Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність дослідження. Історія української хореографічної культури складається з багатьох систематизованих репрезентативних частин, які в комплексі дають масштабну та багатоаспектну панораму формування і розвитку всіх внутрішньо пов'язаних між собою складових історичного поступу національного танцювального мистецтва як складової художньої культури України.
До структури комплексного історико–аналітичного дослідження української хореографії входять емпірично–збирацькі праці в усіх жанрах танцювального мистецтва (В.Авраменка, В.Верховинця, К.Василенка), роботи, що вивчають його в теоретико–концептуальному, лексико–семантичному та функціональному аспектах, розглядають шляхи і проблеми розвитку народно–сценічного танцю і балетного театру в соціокультурних процесах часу (П.Білаша, М.Загайкевич, С.Легкої), діяльність професійних хореографічних колективів і виконавську творчість (В.Пасютинської, В.Туркевича, Ю.Станішевського). Проте найголовнішою серед історичних проблем хореографічної культури є історія мистецтва балетмейстера, в якій якнайповніше віддзеркалюються найсуттєвіші художні тенденції і напрямки розвитку, стильові, жанрові й естетичні аспекти складного, часто внутрішньо – суперечливого поступу української хореографії та балетного театру в контексті європейського і світового сценічного мистецтва.
Мистецтво балетмейстера – найбільш важлива складова хореографічної культури і водночас її найменш досліджена галузь. Рідкісна багатогранність, синтетизм і унікальність професії балетмейстера, який, маючи функції творця балетної вистави, подібні до режисера в драмі, значно відрізняється від нього. Балетмейстер на відміну від режисера, що здійснює свої постановки на основі готового літературного чи нотного тексту драматичної п'єси, опери й оперети, створює новий власний хореографічний текст балетної вистави, спираючись на лібрето й партитуру і багатоманітні виразові засоби, зокрема різні форми та жанри танцю і пантоміми, сценографії, музики, костюмів.
Історія професійної хореографічної культури – це, насамперед, історія провідних балетних театрів і творчості їх керівників – балетмейстерів, які своїми пошуками і здобутками уособлюють векторні напрямки й основоположні тенденції національної сцени в її взаємодії з власними традиціями й інноваційними здобутками європейського та світового музично–театрального мистецтва. Художні пошуки балетмейстерів–постановників, якими б новаторськими, сміливими і незалежними вони не були, обов'язково пов'язані з досвідом попередників, національним корінням і конкретною соціокультурною ситуацією. Це промовисто доводять багатогранні процеси розвитку українського балетного театру кінця 60-х – 90-х років ХХ століття і насамперед творча діяльність його визнаного лідера – керівника балету і головного балетмейстера Національної опери України, народного артиста України, лауреата Національної премії України ім.Т.Г.Шевченко А.Ф.Шекери. Саме цій період історії, зокрема столичного балетного колективу і творчості його майстрів, що став особливо значним для поступу хореографічної культури, найменш досліджений і не проаналізований мистецтвознавцями, зокрема театрознавцями і культурологами.
Мета дослідження полягає у з'ясуванні сутнісних особливостей творчої діяльності, мистецьких шукань балетмейстерів балетних театрів України, в аспекті історичного розвитку української хореографічної культури.
Об'єкт дослідження: балетмейстерське мистецтво, як складова української театральної культури, в багатовекторних зв'язках із соціокультурною і театрально–художньою ситуацією означеного періоду.
Предмет дослідження: балетмейстерська діяльність і культурно–історичний контекст творчості балетних колективів України.
Завдання дослідження:
розкрити теоретичні засади творчості балетмейстерів, розглянути джерельну базу і проаналізувати наукову літературу та театрально-критичні статті з означеної проблеми;
узагальнити основні історико–теоретичні підходи до виявлення специфіки мистецтва балетмейстера і простежити еволюцію феномена балетмейстерського мистецтва та його провідну роль у розвиткові національної хореографічної культури;
виявити і охарактеризувати культурно–історичні форми балетмейстерського мистецтва і простежити напрямки й тенденції творчих пошуків хореографів в контексті багатогранних процесів взаємодії та взаємозбагачення хореографічних культур України й інших країн Європи.
Методи дослідження: на протязі вивчення і всебічного дослідження означеної проблеми, у відповідності з поставленими завданнями, дисертантка спиралася на загальнонаукові методи аналізу і синтезу як засобів виявлення концептуального аспекту історичного розвитку мистецтва балетмейстера в процесі опанування мистецтвознавчої, культурологічної, історичної, соціологічної літератури.
Структура курсової роботи:
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.
Магістр