Зразок роботи
Вступ
Братства — національно-релігійні громадські організації українських (русинських) і білоруських (литовських) православних міщан у 16-18 ст.
Братства відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики національного і релігійного утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква в Україні і в Білорусі. У 80-х роках 16 ст. широку діяльність розгорнуло Львівське Успенське Ставропігійне братство. Воно придбало друкарню, відкрило школу.
Наприкінці 16 – на початку 17 ст. Б. виникли в Рогатині, Красноставі, Городку, Галичі, Перемишлі, Любачеві, Дрогобичі та інших містах. Близько 1615 р. було засновано Київське братство, до якого вступило багато міщан, православних шляхтичів, а також запорізьке військо на чолі з гетьманом П.Сагайдачним. У 1617 р. було створено Луцьке братство. В 2-й пол. 17 – 18 ст. братства діяли в більшості міст і в деяких селах Галичини, Волині, в багатьох містах Наддніпрянщини. Вони створювалися навколо парафіяльних церков, використовуючи організаційні форми, властиві цехам та іншим міським корпораціям, як світським, так і релігійним. Витрати братств покривалися за рахунок внесків його членів, прибутків від нерухомого майна, відсотків від позик.
Для Львівського братства важливим джерелом прибутків була друкарня. Братства дбали про свої патрональні церкви, справляли спільні культові відправи, подавали матеріальну допомогу своїм членам, брали участь у похоронах братчиків, утримували шпиталі, захищали соціальні інтереси ремісничо-торгового населення, боролися проти національного гноблення. З кінця 16 – початку 17 ст. братства брали активну участь у боротьбі проти посилення польсько-шляхетського гніту, національного та релігійного утисків і набували великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. В числі провідних діячів братств були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу: Ю.Рогатинець, І.Красовський, С.Зизаній, І.Борецький, П.Беринда та ін. Намагаючись перетворити православну церкву на знаряддя зміцнення своїх суспільно-політичних позицій, братства виступали як проти необмеженої влади церковних феодалів – православних єпископів, так і проти польсько-шляхетського та католицького наступу.
Одночасно братства розгортали велику культосвітню діяльність. Вони відкривали школи, друкарні, навколо яких збиралися культурні сили. На базі Київської братської школи 1632 р. було створено Києво-Могилянську колегію (з 1701 р. – академію). З братських шкіл вийшов ряд письменників, учених, політичних діячів, діячів освіти, книгодрукування, митців, які сприяли зміцненню зв’язків українського та білоруського народів.
"Віва, Москва!" - гукали глядачі МКФ у Мар-дель-Плата після перегляду фільму "Тіні забутих предків", вітаючи делегацію з Києва. Вони й гадки не мали, що існує таке географічне поняття, як Україна: був Радянський Союз і його столиця - Москва.
На касеті фільму "Тіні забутих предків", випущеній у США в серії "Класика світового кіно", - початок анотація починається так: "Десь далеко в горах Російської імперії...", а йшлось про Карпати ХХ століття, які до Росії не мали жодного відношення - це була частина Австро-Угорської імперії.
Це тільки кілька фактів, які свідчать про заблокованість українського кіно у світі, адже "Совекспортфільм", продаючи фільми, випущені в різних республіках СРСР, не інформував про національну приналежність авторів чи місце продукування. Факти ці свідчать, що зарубіжні глядачі такого явища, як кіно українське, не знають.
Періодизація історії української кінематографії має відображати закономірності саме її розвитку як самостійного предмета й об'єкта вивчення. Тому в основу періодизації мають бути покладені не зовнішні події, а внутрішня логіка й специфіка історичного розвитку кіномистецтва, обумовлені як його власними потребами, так і суспільно-політичними умовами часу, всією історико-культурною атмосферою.
Магістр