Есе Помилки і прорахунки у зовнішній політиці за Центральної ради, Гетьману, Директорії (ID:708638)

Від самого початку зовнішня політика Центральної Ради не була самостійною, адже її уряд (Генеральний Секретаріат) мав тісні відносини з Тимчасовим Урядом Росії та вважався його крайовим урядом. Українські дипломати намагалися перебрати на себе більше повноважень, ніж було надано Генеральному Секретаріату в рамках «Інструкції» наданій йому влітку 1917 року. Голова Генерального Секретаріату В. Винниченко кілька разів зустрічався з представниками Тимчасового Уряду та намагався отримати більше повноважень. Однак ці спроби були невдалі і привели до того, що восени 1917 року декілька вибітних представників Центральної Ради та Генерального Секретаріату взагалі були оголошені поза законом. Де-факто, Центральна Рада почала реалізовувати свої зовнішньополітичні прагнення лише після Жовтневого перевороту та проголошення УНР. 7 (20) листопада 1917 р Центральна рада, яка об'єднує представників українських політичних партій і громадських організацій, видала III Універсал, проголосивши УНР самостійною республікою у складі Росії. Була висунута амбітна ідея перетворення колишньої імперії в "федерацію рівних і вільних народів". Вона була основою зовнішньої політики київського уряду аж до січня 1918 р ході переговорів в Бресті відбулася переорієнтація УНР на зближення і співпрацю з Німеччиною і Австро-Угорщиною. Після початку в Україні громадянської війни Центральна рада проголосила незалежність країни, а вже 27 січня (9 лютого) 1918 уклала з недавнім загальним противником сепаратний мир, а потім - союзний договір, який спричинив за собою окупацію і економічне розграбування країни. Неоднозначна політика київського уряду досі є приводом для наукової дискусії. Існує традиційне уявлення, згідно з яким переорієнтація Ради була усвідомленим і зловмисним зрадою, викликаним "національним егоїзмом" керівництва УНР. На чому ж ґрунтується подібна концепція?