Зразок роботи
Експериментальна література - це різновид літератури, який відзначається новаторськими формами та прийомами [4 с. 24]. Експериментальні письменники прагнуть досліджувати нові можливості художнього слова, виходячи за межі традиційних літературних жанрів. Експериментальна література виникла в ХХ столітті як реакція на традиційну літературу, яка вважалася занадто консервативною та обмеженою. Експериментальні письменники прагнули створити нову літературу, яка відображала б складний і неоднозначний світ сучасності.
Експериментальна література має широкий спектр жанрів, включаючи поезію, прозу, драматургію та кіно. Експериментальні письменники використовують різноманітні прийоми, такі як:
- порушення традиційних жанрових форм;
- використання незвичних мовних засобів;
- іронія та сатира;
- постмодерністська гра з текстом [8].
Завдяки своєму новаторському характеру, твори експериментальної літератури можуть миттєво стати бестселерами або зазнати повного провалу. Першим експериментальним твором вважається роман Лоренса Стерна "Життя і думки Тристрама Шенді, джентльмена" (перший том – 1759 рік) [26; 31; 32; 48, с. 19, 26].
Термін "експериментальна проза" [10, с. 320–321] умовно позначає металітературний наратив у модерністській художній літературі, який набув поширення у 20-х роках ХХ століття та проявився як новітня реінтерпретація й творча трансформація епічної деканонізованої класики.
Як свідчить аналітичний огляд довідкової літератури, поняття "експериментальна література" та "експериментальна проза" співвідносяться між собою як родо-видові. На нашу думку, термін "експериментальна література" є ширшим, оскільки включає як експериментальну прозу (сучасний роман, антироман, новелу, оповідання, коротке оповідання, "прозу натяку" тощо), так і експериментальну поезію (акровірш, паліндром, білий сонет, фігурний вірш, предметно-зорову поезію та інші).
Експериментування в малій прозі під час епохи модернізму відбувалося в напрямку злиття реального світу та світу вигадки, як, наприклад, у "Зелених пагорбах Африки" (1935) Е. Хемінгуея. Інновації з'явилися і в структурі сюжету: з'явився так званий "відкритий текст", коли оповідання містило лише експозицію та зав'язку, а кульмінація була відсутня, як у творі "Не в сезон" (1923) Е. Хемінгуея.
В імажизмі експериментальна проза набула новаторського характеру і стала розвиватися під назвою "розкидана проза". Її особливістю стало художнє напруження, яке робило текст динамічним, а твір водночас жахливим і сповненим розпачу.
Письменники сюрреалізму експериментували переважно з містичною та фантастичною тематикою, актуалізуючи містично-окультні тенденції, щоб поєднати природу і "надприродне". Так почала формуватися література фентезі, в якій магія та інші надприродні явища стали головними елементами сюжету, теми чи місця дії. Багато історій цього жанру розгортаються у вигаданих світах, де магія або дива є звичайною справою.
Отже, визначення терміну "експеримент" у літературознавстві свідчить про його значущість як форми пізнання дійсності та творчого підходу до літературного твору. Цей термін відкриває широкі можливості для літературних експериментів, дозволяючи письменникам і дослідникам досліджувати нові стилі, техніки та жанри. Він сприяє розвитку творчості та розширенню горизонтів літературної культури, відображаючи постійну еволюцію мистецтва слова.
Магістр