Зразок роботи
Образ панночки у творі яскраво репрезентовано у багатьох виламах сюжету певним спектром лінгвістичних інструментів. На початку твору ми наштовхуємося на яскравий прояв ситуації з жіночою освітою в XIX ст. і паралельно на відношення до освіченості самої героїні, проілюстрований епізодом повернення панночки до бабусиного помістя з інституту. У згаданому учбовому закладі вона мала навчитися досить широкому переліку наук, але на практиці виявилося, що викладачі «тільки й думають, як би їм гроші виплатили, а ми думаємо, як би хутче нас на волю випустили...» [6, с. 3], а сама студентка приділяла увагу лише вигідним, актуальним для жінки дисциплінам, що поціновувались та схвалювались суспільством : «До французької мови і до музики добре і я бралась, — до танців тож. Що треба, то треба. На се вже кожний уважає, кожен і похвалить; а все інше — тільки морока... Учись та й забудь!». [6, с. 4]. Свою альма-матер жертва архаїчного жіночого виховання XIX ст. згадує як найгіршу каверзу долі, нестерпну примху перепетій її життя : «І морено, й мучено нас - та все дурницею. І те вчи, і друге, й десяте, й п'яте... товчи та товчи, та й товчи!.. Нащо мені те знати, як по небу зорі ходять або як люди живуть поза морями та чи в їх добре там, та чи в їх недобре там?» [6, с. 3]. Авторка пізніше перетворить подібних наречених на сварливих жертв системи інституту шлюбу, покаравши й найгіршим із доступних опцій – безсенсовістю існування та пошуку притулку для втомленої душі від сварок з чоловіком у знущаннях з найнятих робітниць. Таким чином авторка транслює ідею занепаду світської системи навчання, зведеної потугами андроцентричного суспільства до примітивної моделі «жінка з її артистичними етюдами – прикраса будь – якого вечора».
Комунікативна поведінка панночки різко відрізняється відповідно до адресанта її мовлення : з кріпаками вона різка, груба та агресивна, а зі своєю родичкою та потенційним чоловіком – м’яка, ув’язлива та готова використовувати ряд маніпуляторних конструкцій заради досягнення певної мети. Певні зарубіжні дослідники шляхом констатних аналізів текстів різних жанрів та спрямувань встановили, що у патріархальних суспільствах основними жіночими ролями є “слабкість”, “підлеглість”, “милосердність” (“турбота”) і основне місцебуття жінки – сім’я [3, с. 87], що абсолютно відторгається поведінкою панночки у діалозі з будь-яким підданим та активно нівелюється у взаємодії з чоловіком, адже фактично жодної з наведених якостей вона не транслює навіть у пікові, найнапруженіші моменти псевдо безпорадного плачу.
Мотив двоїстої природи панночки створюється за допомогою контрасту її зовнішності, певної показової жіночності та привабливості, тяжіння до типізованих та заангажованих жіночих ритуалів перед дзеркалом : «Стара скрині з комори викочує та оксамити, рубки тонкії вибирає, та кроїть, та приміряє на панночку. Панночка аж підскакує, аж із радощів червоніє. То до одного дзеркала скочить, то у друге зазирне; склянку води візьме, то й там любує, яка вона хороша. То заплете коси, то розплітає, то стрічками перев'є, то вквітчається...» [6, с.6] та довгих зборів, бажання влаштовувати бали та смотрини : «Обійшла либонь вона їх усіх, — кого словами, а кого бровами: одного на здоров'я любенько питає; другому жалиться, що без його чогось їй смутно та дивно; которого коло себе садовить, скажи, начеб свого посім'янина» [6, с. 7] з різко негативним лексичним обсягом та характером її висловлювань. Отже, Марко Вовчок пише панночку крізь її низькі та бездушні дії, слова, думки густими непривабливими фарбами, наділяючи її мовлення синонімічним рядом дієслів негативного лексичного забарвлення. Отож показовим на вербально-семантичному рівні головної героїні художнього тексту є використання таких дієслів як : «репече», «дзвякотить», «гримить», «гиркає» як відповідників до дієслова «кричати» - універсальним засобом комунікаціїї між нею та службовим сегментом. Водночас письменниця оперує великою кількістю дієслів на позначення прохання, звертання, вимоги, переривання процесу, підкреслюючи використання панночкою суто жіночих хитрощів та маніпуляторних мовленнєвих одиниць : «Я не хочу нічого знати, слухати, бачити! – задріботіла пані» [6, с. 16], «Це я вам призналась, що не знаю, а чужі зроду до того не дошимраються…Я зо всього викручусь, ще їх оступачу!» [ 6, с. 3], « А панночка до неї ластиться та просить…», [6, с.10] «А внучечка як на пню стала : лікаря й лікаря !» [6, с.12], « А ми, дівчата, ізглядуємось : чого там панночки нашої не навчено! А найбільш, бачця, людей туманити!» [6, с. 4], що увиразнювало негативне ставлення до неї.
Магістр