Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність моєї роботи полягає в дослідженні емоційності у дитячих оповіданнях, зокрема оповідання «Каторжна» Б. Грінченка.
На початку 80-х років XIX ст. в українській літературі, науці та громадському житті з'явилася яскрава постать — Борис Грінченко (1863—1910), людина феноменальної працездатності, талановитий письменник, фольклорист і етнограф, мовознавець-лексикограф, літературний критик і публіцист, організатор художньої періодики і видавець численних художніх та науково-популярних книжок. Іван Франко високо цінував Грінченка як творчу особистість, як людину, яка, працюючи без відпочинку, долаючи цензурні заборони і перешкоди, відстоювала інтереси рідної культури. В усіх його різноманітних за жанрами і тематикою творах виявлялася щира любов до України, цільний демократизм, гострі оцінки тодішнього суспільного устрою.
Творчість Грінченка свідомо підпорядковувалася вихованню національної гідності в українців, будівництву рідної культури. З притаманною йому щирістю письменник заявляв, що завжди «йшов туди, де розум посилав», близько до серця сприймав тяжкі будні народного життя, тому почуття відповідальності інтелігента за страждання трудівників, усвідомлення народної недолі визначали проблематику й ідейний пафос його творів.
Джерелом тем, художніх образів, образів для творів письменників часто виступала усна народна творчість. Не стали винятком авторські казки, що базуються на традиціях народних казок, носіїв зашифрованої інформації про світ, його виникнення, етики та естетики. Казки виникають переважно на основі міфів, що зумовлює їх спорідненість, але практичне застосування цих творів різне: міф має сакральне значення, а казка – виховне та розважальне. Тож не дивно, що історія виникнення казок вже нараховує тисячі років.
Борис Дмитрович Грінченко – видатний український письменник, вчений та критик, публіцист, педагог та мовознавець, освітній та громадський діяч культурного процесу кінця ХІХ – початку ХХ століття. Його творчість була зразком для І.Франка, М.Коцюбинського, Лесі Українки, П.Грабовського та інших видатних його сучасників. Перу Грінченка належить чимало творів про дітей та для дітей, оскільки він орієнтувався саме на них. Він зарекомендував себе як знавець дитячої психології, про це свідчить низка оповідань, у яких відображено духовний світ селянської дитини. Крім того, Грінченко був видатним педагогом, який з повагою ставився до народної педагогіки, вважаючи, що вона виховує людину чесною, працьовитою, сміливою та відданою народові.
Обдарований поет, який немало посприяв виведенню українських лірики й епічної поезії на нові — ширші — шляхи розвитку. Перекладач, видавець багатьох видань, невтомний дослідник і популяризатор народних скарбів, педагог і громадський діяч, лідер родинного літературного осередку й знакова постать української науки та культури. Титан праці, лицар України та національної ідеї — все це він, хворий чоловік, змушений нелегко заробляти на хліб насущний для родини, — Борис Грінченко. Такі люди, як Б. Грінченко, несли з собою перемогу живого духу над зверхніми обставинами, поставивши проти зверхньої сили репресій, як писав Сергій Єфремов, внутрішню силу «активної любови до рідного краю» [1, 86].
Цей чоловік, за словами І. Франка, працював «без віддиху», а в усьому, що писав, виявляв, окрім найглибшого знання української мови, «гарячу любов до України», щирий демократизм, «бистре око на хиби української суспільносте» [1, 87].
Грінченко — один із тих невтомних діячів помежів'я віків, яких небо дарувало нещасній, розтерзаній чужими кордонами Україні, — а може, тому й дарувало? Так само як П. Куліш, М. Драгоманов, М. Грушевський, І. Франко, О. Маковей та ін., Б. Грінченко енергійно й многоплідно працював на користь України в багатьох галузях, нагадуючи цим велетів-універсалів доби Відродження.
Навіть більше, прикладом своєї самовідданої творчої і наукової праці, національно-культурної діяльності спонукав бажання суспільності ставати на прю з тяжким самодержавним лихом. Три десятиліття з відміряних йому долею, як і Т. Шевченкові, сорока семи років життя стояв він вірним Вартовим (це один із псевдонімів письменника) на сторожі України, рідного народу та його культури, підносив свідомість рідної нації, зазнавши за це урядових утисків, переслідувань, ув'язнення.
Прагнучи «придивлятися до народного життя», Б. Грінченко, який спершу вчителював у селі, де переважало російське населення, переселився до найвіддаленішого — українського, хоча звідти доводилося досить далеко ходити на роботу пішки. Це не було виявом якоїсь містичної національної обмеженості, яку закидали письменнику в радянські часи. Просто Борис Грінченко хотів учитися від народу мови, записувати лексичні й фольклорні матеріали. За його словами, у полтавському селі він жив по ночах в одній хаті з господарями, квочками, ягнятами й телятами, але «того, чого шукав, мав досить».
Об’єкт дослідження – творчість Б. Грінченка.
Предмет дослідження – оповідання «Каторжна».
Мета дослідження – проаналізувати оповідання «Каторжна».
Основними завданнями роботи є:
1) розглянути літературну творчість Б. Грінченка;
2) висвітлити емоційну сторону оповідання
Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння.
Аналіз літератури. Вивченню творчості Б. Грінченка присвятили свої роботи такі науковці, як Ю. Шерех, О. Гончар, Г. Нудьга та ін
Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, та один додаток.
Магістр