Зразок роботи
1.1. Духове виконавство: історіографія питання
Наукові дослідження в галузі розвитку духової музики й та навчання гри на духових інструментах охоплюють широке коло тем, пов’язаних як з подальшим розвитком і вдосконаленням виконавства на духових інструментах, так і з підготовкою виконавців і викладачів гри на духових інструментах. Ці наукові дослідження умовно можна поділити на наступні напрями:
Перший – це вітчизняні та зарубіжні дослідження, тематика яких пов’язана з історією виникнення духових інструментів і виконавства на них, їх роллю в розвитку загальносвітової та вітчизняної музичної культури.
Другий – це дослідження, предметом яких є вдосконалення техніки виконавства на духових інструментах згідно з їх класифікацією: мідні, дерев'яні.
Третій – це дослідження проблем підготовки педагогічних кадрів для навчання грі на духових інструментах, керівників духових музичних колективів (ансамблів та оркестрів).
І, нарешті, четвертий напрям – це базові монографії, навчальні посібники, що визнані в професійних колах на державному рівні та рекомендовані для їх поширення, вивчення та застосування в практичній роботі з підготовки духових музикантів та в педагогічній практиці.
Перший напрям слід характеризувати з двох аспектів; мистецтвознавства і освіти. Мистецтвознавчий аспект досліджень представлений у сучасній науковій думці вітчизняними та зарубіжними дисертаціями, зокрема з історії духових інструментів, їх використання в професійно-побутових цілях, їх ролі в розвитку музичної культури.
В кінці 30-х років ХХ ст. сформувалася міцна теоретична база, яка дозволила підняти викладання гри на духових та інших музичних інструментах на новий якісний рівень. Педагоги гри на духових інструментах XX століття – кларнетист Б. А. Диков (1918– 2006); тромбоніст В.М. Блажевич (1881–1942); флейтист Н. І. Платонов (1894–1967); трубач Г. А. Орвід (1904–1980); кларнетист С. В. Розанов (1870– 1937); флейтист В. Н. Цибін (1877–1949) ; кларнетист А. А. Федотов (1925–2015); валторніст А. І. Усов (1895–1981)– заснували так звану психофізіологічну школу гри на духових інструментах, основою якої мало бути свідоме ставлення до виконавського процесу. Гра на духових інструментах вважалася ними складною психофізіологічною дією, яка керується вищою нервовою діяльністю людини. Олександр Георгієвич Семенов (1907–1958), який у 1938 р. захистив дисертацію на тему «Основні методичні принципи розвитку техніки виконання на кларнеті» став першим із музикантів-духовиків - автором дисертаційного дослідження з методики гри на духових інструментах. Це було початком розробок методики навчання гри на духових інструментах на науковій основі.
Серед вітчизняних досліджень останніх десятиліть слід відзначити дослідження П. Ф. Круля «Генезис духового та ударного виконавства України», у якому йдеться про цілісність формування й розвитку професійного духового й ударного музичного інструментарію, повноту взаємозв’язків і пропорцій, з урахуванням принципу суспільно-історичної обумовленості всіх процесів, змін і зрушень у галузі музичної культури України [39].
Фундаментальним дослідженням є також робота В. О. Богданова «Шляхи розвитку духового музичного мистецтва в Україні (від витоків до початку ХХ століття)», у якій розглядається автором генеза духового музичного мистецтва України як історичний процес, тісно пов’язаний з інструментарієм і концертною практикою [13].
Крім того, на увагу заслуговує й дослідження Ю. А. Рудчука «Духова музика України у XVIII–ХІХ століттях», в якому досліджуються перші в історії України центри процесу розвитку виконавства на духових інструментах: Запорізька Січ, народний побут, військові оркестри, сільські ансамблі, музичні цехи, навчальні заклади та міські капели [58].
Заслуговують на певну увагу й дослідження російських авторів, присвячені питанню становлення духової музики, її розвитку, а також виконавства на духових інструментах. Це праця В. В. Березіна «Духові інструменти в музичній культурі класицизму», де досліджується використання в епоху класицизму – ХVІІІ ст. таких духових інструментів як флейта, кларнет, басет-горн, гобой, англійський рожок, фагот, валторна, тромбон, труба, на територіях Англії, Чехії, Німеччини, Угорщини, Франції та Росії [8].
Ряд робіт російських дослідників присвячений генезі виконавства на духових інструментах у різні періоди розвитку світової музичної культури. Це розвідки А. Ф. Вдова «Валторна в музиці композиторів Віденської школи», С. Г. Проскурина «Труба в епоху Бароко», В. П. Давилова «Гобой в інструментальній музиці ХVІІІ ст.», В. О. Захарової «Флейтова культура Франції», І. В. Віскової «Шляхи розширення виразності деревинних музичних інструментів у музиці другої половини ХХ ст.» та інші.
Протягом останнього часу питання розвитку виконавських шкіл порушують наукові праці багатьох дослідників мистецтва гри на духових інструментів. Серед них можна відмітити дослідження Б. І. Мочурада («Концерт для труби з оркестром в аспекті жанрово-стильової еволюції»), А. Я. Карпяка («Флейтове мистецтво в музичній культурі Львова»), Ф. Крижанівського («Український концерт для тромбона в аспекті становлення і розвитку жанру»), В. Посвалюка («Київська школа виконавства на трубі: методичний та історичний аспекти»). Так, наприклад, у праці Б. Мочурада поверхово розглянуто формування російської, німецької, чеської шкіл виконавства, а от української навіть не згадано; у дослідженні Ф. Крижанівського загалом відзначаються успіхи української школи гри на тромбоні, але без належної аргументації.
Серед теперішніх зарубіжних та вітчизняних методичних розробок та історико-теоретичних досліджень можна виділити наступні: навчальний посібник «Основы теории и методики духового музыкально-исполнительского искусства» В. Апатського, «Духова музика України у ХVIII–XIX століттях» Ю. Рудчука; «Схід зустрічає Захід» Е. Тарра, «Звукотворчий компонент трубного виконавства: традиції та базинг» І. Гишки, «Шляхи розвитку духового музичного мистецтва в України» В. Богданова, «Гроссбух труби» Ф. Кейма (Німеччина) «Концерт для труби з оркестром в аспекті жанрово-стильової еволюції» Б. Мочурада, «Український концерт для тромбона в аспекті становлення та розвитку жанру» Ф. Крижанівського.
Освітній аспект першого напряму визначають дослідження, що спрямовані на педагогічний, а не тільки на мистецтвознавчий профіль. Це наукові роботи останніх двох десятиліть, які охоплюють низку проблем, що визначаються сучасними вимогами до підготовки як майбутніх учителів музики, так і професійних музикантів до їх професійної діяльності.
У праці П. Б. Косенко «Методика особистісно орієнтованого навчання гри на музичному інструменті майбутнього вчителя музики» вивчається проблема вдосконалення методики навчання майбутнього вчителя музики грі на музичному інструменті на основі особистісно орієнтованого підходу [36]. У дослідженні Н. Г. Мозгальової «Формування музичного мислення майбутнього вчителя музики в процесі інструментальної підготовки» розкривається питання розвитку музичного мислення майбутнього вчителя в процесі інструментальної підготовки. У ньому визначено сутність музичного мислення вчителя, його структурні компоненти, а також педагогічні умови формування цього мислення [45].
Другий напрям визначає дослідження, предметом яких є удосконалення техніки виконавства на духових інструментах відповідно до їх класифікації, і представлений він цілою низкою дисертацій вітчизняних і зарубіжних дослідників.
Праця В. Т. Посвалюка «Шляхи становлення і проблеми розвитку української школи виконавства на трубі» розкриває проблему формування й розвитку української школи гри на трубі з урахуванням виконавських особливостей різних регіонів України, наявність цілком закономірна в умовах такої великої території, як наша держава [55].
Магістр