Омонімія як мовне явище (ID:149955)

Вступ Мова – це явище суспільне, породжене цим же суспільством. Мова та суспільство функціонують, розвиваються невідривно один від одного. Що створюється суспільством – закріплюється одразу ж за допомогою мовних засобів, здебільшого у письмовому вигляді, незалежно від того, чи в газетній статті, чи в законодавчому акті, чи в новому науковому винаході. І якби мова «не бажала» розвиватися в «автономному режимі» у форматі стандартів – у образі «таких охайненьких першокласників першого вересня» – вона повністю піддається впливу суспільних економічних, історичних, культурних, політичних та соціальних явищ. Основною ознакою кожної мови є наявність норм, тобто історично усталених і соціально закріплених правил, які є обов‘язковими для всіх носіїв літературної мови незалежно від професійної, соціальної та територіальної належності. Проте, незважаючи на сформовані стандартизовані норми на різних мовних рівнях, для будь-якої мови є характерним те, що вона зазнає тих або інших змін, які відбуваються під впливом позамовних чинників. Особливо, лексика зазнає різних змін з появою нових слів, з переходом одних слів до категорії архаїчної чи історичної лексики, із закріплення запозичень у мові. Омонімія будь-якої мови засвідчує лінгвістичні явища як мовні універсалії, які відбуваються з лексичними одиницями у всіх мовах мовної картини світу, і водночас демонструє власні мовні реалії. Лінгвістичні зацікавлення омонімією в різні періоди розвитку мовознавства пояснюються складною природою цього явища, яке вимагає комплексного вивчення у лексико-семантичному, граматичному та словотвірному аспектах. Пошуки структурних розбіжностей, які характеризують відмінності й співвідношення омонімів у системі мови, призвели до розмежування лексичних, граматичних, непохідних і похідних омонімів, а також тих, що позначають близькі або віддалені семантичні сфери. Незважаючи на те, що багато українських та зарубіжних мовознавців зверталися до цієї проблеми (Н. Заславська, О. Дутка, М.Кочерган, І. Скиба, Н. Марченко, Ю. Гданська, В. Виноградов, Л. Булаховський, В.Абаєв, С. Хуцишвили, Л. Солдатова, А. Головня, А. Турчина та інші), досі залишається чимало нез’ясованих питань, зокрема про джерела омонімії, загальні закономірності розвитку цього явища в українській мові, а також про чіткі критерії розмежування різних типів омонімів. Цим і зумовлена актуальність нашого дослідження. Метою курсового дослідження є означення омонімії як мовного явища та з’ясування місця омонімії в колі сучасних наукових проблем. Для досягнення вказаної мети визначено наступні завдання дослідження: 1) на підставі аналізу лінгвістичних праць українських та зарубіжних учених розкрити основні ознаки омонімів та їх місце у лексичній системі мови;.......