праці Н.М. Нікольського Ісус Христос постає перед дослідниками в образі харизматичного лідера так званого єврейського пролетаріату. А християнство, що було ним засноване, Нікольський представляє у вигляді стимулу до початку шляху до комуністичного майбутнього. Про це мова йде у його наступній праці . За логікою Н.М. Нікольського останній етап розвитку давньоєврейської державності мав ознаменувати перехід від теократичної монархії до комуністичної республіки. Зважаючи на це, радянську історіографію можна розділити на дві підгрупи: до першої слід відносити праці тих дослідників що писали праці догоджаючи пропаганді радянського режиму. До другої підгрупи належать ті дослідники, які дійсно намагалися розібратися у питанні розвитку християнства як чинника боротьби за єврейську незалежність. Яскравим представником другої підгрупи радянських дослідників єврейства був Абрам Борисович Ранович. В представленому досліджені були задіяні шість його праць серед яких є монографії нариси і наукові статті. Ці праці присвячені більш конкретному огляду єврейської парадигми державотворення і впливу християнської релігії на боротьбу євреїв за встановлення єврейської державності. А.Б. Ранович також приділив значну увагу особі Ісуса Христа як ідейному натхненнику іудейської національної свідомості. А враховуючи той факт, що А.Б. Ранович сам був євреєм за походженням, стає зрозумілим чому він зайнявся представленою проблематикою. А.Б. Ранович був одним із тих свідомих радянських дослідників з-поміж єврейської діаспори, що не побоявся висунути власний погляд на дану проблематику. Окремої уваги в контексті єврейського державотворення і загальної політичної ситуації на теренах близького Сходу, заслуговує праця А.Б. Рановича про східні провінції римської імперії. В цій праці поданий загальний нарис розвитку близькосхідних терен в контексті державних утворень на них і стосунків з римською імперією, що їх підкорила. Наступна праця А.Б. Рановича, присвячена безпосередньо становленню і розвитку християнства. В цій праці підкреслюється вирішальна роль християнських общин у формуванні ідеї відновлення державного суверенітету Іудеї. Також звертається увага на те, що виникнення християнства було зумовлене соціальною необхідністю і політичною нестабільністю на близькосхідних теренах. Ще одна праця А.Б. Рановича, присвячена вже іудейській релігії її розвитку і частковому занепаду, який і зумовив необхідність розвитку християнства. Також в цій праці А.Б. Ранович приділяє увагу історії написання єврейських священних текстів, які увійшли в основу Біблії. Абрам Борисович Ранович, був тим дослідником, який ставився до вивчення релігійних і державних процесів максимально неупереджено. Тому в цих працях набагато більша доля об’єктивності, ніж в інших радянських дослідників. Продовжуючи історіографічний огляд проблеми, доцільно буде перейти до дослідників що писали свої праці на схилі існування російської імперії. На кінець ХІХ-го століття припали не найкращі часи в історії російської імперії. В цей час почали проявлятися реальні кризові явища, які зумовили пошуки виходу з них через дослідження прикладів східного державотворення. Професор одного з ленінградських ВНЗ у 1925 році в своєму курсі лекцій зазначав: «Росийская империя настолько погрязла в кризисе своего существования что вынуждена была искать выход только в восточных примерах поскольку сама являлась частью восточного мира.» За імперської доби най яскравіше дослідження присвячене взаємодіям іудео-християнського світогляду з пануючою над ним римською імперією написав видатний історик Теодор Момзен. У своїй праці римська історія він узагальнив усі здобутки римської культури які вплинули на розвиток близькосхідних терен. Однією з причин відносно легкого здобуття контролю над багатьма своїми територіями Т.Момзен назвав той факт що Рим був основним заємодавцем для половини державних утворень і крихітних царств того часу. Так за визначенням Т.Момзена борг одного маленького царства перед Римом станом на 24 рік до н.е. склав 60 мільйонів римських сестерціїв. Величезна сума як для тих часів. Щоправда Т. Момзен не уточнює, яка саме держава стільки завинила римській імперії. Римська імперія часто зловживала своїми кредитними операціями надаючи гроші під шалені відсотки. Таким чином римська аристократія буквально розорювала інші держави і насильно романізовувала все нові і нові території. Як згодом буде сказано в даній роботі, такі процеси часто викликали різні повстання і заворушення. Це відбувалося не лише на близькому сході а й у інших частинах римської імперії. Інформацію про конкретні приклади буде надано трохи згодом. Отже в цій частині історіографічного огляду були представлені праці кількох основних дослідників імперської і радянської доби, щодо питання класової боротьби в іудеї і релігійного чинника боротьби євреїв за здобуття незалежності. Звісно були і інші дослідники, які торкалися історії іудео-християнства. Серед них Ставровський О.П. Дубнов С.М. Дьяконов И.М. Васильев Л.С. та інші. Та всі вони подають лише поверхове і фрагментарне торкання проблем релігійного чинника близькосхідного державотворення, і тому, не потребують більш докладної характеристики в рамках представленого дослідження. Аналізуючи стан наукової розробки проблеми впливу християнської релігії на єврейське державотворення неможливо оминути увагою дослідження Доктора історичних наук професора І. С. Свенцицької. Ця людина була однією з найвідоміших та кращих спеціалістів в області становлення і розвитку ранньохристиянської релігії. В своїй праці вона зазначала що на початковому етапі формування християнство рухалося паралельним курсом з іудаїзмом. Процес свого формування християнство розпочало як одна із сект в іудаїзмі. Це дослідження було написане в кінці 80-х років ХХ-го століття. Це був період перебудови, своєрідний період кризи з якої радянська система безуспішно шукала вихід. Якраз у цей момент як зазначав один з критиків цієї праці, і потрібно було таке дослідження. Для виходу з кризи необхідна перш за все згуртованість суспільства, яка давала б змогу йти єдиним курсом задля збереження держави. Цієї складової, за визначенням І.С. Свенціцької, в певний момент часу не вистачило навіть іудеям – для яких на перших порах все складалося досить вдало. Після вдалого початку замість зміцнення державного апарату, іудеї почали сваритися між собою. Це і стало причиною того що римляни здобули перемогу над іудеями. Такий очевидний висновок зробила у своїй праці І.С. Свенціцька. Наступна частина історіографічного огляду представлена працями сучасних російських дослідників іудео-християнського питання. Сучасні російські дослідження питання впливу іудео-християнської релігії на державні справи давньоєврейського царства були зорієнтовані на широкий читацький загал. Це було зумовлено, достатньо високим рівнем зацікавленості суспільства чинниками, що могли сприяти виходу держави на новий рівень розвитку. Серед таких дослідників треба виділити А.А. Опаріна. Хоча його основним фахом є лікарська справа, тим не менш його історичні праці є визнаними і за стилем розповіді не поступаються професійним історикам. Хіба що наукові думки в цих працях мають доволі простий виклад, але це аж ніяк не зменшує цінності праць А.А. Опаріна в дослідженні іудео-християнської проблематики. Як зазначав у своїх працях сам автор його завданням було систематизувати і висвітлити всі наявні на сьогоднішній день результати досліджень проблематики іудео-християнської взаємодії і донести її до широкого читацького загалу. В представленому дослідженні, задіяні три праці цього автора. Перша праця присвячена надзвичайно цікавому розділу дослідження іудео-християнського питання – біблійній археології. Справа в тому, що в сучасності є доволі велика плеяда дослідників які вважають що Біблія є нічим більшим як збіркою казок, байок, міфів і легенд. Саме тому автор вважав за потрібне зібрати і систематизувати всі наявні дані про розкопки в місцях які вказує Біблія. Результат був просто приголомшливий. За підрахунками статистики, майже 90 відсотків міст про які згадує Біблія існували насправді. Більше того вони існували приблизно саме в тих історико-хронологічних межах на які вказує Біблія. Таким чином дані про місця і події на які вказує Біблія почали підтверджуватися. Друга праця А.А. Опаріна, яка заслуговує уваги в контексті дослідження представленої проблеми побачила світ трохи раніше за першу в цьому списку. Вона була написана у 1997-му році. Ця праця більшою мірою присвячена Біблійним пророцтвам. Більшість дослідників на даний момент мають доволі скептичне ставлення, до них вважаючи пророцтва лише вдалим літературним прийомом використаним у Біблії. Звісно, деякі пророцтва і є таким прийомом, але автор приділив увагу тому пророцтву, що мало вирішальне значення в іудео-християнському питанні. Мова йде про прихід на землю спасителя в обличчі Месії На відміну від величезної кількості припущень щодо правдивості цього пророцтва автор зосередився на дослідженні реальної модельної основи існування Христа. В результаті дослідження автор дійшов висновку, що так звані ідеї месіанства були наявні ще за часів патріархального ладу ще на початку давньоізраїльської історії. На думку автора, це було пов’язано з довгим перебуванням євреїв під владою інших держав і заповітною мрією кожного свідомого іудея про здобуття повної незалежності в майбутньому. Що ж стосується образу Божого сина то в своїй третій праці задіяній в даній роботі А. Опарін, зазначав, що такий образ Месії лише допоміг євреям віднайти в своїй релігії сильний консолідуючий чинник для боротьби за незалежність з державами яким євреї були підвладні протягом довгого відтинку часу. Саме завдяки такому образу, єврейська земля і до нині залишається певним синтезом релігій: іудаїзму християнства і, навіть ісламу який в первозданному своєму вигляді увібрав в себе все найкраще із двох монотеїстичних релігійно-світоглядних напрямів. Отже як російська так і радянська історіографія дає достатній обсяг досліджень іудео-християнського питання. Основним недоліком цих розділів історіографії іудео-християнської проблеми є певний рівень за ангажованості рамками ідеології в яку вписується російсько-радянське світосприймання. Заключна частина даного історіографічного огляду представлена працями кількох представників зарубіжної історіографії. Огляд слід розпочати з Чеського публіциста історика і політичного діяча Карла Каутського. Цей автор приділив два об’ємних дослідження іудео-християнському питанню. В цій роботі задіяне дослідження яке присвячене саме виникненню і становленню християнства. Інше дослідження присвячене давній історії євреїв. Слід віддати належне Карлу Каутському, за те, що він наважився писати дослідження на релігійну тематику в той час коли це було дуже не популярно і навіть небезпечно. За це дослідження автор зазнав критики з боку вождя світового пролетаріату В. Леніна. Не зважаючи на це його дослідження користувалося популярністю серед читачів. Аналізуючи зарубіжну історіографію іудео-християнства, слід сказати кілька слів і про англійського дослідника епохи просвітництва Едварда Гібона. Його праця присвячена падінню римської імперії. Проте, в ній згадується християнство, як один з тих важелів на яких трималася римська імперія. Принагідно слід відзначити неабиякий рівень популярності цієї теми в добу Е.Гібона. Серед інших зарубіжних дослідників представленої проблематики слід виділити американську дослідницю Тессу Раджак, що в своїй праці приділила увагу життєвому шляху єврейського історика Йосифа Флавія. Також в контексті проблеми історичності особи Ісуса Христа, слід відзначити англійського дослідника Річарда Бокема який висловив власні припущення про те, ким міг бути Ісус Христос. І нарешті останній дослідник про якого слід сказати в контексті іудео-християнської проблеми це Майкл Грант. Він прослідкував у своєму дослідженні всю історію іудеїв і дійшов висновку, що приклад встановлення у державі релігійних домінуючих позицій, з метою збереження територіальної цілісності є най вдалішим у світовій історії. Отже історіографія питання впливу іудео-християнської релігії на боротьбу іудеїв за державний суверенітет представлена доволі широким колом наукових праць. Вони дозволяють уявити цілісну картину досліджуваних подій. Далі мова піде безпосередньо про етапи боротьби єврейського народу за відновлення державності, впливу на неї християнської релігії і стосунків євреїв з державами в складі яких вони перебували в хронологічних межах представленого дослідження.