Зразок роботи
Перші німецькі переселенці прибули в Україну вже наприкінці 60-х років ХVІІІ ст. У 1789 р. була заснована лютеранська колонія Йозефсталь в Новомосковському повіті Катеринославської губернії, а також колонії Рибальськ і Ямбург [43, с. 13].
Запрошені російськими місіями в німецьких містах і зацікавлені можливістю одержання різних пільг, зарубіжні селяни, а також ремісники прямували до Росії і селилися на вказаних місцях під керівництвом особливих урядових агентів. Незабаром вони створили на відведених їм землях значну кількість колоній, почали перетворювати дикі степи на культурні землеробські райони. Іноземним переселенцям надавалися значні пільги та привілеї: 60-65 десятин землі на родину, звільнення від податків строком на 10 років, дозвіл мати фабрики, торгувати, варити пиво. Колоністи назавжди звільнялися від військової служби, користувалися правом вільного віросповідання, самоуправління і власної юрисдикції. Релігійні переслідування у Західній Європі (зокрема прийняті пруським юнкерством закони 1774 р., які обмежували землеволодіння менонітів), посилили переселенський потік у Південну Україну. Серед поселенців були значні відмінності у майновому і релігійному відношеннях. [42, с 17].
Перші колоністи були з незаможних верств. Згідно з правилами від 20 лютого 1804 року, надавалася можливість переселятися «единственно хорошим и достаточным хозяевам» — заможним землеробам і ремісникам, які мали сім’ї. Почали діяти нові правила не тільки прийому, а й внутрішнього устрою, відповідно для яких проголошувалися особисті та поземельні права колоністів. Вони передбачали звільнення від платежів податків та інших повинностей протягом пільгових років, після закінчення яких колоністи мали сплачувати в скарбницю поземельний податок.
Питанням заселення Півдня України в різні часи займалися Д. Багалій [2], О. Дружиніна [12], К. Ліндеман [20] А. Скальковський [38]. Огляд етнічних груп наводиться В. Тянь-Шанським, який дає позитивну оцінку, особливо німецьким колоністам, хоча в цілому відзначає другорядну роль іноземного освоєння Півдня. Побічно торкається історії заселення регіону М. Грушевський, який засуджував політику царського уряду, запрошуючи іноземних колоністів, обмежував українську колонізацію.
В період існування Радянського Союзу питання заселення земель німецькими колоністами розглядалося дуже мало, що було зумовлене передусім політичними мотивами. Активно розгорнулася робота по вивченню німецьких колоній в наш час (роботи І. Кулініча, В. Наулка, М. Дмитрієнка, Б. Чирка, С. Бобильова, Н. Осташевої, К. Ляха та ін.), але окремі питання, зокрема їх господарського життя й досі ще недостатньо вивчені. [43, с. 13].
Загалом, німецька колонізація Причорномор’я у XVIII ст. проходила при сприянні влади Російської імперії і на перших порах їм надавалися значні привілеї. Основним заняттям поселенців було сільське господарство. У перші десятиріччя свого перебування в Росії німецькі колоністські громади вели боротьбу за свої права, прагнучи використати переважно мирні її форми. Без цього вони не змогли б відстояти себе як вільний стан, а значить — не досягли б тих успіхів у соціально-економічному розвитку, які мали місце пізніше, і велику роль у цьому відіграли виборні органи самоврядування німецьких колоній.
Питанню вивчення історіографії заселення Причорномор’я іноземцями приділялася увага як в Російській імперії, в українській та радянській історіографії, так і в наш час.
Магістр