"Цивілізація майя як культурний феномен доколумбової Америки" (ID:109235)

РОЗДІЛ 1 ОСОБЛИВОСТІ ТА ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ МАЙЯ 1.1.Проблема походження народу майя. Однією з важливих проблем, пов’язаних з цивілізацією майя є поява цього народу на американському материку. Однак, інтерес становить і саме заселення людиною мезоамериканської території. На даний момент серед великої кількості гіпотез більшість вчених, серед яких і мексиканський археолог, першовідкривач гробниці “ Храму Надписів” в Паленке А. Рус, схиляються до думки про проникнення людини з північно-східної Азії на американський континент через Берингову протоку [45, с.72]. Можливим шляхом проникнення, мексиканський історик і етнограф Д . Соді, називає і Алуетські острови [48, с.53]. Однак на користь переселення людей саме з північно-східної Азії свідчать дані археології, згідно з якими 48 з 54 відомих представників фауни Америки мали саме азійське походження [36, c.203]. Сліди великого переселення можна знайти і в епосі майя – кіче ( гірські майя) “ Пополь-Вух”: “Не зовсім ясно, однак, як вони перетнули море: вони перетнули його по цій стороні, ніби там і не було моря…” [43, c. 88]. Думки вчених розходяться при підході до зя’сування приблизного часового проміжку даного переселення. Д. Соді висуває дату в 40 тисяч років тому [48, с. 66], А. Рус 35 тисяч років тому [45, c.81], уродженець Гватемали, гватемальський і кубинський політичний діяч, та історик М. Галич спираючись на дані геології, називає три можливих дати переходу: - між 50 і 40 тис. рр..до н.ери. - 28 і 25 тис. рр.. до н.ери. - 13 і 10 тис. рр.. до н. ери [ 7, c. 23]. Т. Левчук говорить, що заселення Центральної Америки відбувалося 30-25 тис. рр.. тому [36, с. 202]. Вважаю, що найбільш можливим часовим проміжком переходу людини з Азії до Американського континенту є саме 30-25 тис. рр. тому, оскільки саме на користь останньої дати свідчить найдавніша стоянка первісних американців, знайдена в печері «Сандіс» (штат Нью-Мексико), і яку датують приблизно 25 тис. рр.. до н. ери [ 36, с. 203]. Вчені, серед яких і Д. Соді, схиляються до думки, що дане переселення не було єдиним компактним потоком, а продовжувало відбуватися, щоправда з меншою мірою інтенсивності, згідно з А. Русом, до другого тисячоліття до н. ери [ 45, c. 75], Д. Соді вважає, що до 12 ст. н. ери [ 48, c. 25]. Багато незрозумілого та загадкового для дослідників майяканської цивілізації залишається в питаннях походження народу майя, та заселення їх земель. Більшість дослідників відносять майя до першої хвилі переселенців Америки. Різняться лише їх погляди на час, коли майя приступили до заселення своїх земель, та послідовність з якою це відбувалося. Відомий радянський дешифрувальник майяканського письма, Ю. Кнорозов схиляється до думки, що півострів Юкатан та прилеглі до нього території були заселені вже в 2 тис. до н. ери невеликими за чисельністю племенами низької брахікефальної раси, які займалися рибальством та мисливством [11, c. 3]. Доктор історичних наук, директор науково дослідницького Мезоамериканського центру імені Ю. Кнорозова, старший науковий співробітник інституту археології РАН, Г. Єршова відносить майя до першої хвилі переселенців Америки. Дослідниця припускає, що деякі групи протомайя прийшли з півночі вздовж узбережжя Мексиканського заливу, витісняючи або змішуючись з місцевим населенням між 2000 і 1500 рр. до н. ери. Саме тоді, згідно Г. Єршовій, вони стали розселятися по всій території, розпадаючись на різні мовні групи [24, с. 20]. На думку відомого дослідника андських цивілізацій В. Кузьмищева, майя спочатку заселили землі Гватемали і Гондурасу, а пізніше і півострів Юкатан, вже в 1 тис. до н. ери [35, c. 48]. Археолог широкого профілю В. Гуляєв, керуючись лінгвістичними даними, вважає, що предки майя заселили спочатку Чьяпас і Гватемалу не пізніше 3 тис. до н. ери [15, c. 5]. В даному випадку вважаємо за потрібне притримуватись думок Г. Єршової та Ю. Кнорозова про заселення майя земель свого проживання приблизно в 2000 р. до. н. ери. Багато думок існує з приводу ольмеків та щодо їх родинних зв’язків з майя. На думку В. Кузьмищева, майя багато запозичили з культурних надбань ольмекської культури. Серед таких запозичень В. Кузьмищев називає особливості планування культових центрів, писемність та цифрові позначення ольмеків, що на думку В. Кузьмищева, має бути переконливим доказом про родинні зв’язки цих цивілізацій. З іншої точки зору дослідник звертає увагу на незнання етнічної принадлежності ольмеків, тому зважаючи на такі суперечливі дані дотримується нейтралітету, залишаючи це питання невирішеним [35, c. 26]. Д. Соді вважав ольмекську цивілізацію “культурою - праматір’ю ”, для всіх інших культур Мезоамерики, в тому числі і для майя [48, c. 102]. Такої ж думки щодо ольмеків дотримувався і відомий радянський вчений Ю. Кнорозов [7, c. 32]. На думку Г. Єршової версія про ольмекську культуру, як про “ культуру- праматір ” ускладнюється неможливістю пояснити способи впливу ольмекської цивілізації на більш пізні культури, в тому числі і на майя, та незнанням етнічної принадлежності ольмеків [24, c. 41]. Російський філолог С. Аверінцев притримується думки про паралельний розвиток культур зразу в декількох ключових областях: долині Мехіко, в долині Оахаки, в гірській Гватемалі, та в рівнинних областях майя, тому на думку вченого навряд чи можна культуру ольмеків вважати культурою родоначальницею [1, с. 457]. В питанні про ольмеків ми вважаємо за потрібне притримуватись думки лише про запозичення майя деяких культурних надбань ольмеків ( зародкова система писемності, та цифрових позначень, тощо). Майя в своїх пізніх джерелах, таких як “ Пополь - Вух” та “ Літопис Какчикелей ”, часто згадують про легендарну батьківщину під назвою Тулан. В “ Літописі Какчикелей ”, автор згадує перших батьків та дідів( перший під назвою Какавіц, інший Сактекав), які розповідали сьогоднішнім про те, що прийшовши з іншої сторони моря, вони оселилися в Тулані і саме там вони ( кекчикелей), були народжені. Вчені спираючись на дані тексти намагаються з’ясувати місцезнаходження Тулану. Доктор історичних наук, головний науковий співробітник Музею антропології та етнографії ім. Петра Великого Р. Кинжалов вважаючи, що кіче та інші близькі їм народності жили спочатку в Центральній частині Мексики, поруч з тольтеками Толанна, вважає, що майя могли так називати Тулан [52, c. 232]. Шотландський письменник і релігієзнавець Л. Спенс вважає, що легендарний Тулан знаходиться в штаті Табаско і наголошує, що ні в якому разі Тулан не можна прирівнювати до мексиканського Толанна [50, c. 18]. Поет, історик, доктор філософії, та художник Х. Аргуельс підтримуючи свою космічну версію походження майя, вважає, що Тулан може бути точкою переходу з одного виміру в інший [3, c. 84]. На наш погляд, з міфологічних текстів зрозуміло лише те, що майя прийшли з півночі. Питання місцезнаходження Тулану, як і походження народу майя на даний момент залишається невирішеним. Згідно з Г. Єршовою між 2000 та 1500 рр. до н.ери, люди майя починають різнитися своїми мовами та розпадатися на різні мовні групи [24, c. 28]. Вчені дотримуються думки про формування мов переселенців вже на новому материку. Процеси мовної диференціації дослідники пов’язують з численним ростом населення, яке розділилося на територіально віддалені групи та при відсутності частих контактів спочатку виникали діалекти, а потім і самостійні мови. М. Галич вважає, що нащадками першої хвилі переселенців є представники мовної сім’ї макромайя. М. Галич припускає, що мови переселенців першої хвилі, в тому числі і майя, сформувалися вже на новому материці. Про це, на думку М. Галича свідчить той факт, що мови майя невдалося серйозно пов’язати з жодною з мов Старого Світу. Намагання пов’язати з алтайськими, фіно- угорськими та сино - тибетськими вчений не вважає переконливими [7, c. 203]. Лінгвіст М. Соудеш відносив майяканські мови до групи названої ним макромайя. До цієї групи він відносив також мови ленка і шинка, міхе і тотонакський. Крім цього М. Соудеш вважав, що мовна группа майя мала зв’язки з групою мов названою ним макроацтекською, в яку входять також мови сім’ї науа. М. Соудеш, таким чином хотів продемонструвати, що мови майя не були ізольованими, а демонструють родинні зв’язки з мовами народів, які знаходились по сусідству з областю майя [38, c. 210]. Російський лінгвіст, спеціаліст по картвельських мовах та порівняльно – історичному мовознавству Г. Климов вважає, що історично мова майя походить до мов населення, яке мігрувало в Америку. На думку Г. Климова, намагання М. Соудеша довести родинні зв’язки всіх груп індіанських мов не можуть бути здійсненими. Згідно з Г. Климовим, індіанські мови виявляють то великі розходження, то явні паралелізми, тому з впевненістю говорити про родинні зв’язки всіх груп індіанських мов ми не можемо[ 38, с. 176-177]. Згідно Г. Єршовій, мови майя включають 4 групи мов. Майя юкатекський, з говорами іца, ікамче, та сантакруз, з діалектами мопан і лакандон; чоль з діалектами чонталь, говорами чольті та чорті, чоль – лакандон, акала, токегуа і манче; цельталь з діалектами цоциль і келене, чаньябаль, і чух; мотосилентлекський, хокальтекський, мотосинтлекський, канхобаль, з говором соломек, хуастекський з говорами потосі і веракрус. Г. Єршова зауважує, що існують різні точки зору щодо співвідношення мов і діалектів. Деякі дослідники, згідно з ученицею знаменитого Ю. Кнорозова, відносять цоциль до самостійних мов. Деякі діалекти і говори знаходяться на грані зникнення: як приклад Г. Єршова наводить говір іца, на якому розмовляє не більше як 500 людей. На мовах майя розмовляють близько 1, 1 мільйон чоловік [38, с. 278 – 279]. Ще менше нам відомо про етнічний склад народу майя. А. Рус стверджує, що існує помітна брахікефалія у юкатанських майя і доліхокефалія у жителів Чьяпасу, та Гватемали.Видатний археолог вказує на відмінність і в лицевих індексах( обличчя широкі, середні та вузькі), та в носових ( орлині та широкі ), які різняться між групами північних, гірських та південних майя. Тож судячи з вищезазначеного, можна зробити висновок, що населення майя не було однорідним [45, c. 130]. На даний час датування існування цивілізації майя ведеться 4 способами: - на основі археологічних даних ( за особливостями кераміки); - на основі радіовуглецевого аналізу; - на основі досліджень місцевих історичних традицій, та за допомогою правильно підібраної відповідності між календарем майя та християнським [33, c. 48]. Найбільш поширеною є періодизація з поділом на три періоди, що відображають основні етапи в історії майя, межі між якими є дуже рухомими: - архаїчний – 1500р. до н.ери.- 1150 н.ери. - докласичний – 150-300 рр. н.ери. - класичний – 300-900 рр. н. ери [52, c. 234]. Використовують також інші, більш детальніші періодизації, одну з яких наведено нижче: …- 1500 р.до н. ери – Архаїчний - 1500 – 800 рр. до н. ери. – ранній формативний - 800-300 рр. до н.ери. – середній формативний - 300- до.н.ери. – 150 р н. ери. – пізній формативний - 150 – 300 рр. н. ери – протокласичний - 300-600 рр. н. ери. – ранній класичний - 600-900 рр. н. ери – пізній класичний - 900-1200 рр. н. ери – ранній посткласичний. - 1200-1530 рр. н. ери – пізній посткласичний [ 52, c. 234]. До початку іспанського завоювання в 16 ст. майя займали територію, яка включала в себе сучасні мексиканські штати Табаско, Чьяпас, Кампече, Юкатан та Кінтана – Роо, а також всю Гватемалу, Беліз, західні райони Сальвадору та Гондурасу. В рамках цієї території більшість авторів, серед яких і В. Гуляєв, виділяють три культурно-географічних області або зони: Центральну, Північну і Південну [13, c. 29]. Північна область включає в себе весь півострів Юкатан – пласка вапнякова рівнина. Центральна область займає територію сучасної Гватемали, південо мексиканський штат Табаско, східний Чьяпас і Кампече, також Беліз і невеликий район на заході Гондурасу. Це зона вологих тропічних лісів, невисоких кам’янистих пагорбів та обширних сезонних боліт. Тут багато великих річок – Усумасінта, Грихальва, Беліз і ін. та озера – Ісабель, Петен-Іца і ін. До південної області відносяться гірські райони та тихоокеанські узбережжя Гватемали, гірську частину штату Чьяпас, окремі райони Сальвадору. В. Гуляєв підходячи до територіального розташування даних областей зауважує, що крім географічних відмінностей, вони різняться своїми історичними долями. На його думку між цими зонами існувала своєрідна передача естафети культурного лідерства – південна область підштовхнула до розвитку культури центральну область, а своєрідним відблиском класичного періоду є північна область – Юкатан [14, c. 30]. Підходячи до розгляду основних етапів розвитку майяканської культури, вважаємо за потрібне сказати, що дослідники спираючись на археологічний матеріал виділили певні ключові етапи, характерні ознаки та назви яких в більшості авторів повторюються, різняться лише часові проміжки якими той чи інший автор вважав за потрібне окреслити певний період. В даному випадку, для того щоб запобігти неточностям в перерахунку етапів розвитку цивілізації майя, вважаємо доречним розглянути ці періоди в основному спираючись на дослідження М. Ко. Людина, що прийшла на Американський континент була вже “homosapiens”, тобто людина сучасного типу. Знахідки ланцетовидних наконечників та дротиків дозволяють припустити, що культурним рівнем переселенців було мисливство. За місцем знаходження цих знарядь полювання, а саме печера “Сандіс”, культура мисливства дістала назву “Сандіа”, часові рамки якої 25 – 15 тис. рр.. до н. ери [48, c. 28]. Наступною було культура “Кловіс”, часові рамки якої Д. Соді визначає як 15 – 9 тис рр.. до н. ери [48, c. 34]. Цей культурний етап відзначився удосконаленням знарядь праці про що свідчать знайдені обсидіанові наконечники для метальної зброї. Змінила дану культуру, культура “Фолсом” 9-7 тис. рр.. до н. ери, особливістю якої було виготовлення з каменю та кості намиста, а також дисків з прикрашеними краями, які могли служити сережками. Дана інформація свідчить про культурне зростання майя. Змінити стиль життя з кочового на півкочовий у 8 тис. до н. ери, заставляє різке потепління, внаслідок якого території, вкриті травою, перетворюються на пустелі, а великі тварини вимирають. В цей період основою життя стає збір насіння та коренів рослин, а також полювання на невеликих тварин. Даний етап у М. Ко дістав назву «пустельної» культури [33, c.103]. За цей період згідно М. Галичу відбулося окультурення всіх важливих харчових рослин Мезоамерики – маїсу, квасолі, гарбуза, перцю чилі, та ін. [7, c. 215]. Здобутки даного періоду мали колосальне значення, оскільки саме окультурення рослин призвело до появи перших поселень в архаїчну епоху. В період архаїчної епохи (середина ІІ тис. до н. ери – середина ІІ ст.. н.ери), на думку М. Ко починається культурний розвиток майя. Місця виникнення перших поселень М. Ко пов’язує з областями в яких були хороші кліматичні умови і багато рослин і тварин. Одна з таких областей розташована на тихоокеанському узбережжі Гватемали, поруч з границею штату Чьяпас. Найстаріші поселення цього періоду відносяться до культури “окос” (ІІ тис до н. ери ) та “квадрос” (І – поч. ІІ тис. до н. ери). Поселення даного періоду мали вигляд маленьких сіл, в яких проживало від трьох до двадцяти сімей. Будинки зводили з жердин, обмазували глиною, а потім білили. З метою захисту від дощу житло зводили на невеликій земляній платформі. Знахідка в поселенні недалеко від Ла-Вікторії, а саме насипна платформа висотою 25 футів, могла бути храмом. З’являється прошарок людей, які займалися проведенням ритуалів. Ще одним еволюційним моментом даного етапу, який відзначають більшість авторів є поява кераміки. В цьому періоді кераміка існувала двох видів форм: шаровидні посудини без горла – текомейти, та тарілки з пласким дном та потовщеними краями. При оздобленні використовувалась особлива техніка ліпки, при якій ділянки з грубуватою поверхнею плавно переходили в гладенькі ділянки. Для виготовлення багатьох посудин використовувалась темно-червона блискуча суспензія. Поверхня кераміки прикрашалась узорами з жолобків, які наносились за допомогою мушлі. Деякі лінії дуже тоненькі, тому дослідники припускають наявність, та використання бавовняної нитки. Іншою особливістю кераміки було використання глянцевої суспензії, яка якщо дивитися на неї під прямим кутом надає виробу металічного відблиску. На даному етапі згідно А. Русу зароджується культ плодючості з яким пов’язане виготовлення жіночих глиняних статуеток великих розмірів. Серед іншого знайдено кам’яні мано та мітейти, призначені для розмелювання зерен [45, c. 203]. Під час середнього періоду архаїчної ери що тривав до ІІІ ст.. н .ери. в гірських та рівнинних областях з’являється велика кількість поселень землеробів, і, крім великого приросту населення, його ніщо не відрізняє від попереднього. В кінці середнього періоду архаїчної ери (5-6 ст. до н. ери) М. Ко виділяє культуру “чаркас”. Більшість речей (статуетки, залишки тканин, кошиків, шнурків) було знайдено в ямах викопаних в шарах вулканічного попелу. Такі ями могли служити контейнерами для сміття, місцями для приготування їжі, або зберігання зерна. Гончарні вироби в цей час виготовлялися з глини схожої на каолін, тому вони мали білий колір. Прикрашалися такі вироби вишуканими малюнками з зображенням павукоподібних мавп, та гротескними масками дракона. Рівнинні, центральні та північні області були вже заселені найдавнішими племенами майя, якими у М. Ко виступають представники культури “ше”. Матеріальні здобутки цієї культури знайдені в північній та західній частині Петену. Дослідження проведенні в центрах майя – Вашактуні та Тикалі показали, що домінуючою культурою цього періоду була « Мамом» (5 ст. до н. ери). Найпоширенішим видом кераміки була монохромна посудина червоного та червоно-помаранчевого кольору. Знайдено велику кількість статуеток одні з яких вирізалися, інших виробляли з тоненьких полосок глини. В Тикалі велику кількість кераміки знайшли в «чальтуні» - камері в формі пляшки, розташованій нижче рівня настилу підлоги. Функцію такої камери прирівнюють до функції ям в культурі «чаркас», М. Ко додає, що вони могли служити також банями або приміщенням для захоронення померлих. В середньоархаїчному періоді землероби, що розмовляли класичною мовою майя жили вже на великій території, і саме вони, на думку М. Ко, склали фундамент для розвитку цивілізації майя класичного періоду [33, c. 129]. Серед авторів які теж вважали що значні успіхи у землеробстві забезпечували існування цивілізації майя та всіх її інститутів, були також А. Веретенніков [6, c. 13], і А. Рус [45, c. 213]. Однак існують версії які стверджують про існування культурних впливів із країн по той бік Атлантики та Далекого Сходу. Серед вчених існує багато радикальних поглядів на можливість зв'язків між Мезоамерикою, країнами по той бік Атлантики і Далеким Сходом. Не заперечував можливості таких зв'язків і Ю. Кнорозов. Вчений навіть стверджує про можливу торгівлю яка велася між племенами Америки та Японією і Китаєм [7, c. 4]. Єдиним пунктом де була можлива така торгівля Ю. Кнорозов вважає Берінгову протоку. Знаменитий дешифрувальник вважає, що саме через цей пролив до Америки могли потрапляти речі з далекого Китаю та з північно – східної Азії. Японські та Китайські судна, особливо човни рибалок, бурею винесені в відкритий океан, на думку Ю. Кнорозова, течією могли бути віднесені до берегів Америки. Саме таким чином Ю. Кнорозов пояснює наявність різноманітних японських та китайських виробів: монет, дрібних скульптурних виробів тощо, на території Америки. Згідно з Ю. Кнорозовим, полінезійці які в 1 тис. н. ери, заселяли острови Тихого океану, володіли мистецтвом мореплавcтва та в зв’язку з перенаселенням вимушені були шукати нові острови. Організовуючи експедиції вони орієнтувались на пояс Оріона, і сподівалися на успіх. За підрахунками Ю. Кнорозова вони повинні були потрапити і в Америку. Доказом таких контактів Ю. Кнорозов вважає культурні рослини, такі як перуанська солодка картопля – кумар, що потрапила туди з тією ж назвою [7, c. 3]. Вчений припускає що в античний період в Атлантичному океані жителі Мезоамерики могли бачити уламки фінікійських і римських кораблів, а можливо і самих мандрівників [7, c. 5]. Не відкидає Ю. Кнорозов і можливості самих жителів Мезоамерики винесених течією з узбережжя Мексиканського заливу, за допомогою течії Гольфстрім, дістатися до північних берегів Європи. Як приклад вчений наводить випадок який стався в 62 році до н. ери. Саме тоді до узбережжя Німеччини пристав човен з двома людьми невідомої раси. В 1508 році французький корабель недалеко від Англії зустрів човен з сімома людьми невеликого зросту та зі шкірою бронзового кольору, шестеро пасажирів були мертвими, а той що вижив розмовляв на незнайомій мові [7, c. 5]. Таким чином Ю. Кнорозов виокремив найімовірніші випадки в яких Америка і Далекий Схід могли зустрічатися. Це - регулярні торгівельні зв’язки між людьми по обидві сторони Берінгової протоки; викинуті на берег уламки чи навіть цілі кораблі (як доказ вчений згадує римську статуетку в Мексиці); втеча від ворогів за океан (вчений має на увазі легенду про Віракроче та сім єпископів); героїчні експедиції в пошуках легендарних чи нових земель учасники яких не повернулися ( легенда про Гофрана); експедиції з метою заснування нових колоній. Однак, всі ці зв’язки на думку Ю. Кнорозова не здійснювали впливу на жителів Мезоамерики. Хоча, як зауважує вчений, якщо живі чужинці і бували там, то місцеві жителі їх з’їдали. Отже факт культурних впливів Ю. Кнорозов заперечує. Серед інших теорій щодо культурних впливів з країн по той бік Атлантичного океану найбільш поширеною стала єгипетська. Одним з авторів єгипетської теорії є Брассер де Бурбур [15, c. 28]. Схожість даних культур – майя та давньоєгипетської вчений вбачав у культі Сонця, наявності ієрогліфічної пісемності, звичаю будувати піраміди та муміфікувати померлих. Що до останнього різниця в муміфікуванні полягала в тому, що єгиптяни муміфікували тіло повністю, а майя лише голови померлих правителів. Ієрогліфічну писемність майя та єгиптян В. Гуляєв називає несхожими навіть на перший погляд [15, c. 42]. Будівництво пірамід у майя відрізнялося від єгипетських, знаходженням на плескатій вершині піраміди – храму. Але основним фактором що унеможливлює вплив Єгипту на майя В.Гуляєв називає час їх зведення. Піраміди Теотіуакана були побудовані в першому тисячолітті до н. ери і початку нашої ери, в той час як більшість знаменитих пірамід Єгипту побачили світ в третьому тисячолітті до н. ери [15, c. 26]. Таким чином, потрібно визнати, що дана теорія виявилась неспроможною. Не менш популярною була гіпотеза про культурні зв’язки Мезоамерики з Африкою, що з’явилась приблизно в 1920 р. Француз Ж. Кювье стверджував, що мешканці північноафриканської області не раз перепливали Атлантику і справляли культурний вплив на аборигенів Мезоамерики [15, c. 38]. Доказами мали служити співпадіння в назвах народів та областей; також часто використовувались докази у вигляді давньоамериканських кам’яних скульптур які нібито мали зовнішню схожість з портретами африканців –гігантські голови ольмеків, глиняні статуетки майя. Спростовувати дану теорію теж взявся В. Гуляєв. Вчений заперечує будь-яку схожість ольмекських голів з африканським типом зовнішності, насамперед звертаючи увагу на анатомічні особливості африканців - люди з подовженою формою голови в той час як ольмекські скульптури зображують круглолицій монголоїдний тип. Іншим аргументом який би мав служити доказом перебування африканців в Мезоамериці – зображення темношкірих людей на глиняних посудинах та фресках. Даний аргумент В. Гуляєв легко пояснює, оскільки на даних малюнках зображено людей, які беруть участь в релігійних ритуалах і тільки через це розмальовують свої тіла чорною фарбою [18, c. 35]. Таким чином було спростовано ще одну теорію впливів з Африканського континенту. Перші гіпотези про культурний вплив китайської культури висунув німецький вчений Г. Гротіус в 1642 році. Дане припущення базувалося на схожості кераміки, та наявності ієрогліфічної писемності. Хоча дану теорію В. Гуляєв теж заперечує, існують інші думки щодо цього. Не дивлячись на твердження деяких вчених про ізольований характер існування цивілізації майя, В. Гуляєв щодо їх геополітичного становища, дотримується іншої думки. Згідно з автором, майя вели активну зовнішню політику, торгували і воювали із сусідами, здійснювали успішні торгівельно – дослідницькі експедиції в усі кінці Центральної Америки, на Кубу, узбережжя Гондурасу та у Венесуелу. Майяканська культура при всій її самобутності, ніколи не розвивалась в культурному вакуумі, а при постійному творчому спілкуванні з іншими великими американськими цивілізаціями. До таких В. Гуляєв відносить насамперед культуру Теотіуакана, культуру сапотеків з Оахаки, і культуру тотонаків з Веракрусу [18, c. 78]. На думку Р. Кинжалова про контакти Теотіуакана та майя свідчить подібність виробів з зеленого обсидіану, розписної кераміки та статуй божеств. Р. Кинжалов вважає, що між майя класичного періоду та Теотіуаканом існували торгівельні зв’язки. Забудови майяканського міста Камінайульйу в гірській Гватемалі, згідно з Р. Кинжаловим, виконані в чисто теотіуаканському стилі. Археологічні матеріали, згідно Р. Кинжалову, свідчать про їх тісний взаємозв’язок в 4 та 6 ст. н. ери. Вчений стверджує, що в Тикалі рельєфи на стеллах 6, 8, 10 та 12 вказують на тісний зв’язок з Теотіуаканом в галузі культових церемоній. Р. Кинжалов пише також і про наявність в Тикалі Теотіуаканської колонії, яка виконувала дипломатичні та торгівельні завдання [ 52, c. 236]. Однак, на нашу думку, палеоконтакти і взаємовпливи між майя та населенням по той бік Атлантики і Далеким Сходом не викликають сумнівів, а факт існування майяканської цивілізації є беззаперечним. Тому не менш важливим для виявлення її особливостей є дослідження способів її організації та управління майяканським суспільством, про що піде мова в наступному підрозділі. 1.2. Соціально - політична та економічна організація майя. Більшість авторів визнають, що у суспільстві майя мало місце соціальне розшарування, з сильною політичною владою, зосередженою в руках спадкової еліти. На соціальне розшарування вказують роботи хроністів, серед яких Д. де Ланда, який, описуючи побут майя, згадує сеньйорів і простих людей: “простий люд будував за свій рахунок будинки сеньйорів”, а також вказує на розподіл занять: “жерці жили своїми службами та жертвами. Сеньйори керували поселеннями”… [ 22, c. 48]. Наявність вищого класу згадується і у записах місіонера ордену святого Франциска, настоятеля Францисканського монастиря в Меріді ( 17 ст. ) Когольюдо – “Владики були абсолютні в своїй владі, і з твердістю примушували виконувати те, що наказували” [23, c. 153]. На користь наявності вищого стану у майя свідчить і епос “Пополь-Вух” – “там жеж вони досягли величі, там поставили свої блискучі трони й царські сидіння, й там розподілили вони почесті, що належаться серед царів” [ 43, c. 94]. Дослідники майяканської цивілізації розходяться в бачені складових ланок станового суспільства майя. Д. Соді поділяє суспільство майя на три страти: - знать - жерці - простолюдини, або як їх називає Д. Соді “масеуали” [48, c. 203]. В А. Руса суспільство складається зі знаті до якої він відносить (а не виділяє окремою стратою на відміну від Д. Соді) чиновників та жерців. Перші носили їмя альмехенооб – ті у яких є мати і батько, а другі ахкінооб – діти сонця. Іншою стратою, існування якої А. Рус ставить під сумнів, були торгівці, але в кінцевому висновку все - таки відносить їх до знаті. Друга страта складається з простих людей, яких А. Рус називає вільними громадянами, які володіють певними правами, наприклад право на користування землею, а також індивідуальними правами на особисте життя. Ще однією стратою, що перебувала на найнижчому рівні, була страта рабів, якими ставали за скоєння злочину, борги або під час воєнних дій [45, c. 134]. Існування страти рабів у майя Г. Єршова ставить під сумнів. На думку дослідниці, якщо такі і були, то їх використовували в якості домашніх слуг [ 24, с. 53]. Подібну картину суспільної ієрархії майя змальовує і М. Ко, у якого знаходимо всі вищеназвані страти – знать з таким складом як у А. Руса, простих людей, серед яких М. Ко виділяє як багатших так і бідніших, та рабів, які могли бути викуплені за плату зібрану їх родичами по батьківській лінії [33, c. 125]. З наведених вище класифікацій найбільш точною та завершеною, на наш погляд, є класифікація М. Ко, спираючись на яку ми продовжимо більш детальний огляд даних страт та побачимо, які функції в суспільстві майя виконувала кожна з них. Отже, як вже згадувалося політичне керівництво було зосереджене в руках знаті. Згідно з В. Гуляєвим, на момент конкісти територія майя складалася з 16 провінційних чи автономних міст – держав. Кожна з таких держав мала свого правителя званого “халач – уінік” - справжня людина [14, c. 110]. А. Рус, виходячи з зображень класичних пам’яток майя (скіпетр зі змієвидною ручкою, увінчений маскою божества, круглий щит зі зображенням сонячного бога), вказує на божественний характер влади. Повноваження “халач – уініка” розповсюджувалися як на громадянське, так і на релігійне життя. В своїх рішеннях цей правитель спирався на державну раду – ах-куч-каб, яка складалася з жерців та високопоставлених чиновників. Правителями невеликих провінційних міст були батаби призначені халач – уініком, і, як стверджує А. Рус, їх стосунки часто мали родинний характер. До обов’язків батаба входили громадянська, судова та воєнна функції. В своїй спільноті він носив звання пожиттєвого воєнного вождя, але не дивлячись на це, у випадку реальної загрози воєнне управління переходило до накома. При ньому подібно до його правителя теж існувала рада, але місцевого характеру, до якої входили вожді сільських поселень. Під керівництвом батабів знаходились ах кулелооби, які управляли народним домом, де збиралися чоловіки для вирішення своїх питань [45, c. 132]. Не менш важливою складовою знаті були жерці. Серед причин такого стану речей І. Вайнтруб вказує на те, що “жерці були єдиними знавцями календаря й тому вказували строки сільськогосподарських робіт” [5, c. 37]. Високий статус жерця підтримує і Когольюдо коли пише: “Жерці вважалися панами, главами, що перевершували всіх, саме вони наказували й заохочували, і їм підкорялися з більшим старанням” [23, с. 67]. В поле діяльності жерців входили, крім релігійних, судові та політичні функції. Крім цього, вони займалися записом важливих подій, складали генеалогічні дерева важливих персон та вчили учнів письму. У жерців теж існувала своя ієрархія, на вершині якої знаходився головний верховний жрець під назвою Ах – Кін- Май, або Ахау-Кан-Май, що означає великий жрець май. Жрецька функція теж була спадковою і переходила до синів жерця, або навіть до нащадків знатних родин. Верховний жрець, як головний радник правителя халач-вініка призначав жерців у міста та села і ті ставали радниками батабів. Після верховного жерця найзначнішою функцією, стверджує І. Вайнтруб, володів чілам – пророк [5, c. 36]. У А. Руса знаходимо інформацію про те, що коли чілам був присутнім на загальних церемоніях чи святах його носили на плечах. Чілам вмів тлумачити книги та природні явища (астрономічні, метеорологічні), що до останніх вмів пророкувати їх повторення у відповідності з календарним періодом. Вважалося, що коли чілам пророкував в екстазі, його дух – покровитель сходив на дах його будинку і говорив з ним. Іншою посадою, меншшанованою, згідно А. Русу, була посада накома. Наком відповідав за людські жертвоприношення, його посада була пожиттєвою, і, на відміну від інших не передавалося в спадок. При жертвоприношенні накому допомагали чотири старці, які вибиралися для кожної церемонії окремо. Цих старців називали чаакообами – від імені бога дощу Чаака, їх функцією було тримати ноги та руки жертви. Найнижчим рівнем жрецької ієрархії була посада ахмена – “той хто знає”, який приймав участь у землеробських обрядах, та у випадку несприятливих погодних умов повинен був впливати на них. Ахмнен також був чаклуном і знахарем. І А. Рус зауважує, що саме ця посада збереглась і у теперішніх майя [45, c. 142]. Попри твердження деяких авторів про те, що майя не здатні до обману, крадіжок та вбивств, у них все - таки траплялися такі випадки. Тому існувала певна система судової влади яка регулювала суспільні відносини майяканців про яку мова піде нижче. Раніше згадувалося, що судова функція входила до повноважень батабів і жерців. Свідчення наявності судової влади знаходимо в праці місіонера – францисканця 16 єпископа Юкатану Д. де Ланди – “Образи, які вони спричиняли один одному, наказував задовільнити сеньйор селища образника”. Д. де Ланда стверджує, що майя вміли розрізняти навмисні та ненавмисні злочини. До ненавмисних, згідно з відомим хроністом, майя відносили самогубство когось із подружньої пари з вини чоловіка чи дружини, випадковий підпал майна, що траплялося досить часто під час спалювання лісу під земельні ділянки, та ненавмисне вбивство. До навмисних – навмисне вбивство, крадіжка. В першому випадку суддя, згідно з Д. де Ландою, виявляв поблажливість встановлюючи завдані збитки і назначаючи певне відшкодування з боку винуватця. Наприклад, за ненавмисне вбивство людини потрібно було сплатити певний штраф. Навмисні злочини, зокрема вбивство, карались смертю. Якщо вбивцею був неповнолітній, він ставав рабом. Крадіжка, зауважує Д. де Ланда, навіть незначна, каралась рабством до тих пір, поки винуватий не сплачував вартість вкраденого. Якщо відшкодування було неможливим, винуватець ставав рабом назавжди. У випадку смерті крадія до того як той сплатив борг, виплата останнього лягала на його родину [22, c. 124]. У праці Д. де Ланди знаходимо свідчення глибокого почуття рівності перед судом. У випадку скоєння злочину кимось із знаті, винуватому надрізали обидві щоки від підборіддя до лоба, щоб злочинець назавжди лишався з цим ганебним знаком. Д. Когольюдо зауважує, що майя були ретельними при ухвалюванні вироку. Злочин повинен був бути доведеним без найменшого сумніву про протилежне. Подружні зради теж не схвалювались у суспільстві майя. Покарання для невірної жінки, стверджує Д. де Ланда, зазвичай обмежувалося суспільним осудом та висміюванням. Для чоловіка, якщо потерпілий не пробачав йому, смерть внаслідак розчавлення голови великим каменем або витягування нутрощів через пупок. У Д. Когольюдо знаходимо дещо інший варіант смерті винуватця, а саме, смерть через розстріл стрілами. Також Д. Когольюдо зауважує, що у випадку недоведеного факту зради підозрюваному зістригали волосся, що вважалося великою ганьбою [23, c. 87]. Подібну систему судової влади змальовує і уродженець Мані, який був хрещеним і виховувався місіонерами, виступав у іспанців в якості перекладача Г. Чі [8, c. 4]. На думку Г. Єршової додатковим регулятором суспільних відносин служили традиційні общинні норми [24, c. 66]. Про військову організацію майяканської цивілізації відомо ще менше. Знання про військову організацію черпаємо в основному з “Повідомлень …” Д. де Ланди. Воєнна влада, згідно автору, була зосереджена в руках батабів. Д. де Ланда згадує двох капітанів: один - постійний (йде мова про батаба), та інший - обирався раз на три роки зі званням – наком. До обов’язків цих капітанів єпископ відносить: обговорення військових справ й приведення до порядку справ у своїх общинах [22, c. 101]. Д. де Ланда стверджує, що в кожному селі були люди, що вибиралися як солдати, і, при потребі залагоджували місцеві конфлікти або воювали. Цих людей називали хольканами. Якщо цих людей було недостатньо проводився набір нових, яких навчали і організовували до воєнних дій. Серед знарядь війни Д. де Ланда називає зброю для нападу – луки та стріли, та зброю для захисту – щити з тростини, обтягнені шкірою оленя. На думку Г. Єршової, війни носили характер недовготривалих набігів для розорення противника, а іноді з метою захоплення полонених [24, c. 68]. Існування всіх вище вказаних інституцій та прошарків суспільства спиралось на розвинену систему економіки. Основою економіки майя більшість авторів називають землеробство та вирощування маїсу, квасолі, перцю чилі, гарбуза, бавовни та різноманітних сортів фруктових дерев. Серед методів обробітку землі, крім підсічно-вогневої системи, Г. Гильотта називає систему “припіднятих” полів – поля влаштовувалися у високих ділянках річок, які в сезон дощів розливалися і забезпечували поля водою. Застосовувався метод меліорації у вигляді двох паралельних каналів, які при надлишку води виводили її, а в сезон посухи утримували дощову воду, (дана система застосовувалася у вологих джунглях). Для зменшення виснажливості грунтів при підсічно-вогневому методі застосовувався метод сівозміни. Г.Гильотта стверджує і про використання у майя методу компостування [9, c. 4]. На важливість такої культури для майя, як маїс, вказує міф про створення перших людей, яких боги створили саме з цієї культури. Д. де Ланда називає маїс головною їжею, з якої майя готували як перші страви, так і напої, і хліб. Така культура, як бавовна, була особливо цінною: після переробки вона ставала об’єктом торгівлі. Особливою пошаною користувалися боби какао, які майя використовували замість грошей. М. Ко згадує про особливий напій з какао, який дуже полюбляла знать [33, c. 172]. З фруктових дерев, в наявності були яблуні, авокадо, папайя та хлібне дерево. В сезон дозрівання вони користувалися особливою популярністю. Знали майя і бджільництво, і як зауважує М. Ко, навіть вивели особливу породу бджіл без жала [33, c. 173]. Крім свого меду майя збирали також дикий. Майя вважали безцінною смолу копалового дерева, яка разом з каучуком та смолою дерева сапоте забезпечувала всі священні куріння під час ритуалів та церемоній. Г. Гильотта стверджує, що з клею, який майя брали з соку дерева саподильї і з гуми з каучукового дерева виготовляли м’ячі для ритуальної гри [9, c. 3]. Крім землеробства, збереглося й мисливство. Полювали в основному на оленів та пекарі. В майя були і одомашнені тварини, такі як індики та собаки. Згідно М. Ко, собаки майя були декількох порід. Одна з таких порід не вміла гавкати. Самців такої породи кастрували та загодовували, а пізніше їх або приносили в жертву богам, або з’їдали. Інші породи використовувались при полюванні [33, c. 184]. Рибальство на Юкатані розвивалось в основному в прибережних водах. Рибальськими знаряддями служили неводи. В більш мілких лагунах на рибу полювали за допомогою лука та стріл. Дослідники стверджують про знання та застосування майяканцями методів засолювання та копчення риби. Безцінною ланкою, яка забезпечувала економіку майя, була торгівля. Про її наявність згадував і Д. де Ланда – “Заняттям, до якого вони найбільш прихильні, була торгівля” [22, c.123]. Вчені основним постачальником солі в Мезоамериці. Тому найпершим продуктом торгівлі В. Гуляєв називає сіль, ту саму, яку Д. де Ланда описував як “найкращу із всіх, яку мені доводилось бачити за все своє життя”[22, c.15]. Продуктами торгівлі служили накидки з бавовни, мед, нефрит, жадеїт, обсидіан, а також раби. Як вже згадувалось раніше, всі засоби існування добувалися простими людьми. Розподіл продуктів харчування, який згадує А. Рус, мав на меті забезпечувати, окрім знаті, ремісників, торгівців та будівельників. Тобто людей, які займаючись своїми справами, не мали стосунку до землеробства. У А. Руса це породило думку про наявність у майя професійних сфер діяльності, в основі яких лежить повна або часткова віддача часу певному заняттю. Професійним, на його думку, могло бути рибальство, оскільки через брак вод та нестачу риби виникала потреба доставки у внутрішні райони з морського узбережжя риби. Даний факт мав би спровокувати зосередженість в районах річок, де вони б займалися ловлею риби. Бджільництво, за складністю технічних операцій, теж мало б знаходитися під наглядом професіоналів. Наявність цінних культур таких як хенекен, бавовна, какао, потребували спеціальних навичок та обережності, і, можливо теж знаходилися під відповідальністю людей, які присвячували цьому весь свій час. Ремісницькі вироби, які були об’єктами торгівлі, згідно з А. Русом, потребували такого виробництва, яке перевищувало домашні можливості і автор припускає наявність своєрідних майстерень та груп професіоналів, які б займалися текстильною промисловістю. А. Рус також виділяє два види торгівлі: торгівлю на місцевих ринках та торгівлю між різними районами. Існування саме останньої мало б привести до виникнення професійних торгівців, які б займалися виключно закупівлею, транспортуванням та продажем готових товарів, але самі не брали участі у виробництві. На думку В. Гуляєва професійного характеру досягали лише ті види праці, які обслуговували потреби правлячої страти суспільства. До таких археолог відносить, ( майже погоджуючись з А. Русом ),: торгівлю, виробництво предметів розкоші, зброї та культових речей [16, c. 242]. Закінчуючи даний розділ можна зробити висновок, що існування таких продуктивних та заощадливих методів обробітку землі, наявність цінних агротехнічних культур, існування системи торгівлі, та різноманітних продуктів хачування могли дозволити доволі не бідне існування майяканської цивілізації, сказати більше, навіть її процвітання. Забезпечуючи існування економіки майяканці проявляли неабияку винахідливість та спостережливість для досягнення найкращого результату. Однак передумовою такої успішності, на наш погляд, були глибокі духовні переживання, оформлені в певну релігійну систему про яку мова піде в наступному розділі.