Зразок роботи
Актуальність. Питання долі кримськотатарського населення та місця кримського півострову в світовій політиці вкотре стає актуальним у звʼязку з окупацією півострову Російською Федерацією в 2014 р. Імператив держави-агресора на ізоляцію від міжнародної правової системи веде не тільки до посилення її політичного протистояння з Україною, але й до нового витку розвитку так званого «кримськотатарського питання». Постанова Міжнародного суду Організації Обʼєднаних Націй (ООН) 2018 р., що зобовʼязувала РФ припинити утиски кримськотатарського населення півострову досі залишається невиконаною: на 2020 р. залишається не відновлена діяльність Меджлісу. Значна кількість представників політичної, інтелектуальної еліти кримських татар були вимушені емігрувати на материкову Україну. Деякі, як М. Джемілев, були змушені мігрувати вже вдруге за своє життя. Таким чином, вивчення історії репатріації кримських татар в другій половині ХХ ст. актуалізується новою хвилею вимушеної еміграції, непевним статусом кримськотатарського населення на теренах півострову та шовіністською етнонаціональною політикою РФ. Поза тим, вивчення вирішення етнічних проблем в минулому актуалізується наявністю проблем етнополітичного характеру в сучасній Україні, зокрема, проблема ромського населення.
Історія депортації та репатріації кримських татар вже не раз ставала предметом досліджень кримськотатарських суспільно-політичних діячів та вчених, українських та закордонних дослідників. Перших історія вищеназваних подій та процесів цікавила як спосіб зʼясувати причини пригніченого положення кримських татар. В випадку українських вчених можна казати не лише про наукову зацікавленість, а і про ідеологічний захист державних інтересів, адже в багатьох працях основним акцентом є спростування міфів щодо включення Криму в Українській Радянській Соціалістичній Республіці (УРСР), доведення тісних економічних, культурних та політичних звʼязків півострова з Україною. Менш тенденційними видаються праці закордонних дослідників, яких цікавив, головно, перебіг етнонаціональних процесів в кримськотатарському суспільстві. Проте, в усіх вищеназваних дослідженнях є спільні лакуни. Акцентуючи увагу на розвитку кримськотатарського національного руху в Узбекистанській РСР та перебігу репатріації в 1990-х рр. вони залишили поза увагою комплекс проблем, повʼязаних з репатріацією в період до розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), її динамікою, долею репатріантів, особливостей розвитку національного руху на території УРСР та Криму. Саме недослідженість цих питань в вітчизняній і закордонній історіографії складає наукову актуальність даного дослідження.
Мета дослідження – дослідити особливості репатріації кримських татар та повʼязані з цим процеси утворення кримськотатарського національного руху.
Завдання дослідження обумовлені його метою:
1) Проаналізувати історіографічну базу тематики, класифікувати її та встановити недосліджені аспекти тематики; актуалізувати джерельну базу та методи дослідження;
2) дослідити культурно-світоглядні передумови боротьби за репатріацію. Позаяк в ХІХ ст. кримським татарам була радше притаманна еміграція до Османської імперії ніж сакралізація батьківщини, то передумови боротьби за репатріацію варто шукати саме в переусвідомленні батьківщини в структурі суспільної свідомості кримських татар;
3) простежити процес утворення та становлення кримськотатарського національного руху боротьби за репатріацію, розвиток форм боротьби руху, його ідейну еволюцію тощо;
4) дослідити стратегії та тактики боротьби кримських національних активістів та державної адміністрації, взаємини національного руху та карних структур СРСР;
5) простежити процес репатріації кримських татар в період до 1990-го р. на територію Криму та Південної України, уточнити чисельність репатріантів, динаміку репатріації, заходи держави щодо її стримання, особливості облпаштування репатріантів;
6) проаналізувати політичну активність ккримськотатарських репатріантів на території УРСР, форми участі репатріантів в політичних акціях, розвиток національного руху кримських татар в Україні, процес перетворення Криму на центр всесоюзного національного руху;
7) дослідити особливості спроб вирішення владою кримськотатарського питання в період Перебудови.
Обʼєктом дослідження є історія кримськотатарської репатріації в період до розпаду СРСР.
Предмет дослідження – культурно-світоглядні передумови репатріації, формування та розвиток національного руху кримських татар в Узбецькій РСР, Криму та Південній Україні, державна політика щодо стримання репатріації, розвитку національного руху та вирішення кримськотатарського питання, динамікка репатріації та особливості соціальної адаптації репатріантів.
Хронологічні межі дослідження: 1956-1991 рр. Дані хронологічні межі обумовлені двома документами. Перший – Вищий Указ Президіуму Верховного Ради СРСР (з грифом «Без публікації») – про зняття з депортованих народів режимів спецпоселень, який створив можливості для кримських татар хоча й в дуже обмеженій кількості відвідувати батьківщину та переїжджати до неї та сусідніх регіонів на місце постійного проживання, і поклав початок формуванню національного руху кримських татар. Другий – серпнева постанова 1991 р. «Про організоване повернення кримських татар в Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку (АРСР) та гарантії по їх облаштуванню», яка стала останнім документом в СРСР, який мав вирішити кримськотатарське питання.
Географічні межі дослідження обумовлені його метою та завданнями і включають, головно, територію Кримської, Херсонської та Запорізької облстей УРСР. Поза тим, було досліджено становлення кримськотатраського національного руху в Узбекистанській РСР.
Наукова новизна роботи полягає в спробі комплексного дослідження особливостей репатріації кримських татар на територію Криму та Південної України в період 1956-1991 рр. На основі документів Комітету Державної Безпеки (КДБ) УРСР отримала уточнення динаміка кількості репатріантів в УРСР і Крим в період 1969-1990 рр. Досліджено особливості соціальної адаптації репатріантів в зазначений період. Вперше в вітчизняній історіографії досліджено особливості політичної активності кримськотатарських репатріантів в Криму та Південній Україні, визначено форми політичної активності репатріантів, характер розвитку руху в УРСР, його звʼязки з національним рухом в Узбекистані та інших територіях СРСР, проаналізована його організаційна та ідейна еволюція. Поза тим наукова новизна роботи полягає в запропонованій класифікації історіографічного масиву з теми, вперше були проаналізовані англомовні праці міждисциплінарного характеру.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що результати дослідження можна буде використовувавти при викладанні курсу «Історія України» в вищих навчальних закладах та при підготовці студентів до практичних занять з цього курсу. Поза тим, результати дослідження можна буде використовувати при подальших дослідженнях тематики.
Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження та складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел та літератури і додатків. Загальний обсяг роботи складає 103 сторінки.
Магістр