Прояви релігійної нетерпимості в контексті пізньої англійської реформації другої половини XVI століття (ID:792359)

Додаю вступ та висновки. ВСТУП Актуальність теми дослідження зумовлена, перш за все, історичним значенням Реформації як однієї з наймасштабніших проблем історії раннього нового часу. Будучи загальноєвропейським феноменом Реформація в кожній країні зумовлювалась локальним характером та особливостями, що пояснювались тенденціями попередньої історичної еволюції. Загальновідомий факт, що англійська Реформація була ініційована «зверху», відповідно проводилась під безпосереднім контролем корони згідно політичних інтересів тюдорівського абсолютизму. Слід зауважити, що інтерес до англійської Реформації, який першочергово простежувався в працях церковних істориків XVII – XVIII століття, посилювався з кожною епохою на основі змінних теоретичних тенденцій та під впливом зовнішніх чинників, виходячи далеко за межі справи церковної. Це і передбачало дискусійний характер тієї чи іншої проблеми, що закликає до її повторного аналізу. Зокрема, між представниками ліберального та ревізіоністського напрямків і на даному етапі залишаються невирішеними до кінця протиріччя в трактуванні характеру та темпів протестанизації Англії під егідою Єлизаветинського двору. Зрештою розбіжності простежуються і в оцінках наслідків окресленого процесу для Англії. Певна річ, що ліберальні історики та історики-ревізіоністи сходяться на тому, що Єлизаветі I Тюдор вдалося досягнути успіхів в утвердженні протестантизму в країні. Проте, ключовим є факт, що представники ліберального напрямку трактують пізньотюдорівську Реформацію (протестантизацію) в контексті закономірного результату попередньої протестантизації, що здійснювалась під егідою Генріха VIII та меншою мірою Едуарда VI. У свою чергу історики-ревізіоністи наполягають на складності процесу протестантизації Англії другої половини XVI століття. Зрештою історики цього напрямку також представляють неоднозначність результату даного процесу. Так, вони роблять акцент на появі в країні різнорідних течій протестантського нонконформізму, що еволюціонували під впливом прихильників радикальної протестантизації країни (пуританізму), а також англійської католицької спільноти. Загальновідомо, що Єлизавета I Тюдор успадкувала разом із королівським престолом низку протиріч релігійного характеру, що спричиняли напруженість у суспільстві та конфесійну дихотомію. У сучасній Вітчизняній історіографії присутній пасаж, що на початку правління прагненням Єлизавети I Тюдор було лавірування між численними прихильниками подальшої протестантизації країни та також численними католиками. На основі цього постає необхідність здійснити аналіз Єлизаветинської політики релігійного «врегулювання» та її наслідків. Невід’ємний факт, що в Єлизаветинській Англії не простежується диференціації між сферами релігійної практики та політичної (державної) служби чи обов’язку. Відповідно монарх трактував дихотомію релігійної практики та віри як загрозу для стабільності та безпеки держави. У сучасній британській та американській історіографії робиться акцент на тому, що Єлизаветинська Англія дивилась на вірування та практики меншості (інших) із відчуттям небезпеки. Саме тому в ході цього дослідження здійснено спробу простежити прояви релігійної нетерпимості (протестантського - пуританізму та рекусантів (католиків) у відношенні до Єлизаветинської протестантизації Англії та визначити їх вплив на даний процес. Об’єктом дослідження є пізня англійська Реформація, її характер, темпи і наслідки. Предметом дослідження виступають полемічні між собою та у відношенні до англіканської церкви релігійні течії радикального протестантизму та «англійського католицизму». Мета роботи передбачає комплексне висвітлення проявів релігійної нетерпимості у відношенні до англіканської церкви за правління Єлизавети I з боку полемічних релігійних течій – радикального протестантизму та «англійського католицизму». Для досягнення мети були поставлені такі завдання: 1. З’ясувати стан наукової розробки та джерельної бази. 2. Окреслити політику «врегулювання» Єлизавети I Тюдор, її мету та заходи. 3. Простежити становлення та розвиток позиції прихильників радикальної протестантизації у відношенні до вирішення релігійного питання королівським двором. 4. Визначити місце католицької спільноти при Єлизаветинському дворі на прикладі відношення королівської влади до вірувань та релігійних практик інакодумців та проблеми опозиції останніх. 5. Реконструювати релігійно-політичні погляди англійської католицької спільноти, порівнюючи їх із релігійно-політичною доктриною католиків на континенті, релігійно-політичною позицією державної церкви та нонконформістськими (пуританськими) релігійно-політичними поглядами. Хронологічні межі: Нижня межа – 1558 рік. Обумовлена, з одного боку, успадкуванням королівського престолу Єлизаветою I Тюдор, а з іншого – виділенням трьох основних релігійно-політичних груп після смерті Марії I Тюдор (Кривавої), що передують першому Єлизаветинському парламенту. Верхня межа – 1603 рік. Обумовлена роком смерті Єлизавети I Тюдор. Географічні межі дослідження: територія Англії, де простежуються прояви релігійного нонконформізму крізь призму пізньотюдорівської протестантизації, а також держави, що мали безпосередній вплив на еволюцію полемічних між собою та у відношенні до державної церкви релігійних течій – пуританізму та католицизму та на загальний хід королівської протестантизації Англії: Італія, Швейцарія, Шотландія, Франція, Іспанія. Методи дослідження: загальнонаукові принципи(методи) – принцип історизму (для комплексного розгляду проблеми проявів релігійного нетерпимості у світлі пізньої англійської Реформації, емпіричні методи – джерелознавчий (для вивчення писемних джерел), спеціально-історичні методи – історико-динамічний (для дослідження субстанційних змін у вирішенні релігійного питання), історико-генетичний (для простеження проблеми витоків та подальшої еволюції полемічних між собою та у відношенні до державної церкви релігійних течій – радикального протестантизму та «англійського католицизму»), порівняльно-історичний метод (для висвітлення та співставлення основних тенденцій релігійно-політичної доктрини англійських католиків (відступників), державної церкви та протестантських нонконформістів (пуритан). Наукова новизна отриманих результатів полягає в уточненні об’єктивності оцінки пізньої англійської Реформації з боку британських дослідників ревізіоністського напряму на основі аналізу такої проблеми як прояви релігійної нетерпимості у відношенні до компромісного вирішення релігійного питання королівською владою та їх вплив на загальний хід протестантизації країни.   ВИСНОВКИ Вирішення поставлених у дослідженні завдань задля досягнення його мети дозволяє підсумувати результати у вигляді узагальнюючих висновків: 1.Простежено, що історіографія англійської Реформації визначається надзвичайною обширністю та різноманітністю. Відомо, що літературу, яка присвячена пізньому етапу англійської Реформації, головним чином складають праці англійських та американських дослідників, однак вагомим постає також той факт, що першочергово англійська Реформація другої половини XVI століття посіла місце в церковній історіографії, яка найчастіше перебуває поза межами наукового аналізу. З’ясовано, що як історики ліберального напряму, так і ревізіоністського приділяли значу увагу розвитку церкви Англії за правління Єлизавети I. Ключовим є той факт, що дослідники обох напрямків визнають, що під час перебування при владі Єлизавети I Тюдор вдалося досягнути вирішальних успіхів в утвердженні протестантизму в державі, проте між ними наявні протиріччя в розумінні характеру та темпів протестантизації, а також в оцінці наслідків даного процесу. Так, згідно оцінки істориків-ревізіоністів, результат Реформації – не тільки утвердження державної протестантської англіканської церкви, а також, що не менш важливо, поява в країні різнорідних течій протестантського нонконформізму та еволюція католицької спільноти, яка, безумовно, у трактуванні характеру англійської Реформації як нав’язаної (здійснюваної) «зверху» може розглядатися як одна з форм інакодумства у відношенні до англіканської церкви, що опиралася на королівську владу. Встановлено, що інтерес до проблеми релігійної нетерпимості в контексті англійської Реформації посилювався з кожною епохою, починаючи з середини XVII століття, на основі змінних теоретичних тенденцій та під впливом зовнішніх факторів. Ключовим є факт, що попри значний обсяг досліджень окресленої проблеми, на окремих етапах її вивчення було виявлено питання дискусійного характеру, що потребують додаткового аналізу. Так, важливим питанням залишається з’ясування того, чому в Англії поряд із офіційною протестантизацією, здійснюваною «зверху», також знайшли своє відображення ідеї швейцарської реформації з республіканськими тенденціями та чиїм світським та духовним інтересам це відповідало. Зрештою не менш важливою залишається проблема висвітлення англійської католицької спільноти як одного з проявів релігійної нетерпимості крізь призму їх відносин із монархом та королівським двором, диференціації між релігійно-політичною доктриною «англійського католицизму» та релігійно-політичними поглядами католиків на континенті, включаючи англійських емігрантів, а також термінологічної диференціації між англійськими протестантськими нонконформістами та релігійними відступниками (католиками). Встановлено, що тривала публікація зарубіжними дослідниками спадщини лідерів англійської Реформації сприяла формуванню чималого фактологічного масиву, що ставав основою для наступних досліджень. Визначено, що джерельна база проблеми дослідження складається із кількох видів джерел: документальних джерел, основу яких становлять різноманітні збірники документів, що зберігаються в архівах та бібліотеках Англії та за її межами. Cлід зазначити, що серед згаданих документів особливо важливими в контексті вирішення поставленої проблеми є ті, що характеризують історію Єлизаветинського парламенту, його особовий склад, реконструюють його сесії, діяльність Таємної Ради, коронацію Єлизавети I; правових джерел, що налічують королівські та парламентські акти, папські булли, королівські прокламації та статути, а також офіційні символи віри, що є відображенням політики Єлизаветинського «врегулювання» на ранньому етапі, її мети та заходів, а також подальшої політики королівського двору у відношенні до проявів релігійної нетерпимості, не менш важливими є правові джерела, які відображають погляди як протестантських, так і католицьких кругів на різноманітні проблеми, що власне і реконструюють офіційні прояви релігійної нетерпимості у відношенні до державної англіканської церкви; наративних джерел, основу яких становлять твори, що відображать позицію прихильників радикальної протестантизації та реконструюють релігійно-політичну доктрину «англійського католицизму»; та епістолярних творів, що налічують собою свідчення неофіційних поглядів придворних угрупувань, реконструкцію поглядів континентальних протестантів та католиків, а також англійських емігрантів на тогочасні події, зрештою відображають реакцію папства на прихід до влади Єлизавети I та погляди самої Єлизавети Тюдор на вирішення релігійного питання в країні на ранньому етапі її діяльності. У цілому джерельна база є цілком репрезентативною, що дозволяє вирішити поставлені завдання. 2.З’ясовано, що враховуючи те, що до Єлизавети країною протягом 1553 – 1558 років правила Марія Тюдор, за якої Англія повернулась до католицизму, дослідження цілей та основ Єлизаветинського релігійного врегулювання досі залишається важливим. Ключовим є факт, що Єлизавета I Тюдор і Таємна Рада розглядали поетапний і повільний шлях просування реформ найбезпечнішим. Підтверджено, що на хід Єлизаветинської протестантизації феноменальний вплив як мінімум на ранньому етапі мали внутріньо- та зовнішньополітичні обставини, що склалися на той час. Вдалося простежити, що політика «врегулювання» Єлизавети I Тюдор була зумовлена низкою протиріч релігійного характеру, що спричиняли напруженість у суспільстві та конфесійну дихотомію. Відповідно до цього встановлено, що мета Єлизаветинського «врегулювання» передбачала запобігти трагічному розколу нації. Як бачимо, Єлизавета I, спостерігаючи окреслений розкол нації в таких країнах, як Німеччина, Швейцарія, Франція, сама для себе не вирішила питання Божого Одкровення (тілесного), відповідно не бачила сенсу наказувати та страчувати своїх підданих за те, що вони дотримуються тих обрядів, у яких їх виховали. У контексті цього визначено, що ранньому образу Єлизавети Тюдор притаманна релігійна толерантність та відносна невизначеність. Вдалося простежити, що королева пранула повернути церкві такий вигляд, який вона отримала під час правління Генріха VIII, надавши їй поміркованого, а то і консервативного забарвлення. Відповідно до цього необхідно наголосити, що Єлизавету I Тюдор також приваблював Лютеранський зразок. Встановлено, що в основі політики Єлизаветинського «врегулювання» лежав фактор лавірування між численними прихильниками подальшої протестантизації країни та також численними католиками. Відповідно першочерговим кроком королеви на шляху подальшої протестантизації Англії було, з одного боку, запобігання надмірного поширення «ідолопоклонства», а з іншого, - надмірній свободі звернення у відношенні Бога та віри. Простежено, що в результататі протиріч між парламентом та конвокацією з питань віросповідання в 1559 році перший проголосив Єлизавету законною королевою та прийняв два реформаційні, як вони ідентифікуються у вітчизняній історіографії, за своєю сутністю акти – про королівську супрематію та про введення єдиного порядку богослужіння. Згідно першого королева проголошувалась тільки верховною правителькою, а не верховною главою, метою чого було уникнення непорозумінь серед римокатоликів та часково прихильників радикальної протестантизації стосовно супрематичної присяги. Зрештою другий реформаційний акт являє собою копроміс у контексті того, що католики у даному випадку де-факто втратили більше, ніж очікували, а протестанти – отримали менше, ніж сподівались. Тобто підтверджено, що вирішення релігійного питання Єлизаветою I було компромісним. 3.Визначено, що центральна політика, яка визначалась своєю повільністю та поетапністю, не могла не викликати супротиву з боку прихильників радикальної протестантизації країни. Простежено, що формування позиції прихильників радикальної протестантизації, пізніше відомої як пуританських рух, починається в лоні англійських емігрантів, що знайшли прихисток у Швейцарії та Німеччині під час гонінь Марії Тюдор. Вдалося встановити, що подальша еволюція позиції прихильників радикальної протестантизація була зумовлена релігійним спрямуванням архієпископа Кентерберійського Паркера, обраного на посаду в 1559 році, та його найближчого оточення, яке більшою мірою становило собою позицію меншості – посадовців, а меншою мірою – релігійні переконання нації. Ключовим є факт, що прагненням прихильників радикальної протестантизації було «очищення» структури та доктрини національної Церкви Англії від католицьких елементів. Відповідно до цього встановлено, що пуритани відкидали компромісне вирішення релігійного питання. З’ясовано, що в основі соціальної природи пуританського руху лежить фактор об’єктивізація в даному випадку релігійних ідей, що виникнули при певних обставинах та їх подальше прийняття різноманітними соціальними групами з метою репрезентації своїх позицій, виходячи із конкретних потреб. Тобто це говорить про те, що адепти ідей пуританізму були вихідцями із найрізноманітніших соціальних груп. Встановлено, що в основі позиції прихильників радикальної протестантизації лежав культ континентальних протестантських церков. Ключовим є факт, що Єлизавета Тюдор у дійсності не поділяла позиції тих, хто прагнув подальшого «очищення церкви» та суворих гонінь проти католиків. Відповідно встановлено, що тих, хто відмовлявся слідувати встановленому церковному порядку, було вперше названо «пуританами». Простежено, що Шлях його розвитку був повільним і складним – від женевської кальвіністської общини англійських емігрантів до широкомасштабного руху, поширеного по всій Англії. Вдалося встановити, що головним чином позиція прихильників радикальної протестантизації виражалась через пропротестантськи налаштовану палату громад. З’ясовано, що вона еволюціонувала в теоретичному та практичному руслі на основі змінних тенденцій під впливом зовнішніх чинників, зокрема загрози повернення Англії в лоно католицизму. Зрештою простежено, що в середині пуританського руху в кінці правління Єлизавети Тюдор простежується дихотомія у вигляді появи пресвітеріанського та індепенденської течій. 4.Встановлено, що англійські католики під час правління Єлизавети I зіткнулися з непослідовним законодавством, прямим переслідуванням та діями уряду, спрямованими проти сповідування католицьких обрядів. Вдалося простежити, що Єлизаветинський уряд не робив принципової різниці між сферами релігійної практики і політичної служби та обов’язку. Це говорить про те, що релігійна практика являлась одночасно і приватним актом у стосунках із Богом, і публічним актом послуху релігійних законів царства (земного). Підтверджено, що перед католиками в дійсності поставала необхідність адаптуватися до обставин, що склалися. Вдалося простежити, що початковий етап Єлизаветинського реформування Англіканської церкви постав для католицької спільноти часом мовчань і спостережень за подальшим розвитком подій. З одного боку, невід’ємний факт, що Єлизавета протягом 1558-1564 років будувала власну релігійну політику, враховуючи наявність двох доволі потужних течій – протестантизму та католицизму, не надаючи при цьому абсолютної переваги жодній з них, а з іншого - Єлизаветинський уряд зайняв тверду позицію проти католицизму вже у першому парламенті, що підтверджено на основі Акту про Супрематію та про введення єдиного порядку богослужіння. Встановлено, що після 1570 року відступники стикнулися з системою стримування (придушення). Вдалося простежити, переважна більшість законодавства проти відступників була зумовлена папською буллою Regnans in Excelsis та поверненням священників-місіонерів. Перед урядом де-факто постала необхідність націлитись на відступників та їхні практики, аби викорінити тих, хто чинить супротив офіційній державній релігійній практиці, навіть якщо це тільки питання віри та совісті, не порушуючи при цьому політичну службу та обов’язок. 5.Простежено, що в кінці 50-х років XVI століття у католицької спільноти не було організованого лідерства, яке б змогло сформувати серйозну опозицію, що не змінилося до кінця єлизаветинського правління. Вдалося підтвердити правдивість запропонованого пасажу в англійській історіографії в другій половині XX століття про трансформацію «англійського католицизму» в так званий «сеньйоріальний католицизм». Встановлено, що початковий етап розвитку доктрини єлизаветинського католицизму припадає на 1559 – 1570 рр та еволюціонує з конкретними трансформаціями, що зумовлюються наступними його етапами до кінця сттоліття. Визначено, що основним прагненням англійської католицької спільноти було навернення королеви-протестантки в лоно католицизму. Вдалося простежити, що найбільше збігів в поглядах англійських католиків було з поглядами англійських католиків-емігрантів та континентальних католиків, за винятком такої проблеми як «світська влада папи», що стало головною причиною їх протистояння. Встановлено, що спільним питанням релігійно-політичної доктрини англійського католицизму та позиції Державної Церкви Англії стало питання збереження балансу сил, що в англійських католиків знайшло своє відображення на основі прагнення встановлення віротерпимості в Англії. Вдалося підтвердити, що головним ворогом для релігійно-політичної доктрини англійського католицизму було радикальне крило англійських пуритан. Визначено, що подібно до позицій поміркованого крила англійських протестантів, англійські католики (католицька фракція) підтримували ідею політичного неспротиву.