Зразок роботи
Розділ І.
Постать Д.І. Багалія в українській історіографії
У листопаді 2007 р. минуло 150 років з дня народження та 75 років з дня смерті видатного українського історика Дмитра Івановича Багалія (1857-1932). Ще під час життя його постать зазнала неоднозначних і часом протилежних характеристик. Так, у царській Росії влада звинувачувала його в українофільстві, а діячі українського національного руху (як-от С.Х. Чикаленко, А.Ю. Кримський, Б.Д. Грінченко) у цілковитої байдужості до української справи. За радянських часів Д. І. Багалія вважали як істориком-марксистом, так і псевдо-марксистом, що цілком залишився на буржуазних позиціях. Після смерті історика у 1932 р. його прізвище було надовго забуте (щоправда, із середовища української діаспори на сторінки «Українського історика» потрапило кілька ґрунтовних розвідок, натомість як на батьківщині обмежувались поодинокими згадками) і тільки після здобуття Україною незалежності почалось «повернення» Д.І. Багалія, як і багатьох інших істориків, до поля зору науковців. Історіографію, присвячену життю та творчості Д.І. Багалія, можна умовно поділити на 4 блоки: дореволюційна, історіографія радянських часів (у якій виокремлюються два періоди: 1920-1930 та 1930-1980-ті рр.), діаспорна та доби незалежності [18, с.259].
Перші розвідки, присвячені Д.І. Багалію з'явились ще на поч. 1900-тих рр. і зібрані у двох збірниках, випущених з нагоди ювілеїв 1905 та 1910 рр. Але ці статті не містили у собі такого ґрунтовного огляду багатолітньої наукової праці Д.І. Багалія як ті, що з'явились під час святкування ювілею вченого 1927 р. Так, у ювілейному збірнику вміщено дослідження М.В. Горбаня, присвячене археографічній роботі Д.І. Багалія. Усі збірники джерел, видані ювіляром, автор поділяє на чотири групи: документи до історії Слобідської України в цілому; до історії міста Харкова; матеріали про видатних діячів Слобожанщини; до загальної історії України. Збірники документів до історії Слобідської України є надзвичайно цінними з огляду на те, що Д.І. Багалій збирав їх по численних архівах Росії та України, а також приватних колекціях, що на той час були дуже слабо впорядковані, а деякі являли собою прямо «чащі» для дослідників. Автор, подавши огляд основних збірників, виданих Д.І. Багалієм, відзначає високий рівень археографічного опрацювання матеріалу і доходить висновку, що Д.І. Багалій є не тільки першим істориком Слобідської України, а й тим вченим, що зробив найбільший внесок у вивчення історії Слобожанщини, забезпечивши своїми археографічними виданнями продовження розробки історії краю на багато років вперед [18, с.260].
Прямим продовженням і доповненням розвідки М.В. Горбаня є стаття В.О. Барвінського, вміщена у цьому ж ювілейному збірнику. Головну увагу автор зосереджує на дослідженнях Д.І. Багалія, написаних на основі зібраних ним джерел. В.О. Барвінський особливо відмітив монографію вченого «Український мандрований філософ Г.С. Сковорода» (1926 р.), як першу працю Д.І. Багалія, написану у «матеріалістичному розумінні історії». Однак, на основі аналізу праць ювіляра, автор робить дуже сміливий як на той час висновок про велику наукову значущість спадщини Д.І. Багалія, зазначивши, що марксизм дає лише загальне обрамлення історичного процесу, живий зміст якого заповнюється фактами з першоджерел і це є головним завданням історика [20, с.152].
Магістр