Запозичення з польської мови у текстах 17 ст. (ID:811125)

ВСТУП Польсько-українські мовні зв’язки постали з давніх історичних впливів та взаємодій. Такі контакти є динамічними змінами системи мови, внаслідок яких з’являються запозичення. Вони мають важливе значення в розвитку мови, адже проникають в усне та писемне мовлення, доповнюють, змінюють структуру, а також дають найменування новим поняттям у мові-реципієнті. Процес запозичення є постійним шляхом збагачення мови. Залежно від різних соціокультурних чинників у кожен історичний період кількість іншомовних слів може бути більшою або меншою, ці фактори дають поштовх до запозичень із певних мов, зокрема з польської. Наприкінці XVI століття полеміка довкола унії активізувала розвиток нових полемічних жанрів, спрямованих на досягнення персвазійності. Автори полемічних творів наводили конкретні аргументи та спростовували докази опонента, така текстова діалогічність також вплинула на ступінь мовної інтерференції, активне використання полонізмів у полеміці. Актуальність теми. Тема польських запозичень у староукраїнській мові неодноразово досліджувалася польськими й українськими науковцями. Чимала кількість праць присвячена ролі іншомовних впливів на формування староукраїнської мови XVI –XVII ст. Однак питання про полонізми у староукраїнському лексиконі є все ще актуальним; значна кількість пам’яток кінця XVI ст. потребує всебічного аналізу, що дасть змогу з’ясувати основні ознаки та закономірності розвитку й функціонування полонізмів в українському оточенні з метою логічного й лінгвістичного упорядкування та реконструкції польських запозичень в мові-реципієнті. Раніше полемічні тексти досліджувалися меншою мірою, і на сьогоднішньому етапі є актуальною едиція текстового діалогу в полеміці, у тому числі полонізмів у цьому текстовому середовищі. Мета роботи: схарактеризувати полонізми у староукраїнських полемічних текстах кінця ХVІ століття. Завдання курсової: проаналізувати особливості функціонування полонізмів у староукраїнських текстах кінця XVI ст.; зіставити два полемічних тексти цього часу та визначити в них спосіб і частоту використання полонізмів. Предмет дослідження: староукраїнські мова та слова запозичення з польської мови. Об’єкт наукового дослідження: Лист до князя Костянтина Острозького Отпис Клірика Острозького та інші історичні пам’ятки. Матеріал досліджень: На сучасному етапі тема польсько-українських мовних контактів розкрита у працях таких учених, як С. П. Гриценко , І. Б. Царалунга , Д. В. Костюк , Н. П. Романова , Л. В. Гонтарук та інші. Полонізми в текстах XVI–XVII ст. досліджували Ф. Є. Ткач , В. М. Титаренко , проблему міжмовних контактів – І. В. Кононенко , побутування польської мови в Україні у XVII ст. – О. Лазаренко. Методи дослідження. Для досягнення цілей та вирішити поставлені питання в курсовій роботі застосовано різні за характером методи та прийоми. Зокрема, використані такі методи дослідження: • Порівняльний метод – аналіз мовного матеріалу Лист до князя Костянтина Острозького Отпис Клірика Острозького здійснений для того, щоб обґрунтувати використання мовних засобів у текстах ХVІІ ст. • Лексико-стилістичний аналіз – для виявлення системи мовних засобів,які були запозичені з польської мови; • Аналіз – висновки вмісту історичних документів польською мовою та виявлення в них запозичень; Практичне значення дослідження: Речі Посполитая та Київська Русь завжди перебували у тісних зв’язках. Історичні відносини датуються ще за років Київської Русі та Польської держави, цьому є підтвердження як в літописах так і в інших історичних пам’ятках. На цьому історичному фундаменті сучасна Польща та Україна мають спільні традиції, обряди, звичаї при цьому маючи свою незалежність та індивідуальність. Відбиток взаємодії двух сусідніх народів позначилося на українській мові, в текстах ХVІІ ст. де лінгвісти неодноразово знаходили запозичення з польської мови. В курсовій роботі ми більш детально розглянемо як історичні джерела так і приклади екзотизмів, варваїзмів та інших запозичень, які знаходили науковці в словесних та письмових відомостях. Тема потребує грунтовного аналізу, що дасть змогу з’ясувати основні ознаки та закономірності розвитку й функціонування в староукраїнських текстах польських запозичень. Джерельною базою є: Лист до князя Костянтина Острозького від 3 червня 1598 року Іпатія Потія, опублікований у виданні Памятники полемической литературы в Западной Руси (кн. 3) та Отпис Клірика Острозького, за виданням О. І. Ніки Діалогізм в історичних вимірах староукраїнського часу: Ѡ(т)писъ Клирика Ѡстро(з)ского. РОЗДІЛ 1 ПОЛЬСЬКІ МОВНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ У СТАРОУКРАЇНСЬКИХ ТЕКСТАХ ВИЖВІВСЬКОЇ АКТОВОЇ КНИГИ 1.1 Загальні відомомсті про Вижвівську актову книгу Кінець XVI–початок XVII століття в історії української мови позначений активним розвитком офіційно-ділового стилю. Чималу роль у цьому відіграли тодішні місцеві канцелярії, в яких було створено велику кількість гродських, ратушних, земських актових книг: Житомирську, Лохвицьку, Луцьку, Овруцьку, Стародубську та ін. Оскільки слов’янська, чи так звана «руська» мова набула офіційного статусу державної на українських теренах, то виникла нагальна потреба виробляти «в канцеляріях актову мову: тут народні елементи спліталися з чужоземними, почасти книжними, давньоболгарськими, почасти живими елементами польської мови» Пам’ятки ділового письменства XVI–початку XVII ст. становлять важливе джерело для вивчення не лише особливостей певного функціонального стилю, а й лексичних, фонетичних, граматичних рис староукраїнської мови загалом. Цікавою для аналізу з цього погляду є Вижвівська актова книга, створена на початку XVII ст. у селі Вижва, що на північному заході Волині. 1.2 Престиж польської мови на теренах України у ХVI–XVII ст. Містечко із замком та церквою 1508 р. заклали князі Януш і Василь Сангушки, згодом воно стало волосним центром. Вижва мала вигідне географічне положення, адже саме через неї пролягав торговий шлях з Володимира на Берестя – так звана «Вітовтова дорога», транспортний коридор через Полісся. За користування такими шляхами, мостами всі, хто проїздив ними, мав сплачувати мито державній казні. Як згадується в документах 1580 р., тут діяв прикоморок Ковельської митниці. Вижва була розташована на важливому не лише сухопутному, а й річковому шляху Вижва – Прип’ять – Дніпро – Чорне море. 1548 р. Вижва отримала привілеї Маґдебурзького права: у місті дозволялось щонеділі проводити ярмарки і базари, стягати мито за переправу через річку; розширювались повноваження міського самоврядування. Вижвівська актова книга містить справи, що розглядалися вижвіським урядом у 1599–1661 рр. За змістом це переважно акти купівлі–продажу нерухомості містян, а також справи щодо заповідання, дарування, обміну майна. Документи здебільшого писані українською мовою і лише поодинокі – польською. Досі ця важлива рукописна пам’ятка об’єктом лінгвістичних студій ще не була. Очевидно, що для живомовних елементів книги характерні такі ж риси, як і для північноукраїнського діалекту української мови. Зміни у словниковому складі діалектів, у тому числі у північній діалектній групі, відбуваються шляхом збагачення їх словами з інших мов, часто сусідніх, особливо це стосується говорів на пограниччі мовної території3 . Тогочасні суспільнополітичні умови, в яких перебувала північно-західна частина українських земель, сприяли встановленню різноаспектних щодо сфери використання контактів української мови з іншими мовами: польською, білоруською, чеською, німецькою. Староукраїнська мова