Зразок роботи
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Проаналізувавши ідейно-тематичні домінанти художньої прози Василя Сухомлинського, ми дійшли таких висновків.
Літературно-педагогічна творчість В. Сухомлинського в історії української педагогічної думки посідає дуже вагоме місце, про що, зокрема, свідчить поява в педагогічній думці терміну «сухомлиністика», яким позначається напрям в історії педагогіки.
Свої погляди на освіту і виховання педагог розкрив у багатьох книгах, статтях, нарисах. З-поміж найвідоміших і найвпливовіших його праць стала книга «Серце віддаю дітям», в якій учений аналізує мету, зміст, методи виховання дітей у період дитинства (молодший шкільний вік), акцентуючи увагу на ролі різних аспектів комунікації в системі «учень-природа». У книзі «Народження громадянина» педагог розглядає закономірності навчально-виховного процесу підлітків (середній шкільний вік). у цей період, на думку В. Сухомлинського, взаємодія учня з світом відбувається насамперед у сферах «учень-суспільство» та «учень-людина». В «Листах до сина» бачимо спробу автора викласти свої погляди на людину в період юності.
Практично всі його педагогічні твори (з різною мірою інтенсивності) оздоблені авторськими художніми мініатюрами – казками, оповіданнями, віршами, присвяченими красі природи, оточуючого дитину світу, красі рідної мови. І теоретичні праці, і педагогічна діяльність В. Сухомлинського, і його художня спадщина були спрямовані на те, щоб розкрити багатство рідної мови. І що особливо важливо – робити це потрібно якомога раніше, починаючи з перших кроків життя дитини.
З-поміж величезної кількості різножанрових художніх творів, написаних В. Сухомлинським, переважну більшість складають казки. Він дуже добре усвідомлював, що виховувати дитину необхідно з раннього віку і був переконаний, що найбільшого ефекту можна досягти за допомогою казки. Добре знаючи народні традиції, усну народну творчість, історію та культурну спадщину власного народу, педагог-письменник знаходив сюжети та ідеї для своїх чудових творів саме у фольклорі, вміло адаптуючи їх до сучасних йому реалій. Зазвичай, його казки не мають сформованих наприкінці моральних висновків, як це притаманне, наприклад, байці, а скоріше відображають його роздуми про красу, щастя й горе, ставлення дитини до світу, живої і неживої природи, до найближчих та «інших» людей, про розвиток моральних чеснот і бажань, радість пізнання і праці, про Батьківщину. На його думку, казки мають надавати не тільки естетичне задоволення, а й примушувати хвилюватися за героїв, співпереживати їм, мислити та намагатися віднайти вихід із складного становища.
Особливістю поетики казок В. Сухомлинського є захоплююча майстерність творення простих лаконічних казок, в яких висока якість думки, повчання.
Велику увагу письменник-педагог приділяв формуванню орієнтації дитини на цінності своєї статі, яке відбувається передусім, у сім’ї, що знайшло відтворення у казках про хлопчиків і дівчат та про їхніх батьків, про почуття між юнаком та дівчиною, про таїни дітонародження. Багато казок В. Сухомлинського мають пізнавальний характер, знайомлять дітей зі світом природи, звичками тварин, способом їх життя, особливостями поведінки. Власні гуманістичні погляди письменника-педагога сприяли вихованню у дітей людинолюбства, яке особливо виявилося в багатьох казках. Поряд із позитивними прикладами поведінки героїв його казок автор також негативні явища.
Аналіз казок великого педагога показав, що деякі його твори поєднують ознаки інших жанрів, тому в його колекції творів трапляються казки-оповідання, казки-новели, казки-етюди, казки-нариси, казки-притчі.
В. Сухомлинський не лише розкрив необмежену мудрість і життєстверджуючий оптимізм казки, а й окреслив найрізноманітніші шляхи її використання у навчально-виховному процесі. Педагог-письменник вважав, що без живої, яскравої казки, яка заволоділа свідомістю й почуттям дитини, неможливо уявити розвиток дитячого мислення і мовлення, як певного ступеня людського удосконалення. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й емоційно відгукується на події та явища навколишнього світу, висловлює своє ставлення до добра і зла. В. Сухомлинський не тільки розкрив глибоку мудрість казки, а й показав, що казка допомагає дитині пізнати навколишній світ, робить її добрішою. За переконанням В. Сухомлинського, саме казка є духовним багатством народної культури.
Значну увагу у виховному процесі В. Сухомлинський приділяв притчам, надаючи перевагу проблематичним оповідкам-притчам. До найкращих притч письменника належать такі твори, як: «Щоб ти став кращим», «Бо я – людина», «Найласкавіші руки», «Народився братик», «Кам’яне серце», «Вічна тополя», «Стара-стара вишня», «Кожна людина повинна» тощо.
