Зразок роботи
Уривок із висновків:
Стало відомим, що Емілі Дікінсон використовувала образи та предмети як сакраментального, так і природного світу, таким чином поєднуючи два містичні об’єкти – природу та Бога. Вона вважала зміну пір року видимим доказом вічності, реальним втіленням Бога. Дікінсон прийшла до висновку, що вона зможе досягнути бажаної свободи лише через природу, а не релігію. Вона шукала благодать у навколишньому світі й висловлювала свої спостереження у віршах. Поетеса хотіла збагнути та зрозуміти Бога, і шлях до Нього вона прокладала саме через природу.
Протиставляючи різні погляди на природу, Дікінсон почала вважати, що: по-перше, природа організована за законами абсолютної гармонії, це рай, досконалість; по-друге, вона незбагненна для людського розуму. Природа для Дікінсон – безкінечна загадка й гідна мета художнього пізнання. Вона постійно поверталася до неї протягом усієї творчості. Відносини між людиною і природою, якими уявляла їх поетеса, не вкладаються в рамки однієї формули. Вірші Дікінсон свідчать не просто про надзвичайно уважне та вдумливе спостереження життя природи, інколи це своєрідне занурення в неї, розчинення у навколишньому світі.
Як було зазначено, підхід Емілі Дікінсон до природи був еволюційним.
Першому етапу її творчості (1858 - 1860-61 рр.) характерне напівмістичне бачення світу. Дікінсон вважала природу джерелом, за допомогою якого людина може встановити безпосередній контакт із Богом. Їй здавалося, що природний світ наділений особливою силою, яка здатна пробудити містичні відчуття. У низці ранніх поезій Емілі Дікінсон дуже часто залучала священні образи природи для передачі власного розуміння благодаті .
Багато віршів наступного періоду (1862-1866 рр.) показують, що поетеса вважала природу наділеною символічним та священним значенням. Розмірковуючи над відносинами між природою та людиною, Емілі Дікінсон привертала увагу читача до проблем смерті, безсмертя, часу та вічності.
Слід наголосити, що кольори, пахощі, явища природного світу були для неї втіленням божественної символіки. Вона розщеплювала природу на деталі. Незначні на перший погляд, вони є дуже важливими в тій філософській картині світу, яку створила поетеса.
Дікінсон міркувала про можливі форми злиття з природою, про потойбічне життя. У її поезіях абстрактні та неживі об’єкти, такі як природа, вітер, день і ніч наділені людськими рисами.
Символи, які використовувала Емілі Дікінсон у своїх поезіях, класифікуємо як:
• частини природи (трава для поетеси була символом оптимізму, метелик – безсмертя, бджола – свободи, пташка – надії, море – життя, кохання і т. ін.);
• персоніфіковані асоціації (природа як матір, вітер як бажаний гість і т. ін.);
• кольори (блакитний та сірий кольори означають самотність; золотий, жовтий – яскраву та пристрасну любов поетеси до життя; зелений – воскресіння; білий – радість, світло, смерть; червоний – домашнє вогнище, пекло і т. ін.).