Культ пращурів в обрядах українців (ID:352525)

Вступ «…Український народ один із менших синів в сім'ї індо-європейських народів. Ще його міфологія не роздивилась гаразд, як дуже раннє християнство в Києві, дуже рання візантійська просвіта захопила й спинила її в самому процесі розвиття, повернула духовне життя українського народу на іншу стежку і занапастила багато цікавого для науки в українській міфології…» [1]. Свою духовну культуру наші пращури почали творити ще задовго до прийняття християнства. Саме в цей «поганський» період постали найдавніші релігійні культи, у яких закарбувався первинний світогляд давніх українців. Одним із таких є культ вшанування предків, з яким пов´язана віра людини у своє безсмертя, перехід в інший вимір буття, потойбічний світ. За словами дослідниці О.Шалак, «вшановування померлих - культ, що існував, як гадають, іще до появи віри в богів. Бог і першопредок бачилися в давнину в одній особі, яка створила світ і стала батьком першої родини. В Україні цей культ поєднався із вшановуванням покійних родичів, перевтілившись у закон родового самозбереження. Донині збереглося неписане правило: про небіжчиків говорити лише добре»[17]. На цих переконаннях було створено цілий ряд ритуалізованих дійств, якими була проникнута як повсякденність наших предків, так і календарна та родинна обрядовість. Ця природна, зрозуміла людям віра водночас була гарантом безперервності існування народу, виражала споконвічні прагнення - забезпечити щастя і добробут, відвести зло, передбачити майбутнє. Ці уявлення продовжують існувати у свідомості українців і з приходом християнства. Вони трансформувалися, поповнилися християнською символікою, переплелися з новими обрядодійствами, явивши собою феномен українського християнства, фактично новий тип віри, світогляду, що дослідники нині називають релігійним дуалізмом або синкретизмом. Багато аспектів, що стосуються вивчення світоглядних основ давніх українців, на сьогодні ще залишаються не виясненими, мають свої «білі плями». Такою ж незавершеною у дослідженні є проблема, що й досі не розглядалася спеціально, - про обрядодійства, пов´язані в українців із культом вшанування предків, зокрема, у контексті календарної обрядовості. Розглядаючи праці по вивченню традиційних календарних обрядів (С.Килимника, КСосенка, В.Скуратівського, О.Воропая, В.Борисенко, В.Давидюка та інших дослідників), знаходимо матеріал, де у тематичних описах подано особливості вшанування предків на певних етапах річного календарного циклу. Праці цих дослідників є джерельною базою для цієї розвідки. Акцентуючи увагу на походженні культу предків, потрібно звернутись до первісних вірувань слов´ян, в часи існування яких зародився цей культ. Зокрема, племінним релігіям властиве поклоніння духам як природи, так і предків, яким спочатку надавали зооморфних, а пізніше антропоморфних рис. Відправлення культу на честь предків супроводжувалось різними магічними обрядами, звідси саме і походить звичай вшановувати прародителів під час різних свят та створення відповідної обрядовості. Тема дослідження: культ пращурів в обрядах українців. Мета дослідження: • виконати системний аналіз українських народних вірувань загалом та календарно-обрядових традицій зокрема; • визначити домінантні ознаки проблематики, специфіку ідейно-естетичної сфери реалізації культу пращурів у царині українських народних традицій. Реалізація зазначеної мети передбачає розв’язання таких завдань: • з'ясувати світоглядні домінанти українського народу через призму обрядовості; • розкрити коло аспектів реалізації світогляду українця; • дослідити специфіку тлумачення культу пращурів слов'янськими народами загалом і українським зокрема; • розглянути вектори домінування даного культу в народних обрядах; • виявити найпоказовіші риси образної системи, особливості моделювання ритуалів, прийоми сюжетотворення та засоби характерів у народній творчості; • окреслити основні моменти культу пращурів у календарній обрядовості; • адекватно ідентифікувати місце культу пращурів в українських обрядах. Об'єктом дослідження є світоглядна домінанта українського народу – культ пращурів, що вивчається поглиблено через призму фольклору та календарну обрядовість. За предметом дослідження існують проблемна сфера, естетична природа, особливості реалізації ритуалів, широта використання даного культу як частини генетичної пам'яті українського народу. Методи дослідження: • порівняльно-історичні: • генетико-типологічні; • системно-естетичні; • компаративістські; • описові. Наукова новизна роботи: в роботі представлено новий погляд на культ предків в обрядах українського народу як генези слов'янських вірувань. Розділ І. Основоположні засади вірувань українців у роль предків. Українці – глибоко віруючі люди. І не лише у релігійному сенсі, а й народних забобонів не відкине жодна господиня, немає такого газди, що б у прикмети не вірував. Бо то ж є паралельний світ духів та предків. Оскільки в Україні завжди з великою пошаною ставилися до старших, як взірців мудрості, життєвого досвіду тощо, тому культ предків набув величезного поширення у культурі, завжди був чи не найголовнішим із усіх повір'їв. Пропоную Вашій увазі основні аспекти культу предків як одного зі складових генетичної пам'яті українського народу. Культ предків – не лише віра або окремі вірування у божественність пращурів, а й обряди, іноді цілі комплекси, з їх вшанування та звернення як до них, так і до їхньої сили та могутності (складання пожертв предкам, їх «годування», спілкування з ними тощо). Зазвичай до культу предків відносять і пов'язану з ним атрибутику, а також систему поведінки та народної етики. Часто також у науковій літературі культ предків тлумачиться ще ширше — як назагал турбота про померлих, віра в тотемічних пращурів, сімейно-родових покровителів (не обов'язково предків) тощо. У широкому тлумаченні культу предків він присутній у морально-поведінкових настановах сучасної людини — у вшануванні померлих, відвіданні їх могил. У багатьох культурах світу таке вшанування предків замикається на рівні родини, тобто пам'яті про найближчих померлих родичів. Культ предків виникає у первісному суспільстві. Він відомий як у материнсько-родових громадах, так і пізніших патріархальних суспільствах, де отримав найбільший розвиток, коли зажиттєве підпорядкування главам родин (роду) привело до їх посмертного обожнення. Розділ ІІ. Привідкритий погляд на культ предків в українській міфології. Культ предків ґрунтувався на вірі в те, що померлі предки допомагають своїм живим родичам у земному світі (охороняють території, худобу, посіви, самих людей від земних ворогів і злочинних задумів злих сил, впливають на погоду з метою зробити її більш сприятливою для майбутнього врожаю, підвищують родючість землі), а натомість вимагають здійснення для них постійних обрядів задобрювання у вигляді регулярних принесень жертовної їжі й пиття. На ранніх стадіях культу предків найбільшою повагою користувалися щойно померлі. Запорукою авторитету таких предків були їхні видатні особисті якості, про які ще не встигли забути вдячні нащадки. Відгомоном подібних уявлень можна вважати й народні поминальні обряди, що найчастіше відбуваються одразу після смерті людини. Такий близький предок вважався зобов’язаним виконувати побажання, більше того — вимоги своїх нащадків, що мали у своєму розпорядженні дієвий (на їх власний, звичайно, погляд) арсенал магічних засобів надприродного впливу на все, з чим вони стикаються. Тоді ж набув поширення звичай ритуального вбивства найстарших членів кревно-родового колективу. Він поширювався не тільки на старих, немічних і некорисних у господарстві, а й на людей у повному розквіті сил. Відбувалося це тому, що люди, тривалість життя яких помітно перевищувала середню на той час (30 років), уже не вписувалися в гармонічну картину навколишнього світу. Вони ставали в очах оточуючих проміжною ланкою між різними генераціями роду—тими, котрі живуть зараз, і тими, котрі вже припинили земне існування. У принципі їхня смерть мала добровільний характер, оскільки старі відчували свою непотрібність родичам. Але обставлялася вона як релігійний ритуал надзвичайного жертвопринесення, що мав місце в найбільш скрутні для кревно-родової громади часи — епідемій, посухи, невдалих воєн. З подальшим розвитком суспільства подібний звичай перетворювався на пережиток, тому що старійшини отримували велике значення як носії безцінного для колективу життєвого досвіду. Розділ ІІІ. Календарно-обрядова канва культу пращурів. У свідомості українського народу сформувалось уявлення про предків як охоронців людського роду. Від них, як вірили, залежить духовне та матеріальне становище людини, адже духи предків наділені надприродною силою і здатні опікуватися проблемами живих, забезпечувати їм здоров´я та круглорічний добробут. Тому обряди, присвячені вшануванню предків, глибоко усвідомлюються вже на архетипічному рівні. Ці обряди виникли в більшості для того, аби заручитись підтримкою «духів» та «душ» померлих родичів у земних справах. Зокрема, вшануванням предків насичена календарна обрядовість українців, в якій поряд з аграрними елементами співіснують і поминальні. Розгляд календарної обрядовості та визначення в ній місця культу пошанування предків слід почати із зимового циклу свят, оскільки саме різдвяні святкування чи не найбільш сакральні та безпосередньо пов´язані із цим культом . Центральною точкою Різдва є Свята Вечеря, навколо якої безліч сакральних дійств. Найвеличнішою постаттю свята є Дідух - перший зажинковий (на окремих територіях - обжинковий) сніп, якого ставили у парадному (червоному, покутньому) кутку і який символізував собою першопредка та був вмістилищем душ предків усі різдвяно-новорічні свята. Вважалося, що добрі душі пращурів мають оберігати посіви та врожай від всіляких природних стихій, тобто вони виступають гарантами безпечного життя людини. К. Сосенко у праці «Різдво-Коляда і Щедрий вечір» писав про те, що у різдвяній традиції Дідух виступає не тільки символом одинокого предка народу, а й батьком первісної людини. Вже на Святім вечорі господар, господиня і їх діти виступають в ідеальних ролях, неначе перша рідня. За таких ідеальних їх вважають співці- колядники, вітаючи їх своїми колядками, разом з тим порівнюють їх з ідеальною праріднею [12]. Співзвучними щодо цього є й думки О.Таланчук, яка зазначає: «До дідуха, символом якого є сніп пшениці, ставляться як до первородного предка свого роду й народу. Його вважають невмирущим (тому символом виступає місяць, який завжди відновлюється). Його запрошують, чекають у гості, до нього звертаються з проханнями, пригощають. Хліб і кутя, які ставлять біля дідуха, розглядаються не стільки як вечеря для померлих, скільки - жертва богові, а саме свято - як культ предка-бога, а не культ покійників»[15]. Думається, що ще в давнину ці культи наклалися і взаємодоповнили один одного. Висновок Культ предків є одним із найархаїчніших в українській обрядовості. Зародившись ще на початку культурного розвитку людства, він еволюціонував у свідомості людини, переплівшись із багатьма іншими ритуалізовано-обрядовими елементами. Культ предків — віра в те, що людина живе й по смерті. Померлий, переходячи до іншого світу, стає людиною незвичайною і робиться охоронцем свого роду, чужому ж може шкодити. Нерідний бог, як нерідна мати — сиротою і чужинцем стає той нарід на своїй рідній землі, коли чужа воля запанує у його душі. Птахи повертаються з Вирію, а душі предків також відлітали у Вирій — тож і вони повертаються! Хіба ж під впливом такої чудодійної пори не можуть воскреснути й вони, родителі—прародителі? Наші предки істинно вірили в цю чудодійну силу воскресіння. Усе відбувається з волі Нав’я, тобто померлих родителів, які живуть у полях, лугах, лісах, водах. Віра ця збагачувалась упродовж тисячоліть, бо з тих прадавніх часів орієць тісно пов’язав своє буття із світом природи: дерев, квітів, трав, птахів, звірів... Стародавня прадідівська висока культура — сьогодні то Слава і Честь української нації! З тієї віри, що людина й після смерті не припиняє свого життя, а тільки переходить до іншого світу за «новим тілом», щоб згодом повернутися до життя через лоно жінки, і постав культ предків. Померлий, відійшовши у Вирій, ставав охоронцем свого роду чи племені. Повертаючись з потойбічного світу, духи—душі дідів—прадідів стають незвичайними та могутніми охоронцями свого дому. Ось чому за стародавнім звичаєм померлого ховали біля порогу хати або під покутем. Ось чому, виносячи померлого з хати, тричі постукують труною об поріг. Найчастіше саме там ховали померлих діток, які після поховання іноді приходять до своєї матінки, щоб приголубила, а то й нагодувала. Наші діди—батьки вірили в те, що чиста душа дитини — найкращий посланець у зоряне небо, і що вони матимуть відтепер свого заступника перед богами, який вимолить благополуччя для родини. Померла мати приходить так само до своїх безпритульних дітей, щоб їх утішити. Так само й інший мрець, покинувши родину в нещасті, може приходити допомагати їй. Ось чому за покійником не було прийнято плакати, бо його смерть уявлялась як перехід до гурту предків, які померли раніше. Дух предків дружній до всіх членів батьківського роду і вороже ставиться до інших родів. Горе тим нащадкам, які не вшановують своїх родителів, особливо на великі свята — тоді мерці небезпечні для живих, бо мають велику силу. Наші діди—прадіди вірили, що покійники приходять до родини три рази на рік: весною — Великодний четвер (Навський Великдень); влітку — коли цвіте жито і на Спаса. Саме в такі дні їм треба конче догоджати, щоб були добрі до свого роду. Уся українська традиційна обрядовість українців наскрізь пронизана відголосками давніх дохристиянських вірувань, культів. Мабуть, найкраще в українській народній культурі збереглися елементи культу предків, очевидно, через те, що належать до найбільш утаємниченої й до сьогодні далеко не повністю вивченої сфери людського буття. Наскільки культ предків відображений у календарних обрядах українців, що дійшли до нашого часу, маємо на меті розглянути у поданій нижче розвідці. Література 1. Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография, М.:"Наука", 1991, стор. 411 2. Культура і побут населення України, К.: «Либідь», 1991, стор. 196 3. Народы мира. Историко-этнографический справоччник., М.:"Советская Энциклопедия", стор. 586 (рос.) 4. Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография, М.:"Наука", 1991 (рос.) 5. Культура і побут населення України, К.:"Либідь", 1991 (укр.) 6. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) Дохристиянські вірування українського народу, К.:"Обереги", 1992 (укр.) 7. Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с. 8. Токарев С. А. Ранние форм и религии и их развитие // Токарев С. А. Ранние форми религии.- М, 1990 - С. 209-210 9. Воропай Олекса. Звичаї нашого народу. Етнографчний нарис. - К : "Обереги", 1991. - Книга I - 456с; Книга ІІ - 448с. 10. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. - К: AT "Обереги", 1994. - Книга І - 400с; Книга ІІ - 528.