Зразок роботи
ВСТУП
Інтерес до феномену театру корифеїв, судячи з активності науковців усіх часів, ніколи не згасав. Це зумовлено тим, що українська драматургія та театр кінця ХІХ – початку ХХ століття вперше вийшли на професійний рівень, заявивши про себе плеядою талановитих театральних діячів та драматургів, створивши високохудожні драматичні твори, які вже витримали випробування часом і стали літературною класикою.
Розглядати творчість Івана Карпенка-Карого поза театром корифеїв неможливо. Але все ж відзначимо, що драматургія Івана Карпенка-Карого, яка традиційно вписується в контекст театру корифеїв (і значно рідше у європейську драму кінця ХІХ – початку ХХ століття), є окремим мистецьким феноменом, що зумовлено рівнем її художності та естетичного впливу на читача.
Іван Карпенко-Карий утверджує жанр комедії в українській літературі, як канонічну універсальну форму художнього зображення і моделювання найрізноманітніших проявів взаємин між людьми та організації їхнього внутрішнього світу в системі координат загальнолюдських цінностей.
Досвідчений театральний критик, теоретик і організатор театральної справи в Україні, Іван Карпенко-Карий добре розумів ідейно-тематичну та естетичну обмеженість побутово-етнографічного театру, який уже давно не відповідав новим запитам глядача, пробудженого і стрімким розвитком суспільних процесів пореформенної доби, і свіжими віяннями та злетами філософсько-естетичної думки.
Доречно здійснювати аналіз п’єс Івана Карпенка-Карого за часом їх написання, звертаючи увагу на особливості стилю, який притаманний драматургові на тому чи іншому етапі його творчості. Це дозволяє простежити прогресування не лише на рівні ідей та проблем, а й на рівні еволюції майстерності драматурга. Мистецтво драматургії Івана Карпенка-Карого досліджували О. Бабенко [1], С. Бронза [2], Л. Дем’янівська [6], С. Єфремов [8], Г. Клочек [15], Л. Мороз [17], Л. Стеценко [23], І. Франко [24], та інші. Їх дослідження складають значну частину дискурсу, котрий стосується драматургічної майстерності автора та української драматургії кінця ХІХ – початку ХХ століття. Цим і зумовлена актуальність теми курсової роботи: «Прийоми та засоби творення комічного у п’єсах Івана Карпенка-Карого».
Мета дослідження полягає в системному осмисленні прийомів та засобів комічного як складових драматургічної майстерності Івана Карпенка-Карого і потребує виконання таких завдань:
– дібрати вивчити джерельну базу за темою дослідження;
– розглянути наявний на даний момент літературознавчий дискурс в осмисленні драматургічної майстерності Івана Карпенка-Карого, зосередивши свою увагу як на прижиттєвій критиці, так і на наступних дослідженнях;
– окреслити поняття жанрової модифікації комедії в світовій літературі;
– виокремити жанр трагікомедії в драматургії Івана Карпенка-Карого;
– проаналізувати систему виражальних прийомів драматурга, проаналізувавши мистецтво творення характерів, психологізму, особливості драматургічної мови, композицію, майстерність діалогів, монологів, авторських ремарок.
Об’єкт дослідження – драматургічні твори Івана Карпенка-Карого. Головним чином увага зосереджена на п’єсах «Хазяїн», «Сто тисяч».
Предмет дослідження – прийоми та засоби комічного у творчому доробку Івана Карпенка-Карого.
Для реалізації основних завдань курсової роботи було обрано такі методи дослідження: порівняльно-історичний, типологічний, історико-функціональний, а також методи аналізу, синтезу і порівняння.