0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 09:00 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

Функціональна роль архетипу дитини у малій прозі Володимира Винниченка (ID:196628)

Тип роботи: дипломна
Дисципліна:Література
Сторінок: 56
Рік виконання: 2017
Вартість: 1000
Купити цю роботу
Зміст
ЗМІСТ ВСТУП……………………………………………………………………3 РОЗДІЛ I. Літературний архетип: теорія та історія проблеми 1.1 Поняття та художні функції літературного архетипу…………...6 1.2 Дослідження образу дитини в малій прозі В. Винниченка: інтерпретаційна парадигма…………………………………………….….…..16 РОЗДІЛ II. Змістове наповнення та функціональна роль архетипу дитини в малій прозі В. Винниченка 2.1. Дитина-бешкетник («Федько-халамидник», «Кумедія з Костем», «Гей, хто в лісі, обізвися…», «Бабусин подарунок»).......………………..…19 2.2. Незаконнонароджена дитина («байстрюк) («Кумедія з Костем»)…………………………………………………………….……….…25 2.3. Архетип сироти («Віють вітри, віють буйні…», «Гей, ти, бочечко…», «Та нема гірш нікому…»)……………………………................30 2.4 «Мудра» дитина в дитячих оповіданнях В. Винниченка («Стелися, барвінку, низенько…», «Ой, випила, вихилила…», «За Сибіром сонце сходить»)…………………………………….................................................…34 ВИСНОВКИ……………………………………………………………..48 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………...…….52
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
РОЗДІЛ I. Літературний архетип: теорія та історія проблеми 1.1. Поняття та художні функції літературного архетипу За останнє десятиліття з’явився цілий ряд досліджень, у яких аналізується літературний архетип [29,с.74]. Актуальність такого аналізу пов’язана з можливістю більш глибокого прочитання літературного тексту [24,с.44]. Варто зазначити, що точного визначення поняття «архетип» у науці досі не існує. Так енциклопедія «Культурологія. ХХ століття» трактує архетипи як «своєрідні когнітивні зразки, на які орієнтується інстинктивна поведінка» [40,с.46], як «когнітивну структуру, у якій у стислій формі записаний родовий досвід» [40,с.47]. У аналітичній К.-Г. Юнга психології – це первинні природні образи, ідеї, переживання, властиві людині як суб’єкту «колективного несвідомого» [47,с.36]. «Колективне несвідоме» вміщує у собі таємні сліди пам’яті людського минулого: расової та національної історії, а також долюдського тваринного існування. Це досвід, характерний усім расам та національностям. «Несвідоме» Юнг бачить як те, що з’являється з психіки та людського мозку. Саме «колективне несвідоме» для швейцарського психіатра є тим резервуаром, де сконцентровані усі «архетипи» [49,с.208]. Дослідник зазначає, що ми маємо розуміти архетип як універсальну вроджену модель несвідомої психічної активності, яка спонтанно визначає людське мислення і поведінку. А Ж. Вюнанбурже у своїй статті «Принципи міфопоетичної уяви» пояснює безсмертя міфів у світовій культурі та літературі тим, що всередині них існує якесь, «що не піддається руйнуванню, смислове і ціннісне ядро, яке не може бути спустошене або переміщене логічним філософствуванням» [12,с.23], маючи на увазі те, що ми називаємо архетипом. Оригінальну точку зору на проблему архетипу висловлює американський вчений Дж. Бірлайн: «Загальні моделі, сюжети та навіть деталі, що містяться у міфах, зустрічаються скрізь і всюди. Це пояснюється тим, що міф – це сукупна спадщина спогадів наших предків, який передавався з покоління у покоління. Міф навіть може входити у структуру нашої підсвідомості; не виключено, що він закодований у наших генах» [4,с.52].