Поетика індійської модерної літератури (ID:135797)

ВИСНОВКИ Проаналізувавши наукову літературу з досліджуваної проблеми та відповідно до поставлених завдань, ми прийшли до наступних висновків. Згідно першого завдання ми з’ясували, що кінець ХІХ – початок ХХ століття в Індії характеризувався значним підйомом робочого і національно-визвольного руху проти колоніальної політики Великобританії та одночасно стрімким науково-технічним прогресом. Межа ХІХ-ХХ ст. в історії Індії відзначена небувалою активізацією суспільної та художньої думки. З кінця XIX ст. Індія вступає в новий етап, який характеризується загостренням протиріч між колонізаторами і корінним населенням, посиленням національно-визвольного руху, залученням у цю боротьбу величезної частини трудового народу, виходом на історичну арену індійського пролетаріату. Ми розкрили різноманітний вплив цих соціально-історичних чинників на культурну ситуацію в Індії та індійську модерну літературу: на її тематику і поетику, формування ідейних позицій письменників і їх художнє світобачення. У період модерну настає кінець багатовікової «закритості» культурного життя Індії, активно освоюється художній досвід європейських літератур, які, в свою чергу, виявляються дуже сприйнятливими до індійської тематики, до її естетичної побудови, причому все це вже не сприймається лише як загадкова екзотика. Згідно другого завдання ми з’ясували, що у перші десятиліття ХХ століття розмах національно-визвольного руху в Індії набув всенародного характеру. Життя вимагало від письменників таких творів, в яких були б відображені біль, страждання і надії багатомільйонного індійського народу, який бореться за свою незалежність проти колоніальної Британської імперії. У найбільшій мірі становлення нової індійської культури, пов'язаної з початком формування в колоніальній Індії буржуазного суспільства, проявилося у розвитку новоіндійських національних літератур. Так, вже на початку XX століття високого рівня досягають такі національні модерні літератури, як тамільська, ассамська, малаяльська, оріська, гуджаратська, маратхська. Швидко розвивається в період модерну ассамська література, хінді, урду, маратхі та бенгалі. Серед південноіндійських модерних літератур у цей період особливий інтерес викликають тамільська, малаяльська і телугу. Крім цих модерних літератур були й такі, які тільки-но виходили з тривалої середньовічної стадії і робили свої перші кроки, щоб увійти в сучасний літературний процес. До них відносяться, в першу чергу, літератури на панджабі, каннада і кашмірі. У перші десятиліття XX ст. завершився тривалий і складний процес оволодіння індійськими майстрами слова прозовими жанрами, запозиченими з Європи, – романом, розповіддю, есе. Історичне минуле народів Індії як і раніше складало тематику значної частини індійської прози, а також драми і поезії. В умовах колоніального режиму звернення до героїки віддалених за часом битв і повстань представляло для письменників-індійців майже єдину можливість пробудження у своїх читачів патріотичних почуттів. Сама історико-героїчна тема зумовила тривале збереження романтизму як провідного методу індійських літератур нового часу. Проте, поряд з історичними романами, які стояли на рівні літературної майстерності, в Індії в кінці XIX - початку XX ст. з'явилося багато робіт письменників, в яких романтичний план розкриття міфологічної чи історичної теми набуває характеру реакційної ідеалізації феодального минулого. У першій третині ХХ століття зростання національно-визвольної боротьби призвело до посилення ідейно-художнього розмежування серед індійських письменників. Разом з тим, з початку XX ст. посилився процес заміни романтизму критичним реалізмом, що своєрідно адаптував героїко-романтичний початок та посилив соціальну спрямованість індійської прози. Все більша увага стала приділятися проблемам, які хвилювали передову частину індійської освіченої молоді початку XX ст. У творчості найбільших індійських письменників рубежу нового і новітнього часу все виразніше стала звучати тема суспільних конфліктів. Творчість Р.Тагора знаменує вищий щабель розвитку критичного реалізму в індійській літературі. У 1920-30-і рр. критичний реалізм закріпив свої позиції майже в усіх модерних літературах Індії. Реакційні течії розвивалися переважно в руслі середньовічної містичної літератури. У 1920-30-і рр. виникають формалістичні модерністські тенденції та напрямки, що були однією з форм правобуржуазної реакції на національно-визвольний рух. У період національно-визвольної боротьби Індії були закладені основи реалістичної літератури, що відбиває процес пробудження людини, багато в чому пов'язаної вихованням, поглядами і забобонами з традиційними засадами. Але оскільки він почався в епоху колосального напруження духовних сил усього народу, то нерідко письменники опускали багато важливих соціально-побутових, психологічних деталей у формуванні характеру людини, які вийшли на поверхню в інший час, коли обстановка стабілізувалася і з'явилася можливість (навіть необхідність) більш уважно заглянути і в себе, і в своє оточення. Згідно третього завдання ми з’ясували, що нові тенденції в літературному процесі Індії найбільш повно проявилися в Бенгалії, література якої продовжувала займати провідне місце серед усіх модерних новоіндійських літератур. Найбільшим представником бенгальської літератури, який зробив величезний вплив на культурне життя Індії першої третини XX ст., був Рабіндранат Тагор – великий індійський письменник, музикант і художник, філософ, просвітитель і громадський діяч. В історію індійської літератури Тагор увійшов як автор романів, повістей і оповідань, публіцистичних і літературно-критичних статей і нарисів, філософських есе, віршів і драм. З-під пера Рабіндраната Тагора вийшло близько п'ятдесяти збірок віршів, більше десятка повістей і романів, величезна кількість розповідей і пісень, більше тридцяти театральних п'єс, сотні статей і навіть кілька підручників для школи. Як автор віршованих збірок, драм і численних оповідань, Р. Тагор набув популярності у себе на батьківщині ще в 80-90-ті роки XIX ст., проте славу мислителя і романіста принесло йому XX ст., коли він опублікував романи «Гора» (1907-1910) і «Дім і світ» (1915-1916), присвячені ідейним шуканням бенгальської інтелігенції. Особливе значення для утвердження в індійській літературі теми національного руху мав роман «Дім і світ», в якому Тагор висловив своє ставлення до різних течій індійського націоналізму періоду боротьби за свадеші і сварадж. Своєю творчістю, що отримав світове визнання, Р. Тагор закріпив перемогу в індійській літературі методу критичного реалізму. Літературний доробок Рабіндраната Тагора великою мірою відзначався через призму його поетичної творчості, проте, він також писав романи, есе, оповідання, історичні та подорожні нотатки, драми і пісні. З прози Тагора, його короткі історії отримали найбільш високу оцінку. Крім того, йому вдалося поєднати в своїх творах особливості бенгальського світосприйняття та популяризувати свою рідну бенгальську мову. Його роботи часто відрізнялися ритмічністю, оптимістичністю і ліричним характером, але найголовніша сутність більшості його творів – це змалювання життя простих людей. Хоча на Заході Тагор більше відомий як поет, він був також автором численних п'єс, зокрема «Жертвоприношення» (1890), «Пошта» (1912), «Червоні олеандри» (1925) та багатьох інших. Творчість Рабіндраната Тагора включає в себе ліричні твори, есе і романи на політичні та соціальні теми. Найбільш відомі його твори – «Гітанджалі» (Жертовні співи), «Гора» і «Дім і світ» – є прикладами ліризму, розмовного стилю, натуралізму і споглядальності в літературі. Згідно четвертого завдання ми з’ясували, що Рабіндранат Тагор став першим серед неєвропейців, хто був удостоєний Нобелівської премії з літератури у 1913 році. Переклади його поезії розглядалися як духовна література і разом з його харизматичністю, створили образ Тагора-пророка на Заході. В Європі Тагора часто називають реформатором і творцем сучасної бенгальської мови, а в Індії його звуть поетом-учителем. До нього літератори лише сліпо слідували сформованим правилам і нормам віршування. Тагор, на відміну від них, став широко використовувати розмовні форми мови і простомовні висловлювання, чим зробив свої твори легко зрозумілими для тих, кого протягом століть іменували «простим народом». Але не тільки форма вірша Тагора була новаторською, теми творчості теж перестали бути традиційними. Ніжна, гарна любовна лірика, чудові описи природи – це тільки частина спадщини Рабіндраната Тагора. Основу цієї спадщини складають проза і поезія, присвячені приниженню і стражданням рідного народу і рідної країни, філософські притчі, а також оспівування життя як такого та людини-творця, здатної зробити світ навколо себе ще красивіше, ніж він є. Головне значення Тагора полягає в тому імпульсі, який він додав розвитку індійської культури і думки. Він дав своєму народу віру в його власну мову, в його культурну і етичну спадщину. Його «Рабіндра Рачанавалі» були визнані найбільшим культурним скарбом Бенгалії, а сам Тагор визнаний найвидатнішим з поетів Індії. Популярність Тагора простягалася від Європи до Східної Азії та Північної Америки. Сьогодні творчість Тагора переведена на англійську, німецьку, іспанську, російську та інші європейські мови. Згідно п’ятого завдання ми з’ясували, що в розвиток і вдосконалення індійської модерної літератури, особливо жанру роману, значний внесок зробив знаменитий письменник Мунші Премчанд. В цілому, його діяльність відкрила нову епоху і сприяла входженню та розвитку в індійській літературі методу критичного реалізму. Реалістичний напрямок, засновником якого є Премчанд, виник в результаті звернення до проблем суспільного життя, зображення епохи складних соціальних перетворень. Премчанд був одним з перших романістів Індії, який в несприятливій історичній ситуації усвідомив своє завдання і відповідальність та зміг з гордістю їх виконати. Він відмовився від тих догм і середньовічних традицій, які відділяли літературу від життя і тим самим підняв її на якісно новий рівень, про що свідчать його розповіді, які отримали високу та достойну оцінку читачів і дослідників його творчості. Романи Премчанда «Обитель любові», «Арена», «Поле битви», «Жертовна корова» і збірки «Сім лотосів», «Ратний шлях» відобразили політичні події, боротьбу за соціальні права і антиколоніальний рух в Індії. Премчанд виступав з критикою свавілля колоніальної і феодальної влади, звертав увагу на слабкі місця традиційної культури і згубність релігійного фанатизму. Наслідком такої громадянської позиції Премчанда стало політичне переслідування. Достоїнством творів Премчанда, що висвітлювали політичні і соціальні проблеми, виступала глибока психологічна характеристика дійових осіб. Він став основоположником критичного реалізму в літературах урду і хінді. Під його керівництвом видавалися журнали «Ханс» і «Джагаран». Публіцистична діяльність Премчанда зіграла значну роль в розвитку реалістичної і демократичної літератури в Індії. Премчанд став одним із засновників Асоціації прогресивних письменників Індії, що мала значний вплив на індійську літературу. Премчанд, звертаючись до нових тем, вніс гідний внесок у розвиток індійської літератури. Своє покликання і головне завдання він бачив, перш за все, в залученні уваги громадськості своєї країни до ролі людини в суспільстві, в агітації буржуазних просвітителів взяти участь в національно-визвольному русі, в заклику народу до боротьби за соціальну рівноправність і права людини. У його творах червоною ниткою проходить думка про необхідність звільнення суспільства від забобонів середньовіччя, захисту прав жінок та вирішення інших важливих питань життя індійського народу. Згідно шостого завдання ми з’ясували, що у своїх романах Премчанд всебічно відображав взаємини між різними класами і верствами індійського суспільства. Всі ці нововведення привертали увагу читачів, і допомагали народу краще усвідомлювати життя своєї країни з усіма її успіхами і негараздами та вносити свій посильний внесок в її розвиток. Премчанд був великою особистістю, якій вдалося реалістичне зображення великотрудного життя індійського народу. Премчанд відмінно збагнув одну з основних особливостей роману як жанру, найтіснішим чином пов'язаної з ідеями свого часу. Йому була притаманна рідкісна соціальна пильність, гостре відчуття сучасності. Премчанд поставив в своїх романах багато життєво важливих проблем і висвітлив їх в такому ракурсі, що вони не втратили своєї актуальності і сьогодні, що відзначають багато письменників і критиків. Багато творчих принципів Премчанда залишаються важливими для розвитку реалістичного напряму в цьому жанрі і сьогодні. Гуманістичний пафос творчості Премчанда, його постійна увага до життя народу заклали той основний напрямок в літературі хінді, який не втрачає свого значення і в наш час. Як письменник Премчанд був надзвичайно динамічний у вираженні хвилюючих його ідей, в пошуках нових форм і засобів художнього оповідання і мови. По суті, він заклав основи вільної форми роману, роману-дослідження, роману-документа, настільки популярних сьогодні. У цьому проявилася одна з найважливіших рис його творчої діяльності – бути на рівні вимог свого часу. Підводячи підсумок, варто зазначити, що спадкоємні зв'язки з недалеким минулим ще дуже міцні в індійській літературі сьогодні. Та й навряд чи будуть зрозумілі більшість особливостей літературного модерного руху кінця ХІХ – першої третини XX століття, якщо не буде враховуватися глибокий вплив ідей національно-визвольного руху Індії, творчості Рабіндраната Тагора та Мунші Премчанда.