НЕБЕСНІ СВІТИЛА ТА ЯВИЩА В ДУХОВНІЙ ТА МАТЕРІАЛЬНІЙ КУЛЬТУРІ СХІДНИХ СЛОВ'ЯН 9-12 СТ. (ID:133415)

1. УЯВЛЕННЯ ПРО БУДОВУ СВІТУ СХІДНИХ СЛОВ'ЯН. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МІФОЛОГІЧНИХ УЯВЛЕНЬ В КОНТЕКСТІ НЕБЕСНОГО СВІТУ: ЯВИЩ І СВІТИЛ. Обожнювання і шанування неба і небесних світил займає величезне місце в системі релігійних вірувань давнини. Ці культи в тій чи іншій мірі властиві всім без винятку землеробським, скотарським та мисливсько-риболовським племенам [1]. Та перш ніж досліджувати небесну символіку східних слов’ян, чи будь-яких народів, варто знати їх загальне уявлення про влаштування світу. Про язичницькі вірування ми, в основному, дізнаємось з християнських джерел, які нагадують населенню про «поганські» омани і помилки, і вимагають відректися від нього [2]. Язичники уявляли світ у вигляді великого яйця, а у сусідніх народів навіть існували оповіді про те, що воно було знесене «космічним» птахом. У самих же слов'ян збереглися відзвуки легенд про Велику Матір – матір Землі і Неба, праматір Богів та людей, на ім'я Жива чи Живана. У «Слові о полку Ігоревім» (створеному наприкінці XII століття) є такі рядки: «Боянъ бо вѣщій, аще кому хотяше пѣснь творити, то растѣкашется мыслію по древу, сѣрымъ вълкомъ по земли, шизымъ орломъ подъ облакы». Перед нами художній образ - віщий Боян «подумки розтікається» по чудесному древу (Світовому Древу). Однак філологи та історики ось уже протягом півтораста років не можуть прийти до остаточної згоди щодо сенсу цього уривка. За однією з вельми переконливих точок зору, тут помилка переписувача - замість слова «мисль» слід читати «мись». «Мись» же на одному з діалектів означає «білка», а крім того, споріднене сучасному слову «миша». Якщо так, то виходить, що легендарний співак подорожує по якомусь Світовому Дереву, послідовно обертаючись до трьох тварин - орла, білку і вовка [3]. Кожне з них відповідає одній з трьох зон світобудови: орел - небу, білка - середньому світу, вовк – підземному світу (в російській міфології вовк - демонічна істота). Отже, слов'яни ділили світ на три частини. Посередині слов’янського Всесвіту, подібно до жовтка, була розташована сама Земля (рис. 1): верхня частина «жовтка» - наш світ, світ людей; нижня – «темна» сторона – Нижній Світ, Світ Мертвих – коли там день, у нас панує ніч. Навколо Землі, подібно яєчним плівкам і шкарлупі, розташовані дев'ять різних небес. Кожне з дев'яти небес має своє власне призначення: одне – для Сонця й зірок, інше – для Місяця, ще одне для хмар і вітрів. Сьоме за рахунком небо, наші предки вважали «твердю», прозорим дном небесного Океану. Там зберігаються запаси води, невичерпне джерело дощів. Язичники думали, що на будь-яке небо можна потрапити по Світовому Древу, яке зв’язує між собою Нижній Світ, Землю і всі дев'ять небес. За баченням наших прародичів, Світове Древо було схоже на величезний розкидистий дуб, і там, де вершина Світового Древа піднімається над сьомим небом – є острів. На тому острові живуть прабатьки усіх звірів і птиць, названі «старшими». Слов'яни аж ніяк не вважали себе «царями» природи, яким дозволено грабувати її як завгодно. Вони жили в злагоді і гармонії з природою і визнавали, що у кожної живої істоти не менше права на життя, ніж у людини. Цей прекрасний острів на сьомому небі, слов'яни називали «Ірієм» чи «Вирієм» (можна допустити, що саме від цього слова походить слово «рай»). Також його називали «Буяном».