Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Дослідивши історію літературознавчої інтерпретації творчості Василя Стефаника та з’ясувавши особливості сучасного прочитання Стефаникової спадщини, ми дійшли таких висновків.
Поява вже перших творів В. Стефаника викликала зацікавлення з боку його сучасників-літераторів, які високо оцінили талант молодого прозаїка. Найбільш ґрунтовні оцінки творчості В. Стефаника, безумовно, належать І. Франкові, який заперечує основні випади проти новеліста-початківця, до яких критики відносять песимізм, змалювання страшного сучасного економічного становища народу в Галичині, натомість визначаючи його «абсолютним паном форми». Леся Українка знайшла у Стефаникові саме те, що стало сходинкою до модерного мистецтва. Розпочате І. Франком і Лесею Українкою естетичне осмислення новаторської прози Стефаника, продовжив, додавши чимало нових штрихів до його портрета, Б. Лепкий. Високі оцінки творам В. Стефаника дали також Марко Черемшина, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, Максим Горь¬кий, П. Тодоров та інші колеги буковинського письменника по перу.
Серед літературних критиків кінця ХІХ – початку ХХ ст. першими відгукнулись О. Маковей, Л. Турбацький, І. Труш. Останній активно виступав як літературний критик, публіцист і популяризатор творчості В. Стефаника. Пізніше схвальні рецензії опублікували критики Т. Мелень, А. Крушельницький, Д. Лукіянович, М. Рудницький, М. Євшан та ін. Творчість Стефаника викликала досить широкий резонанс також у зарубіжній критиці: польській, чеській та німецькій, причому найширший відгомін творчість письменника викликала у поль¬ській критиці (В. Оркан, А. Гжимала-Седлецький, С. Пшибишевський, Я. Петшицький, М. Марковська). Низку праць буковинському новелісту присвятив В. Морачевський, якого з письменником пов’язували тривалі теплі стосунки. Зарубіжна критика особі В. Стефаника утверджувала українське письменство серед великих літератур світу.
Велике значення для розуміння В. Стефаника як особистості й митця має епістолярна спадщина письменника. У багатьох листах В. Стефаника можна простежити його творчі пошуки і знахідки, сумніви і переконання, які в цілому дають змогу певною мірою зазирнути в «секретну лабораторію» творчості письменника. У деяких листах можна побачити записи переказів, начерки майбутніх новел, безкінечні візії, з яких чимало нагадують сновидіння. Тому цілком слушною є думка деяких дослідників, що окремі листи письменника можна вважати оригінальними завершеними творами. Разом із тим, при дослідженні епістолярної спадщини В. Стефаника як джерела вивчення його життя і творчості необхідно враховувати всю сукупність конкретних фактів і характеристик, співвіднесену з іншими відомостями про нього, і лише на основі цього можна робити певні висновки та узагальнення.
Марксистська критика ґрунтувалася на вузько тенденційних настановах, що зводили роль літератури до класового ілюстрування суспільних процесів і слугування її «пролетарській» ідеї. Вона проголошувала, що в Радянській Україні цінували і визнавали талант буковинського письменника, свідченням чого було досить активне видання Стефаникових творів. Якщо у 1920-х роках твори письменника публікувалися на території Радянської України, то терор наступного десятиліття призвів до того, що майже на ціле десятиліття Василь Стефаник був зачислений до «ворогів народу», його викреслили з підручників та видавничих планів. За цей час не з’явилася жодна його книжка. Не було навіть згадки про смерть письменника. Після «возз’єднання» Західної і Радянської України у шкільних підручниках і хрестоматіях поволі почали з’являтися згадки про Василя Стефаника й уривки з його творів. Проте і до війни й, особливо, після неї, коли вже не було Стефаника в живих, його творчість фальшували, робили письменника мало не поборником і прихильником соціалістично-комуністичних ідей. Особливо владою цінувались ті критики (О. Дорошкевич, В. Коряк, С. Крижанівський та ін.), які визначали «внесок В. Стефаника у боротьбу проти українсь¬кого буржуазного націоналізму».
І за життя В. Стефаника, і після його смерті радянське літературознавство фальшувало його творчість, робило письменника мало не поборником і провідником соціалістично-комуністичних ідей. Серед найпоширеніших методів фальсифікації життя і творчості новеліста з боку радянських літературних критиків можна визначити: «редагування» (безсоромне втручання в авторський текст, пропуск текстів), замовчування імен і фактів (наприклад, повідомили, що письменникові призначено пенсію, але промовчали, що він відмовився від неї за політичними мотивами), заперечення модерністських тенденцій у його новелістиці, згубний вплив західного мистецтва, викривлене висвітлення релігійної позиції видатного митця, з якого апологети радянської ідеології настирливо робили атеїста, богоборця. Зрозуміло, що всі видання, які виходили за радянських часів, були переповнені традиційними радянськими штампами.
У період 1960-1980-х років в історії українського літературознавства і літературної критики його риторика практично не змінилася. Аналізований період позначився виходом низки праць про Василя Стефаника Н. Жук, В. Лесина, Ф. Погребенника, М. Грицюти, в яких аналізується новаторство і традиції новеліста, розкривається місце і значення письменника в історії української літератури, аналізуються окремі його твори, поглиблюється інтерес до мови і стилю митця. Багато уваги приділяється сторінкам життя В. Стефаника. Незважаючи на досить пристойний рівень деяких досліджень, переважна більшість радянських літературознавців не може уникнути пропагандистських кліше. Рідкісними винятками з цих правил можна віднести проникливі розвідки про В. Стефаника М. Коцю¬бинської. Заради об’єктивності слід визнати, що в роки тотальної пропаганди усього радянського було чимало зроблено для вшанування пам’яті великого українського новеліста. Хоча ці заходи супроводжувалися риторикою, притаманною радянській пропаганді, позитивним є те, що було створено чимало матеріальним пам’яток, які збереглися. У роботах кінця 1980-х років стали виявлятися нові тенденції наукового мислення, автори намагалися творити принципово інший тип літературного дискурсу, подолати марксистсько-ленінські уявлення про національний літературний процес. Ці віяння особливо виразно виявилися на початку 1990-х років із набуттям Україною незалежності.
В умовах кардинальної зміни гуманітарної парадигми в 1990-х роках виникла необхідність нового прочитання художньої спадщини класиків вітчизняної літератури, зокрема творчість Василя Стефаника, яка потребувала ще однієї спроби осягнення його геніальної новелістики. У зв’язку з цим виникає необхідність спростувати всі фальсифікації, що стосуються життя і творчості В. Стефаника, усунути всі ярлики, навішені апологетами радянського літературознавства. Звільнені від догматичних настанов і приписів науковці почали активні неупереджені дослідження Стефаникової біографії та його творчої спадщини. При визначенні художнього методу письменника вони часто прагнули довести його власне реалістичний характер, різко відмежовуючи витворену прозу В. Стефаника від сучасного йому модернізму. У зв’язку з цим особливе місце в наукових спостереженнях дослідників посідала проблема рецепції імпресіонізму, символізму, експресіонізму та інших модерних течій в новелістиці письменника. Передусім варто повернутися до питання про художній метод письменника і з позицій досягнень сучасного літературознавства, а також нових досліджень в галузі стефаникознавства з’ясувати й окреслити його характерні особливості. Розв’язанню цієї проблеми також може допомогти ґрунтовне й ретельне вивчення епістолярної спадщини новеліста, що містить у собі дуже цікаві й важливі спостереження та аналізи багатьох літературних явищ, художніх течій, стилів, письменників кінця XIX – початку XX ст.
Ідеологічно не заанґажоване і неупереджене дослідження поетики малої прози В. Стефаника в літературознавчому і мовознавчому аспектах стає головним завданням сьогоднішнього вивчення творчості новеліста. Потрібно висвітлювати специфіку не лише жанру Стефаникової новели, але й художнього мислення, світоглядних позицій, принципів втілення естетичного ідеалу тощо. Це й дасть можливість точніше й об’єктивніше глянути на ґенезу і природу суб’єктивного перетворюючого начала в новелістиці В. Стефаника і стане добротним ґрунтом для типологічного зіставлення його прози з прозою нереалістичної літератури.
У нашому дослідженні оцінено значний внесок у нове прочитання спадщини великого новеліста таких дослідників, як В. Полєк, В. Кононенко, C. Хороб, Р. Піхманець, Н. Яцків, Є. Баран, С. Пушик, Р. Голод, Н. Мафтин, С. Луцак, С. Процюк, Л. Ободянська, В. Ґрещук, І. Ковалик, М. Голянич, М. Стецик, М. Лесюк та ін., більшість з яких є науковцями Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Психолого-педагогічні аспекти творчості Василя Стефаника знайшли своє висвітлення у розвідках дослідників В. Хруща, Н. Лисенко, Т. Завгородньої, 3. Карпенко та інших. Останнім часом великого поширення набувають компаративістські дослідження творчості й світогляду В. Стефаника, створюються біографічні романи, які не тільки знайомлять читача зі сторінками життя видатного прозаїка, але й допомагають проникнути у його багатющий внутрішній світ.
Автори публікацій прагнули виявити засади художнього мислення В. Стефаника, особливості його новелістичної поетики на змістовому і формотворчому рівнях, спільність і своєрідність його прози у типологічних зіставленнях, а також в інтерпретації мовами народів світу. Значна увага науковців прикута до епістолярію письменника, який і сьогодні поповнюється новими листами. Цей пласт стефаникознавства вивчається науковцями з позицій літературознавства і мовознавства, створюючи повноту уявлень про всю творчість письменника.
У роботі також розкрито внесок учених філологічного факультету ОНУ ім. І. І. Мечникова у дослідження Стефаникіани. Незважаючи на те, що провідними напрямками кафедри української літератури є шевченкознавство, франкознавство, лесезнавство, вивчення життя і творчості Василя Стефаника також посідає помітне місце в дослідженнях таких науковців кафедри, як Г. В’язовський, О. Казанова, Л. Ковальчук, А. Недзвідський, І. Нечиталюк, Є. Прісовський, О. Шупта-В’язовська. Проте найбільша роль у розвиток Стефаникіану на філологічному факультеті ОНУ імені І. І. Мечникова належить доценту О. Казановій, яка у 2008 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Новелістика В. Стефаника i родо-жанровi особливості української малої прози кінця XIX – початку XX століття». Дослідниці також належить низка праць, в яких аналізуються жанрові різновиди Стефаникових творів, особливості функціонування оповідних форм новелістики письменника, драматичність мислення прозаїка як художній феномен перехідної доби кінця XIX – початку XX століття, композиційна та смислова роль монологічного мовлення у творах В. Стефаника, засади ліризації поетичного висловлювання в його прозі, стилістичні функції форм мовлення в новелах В. Стефаника та інші питання своєрідної творчості буковинського новеліста.
