Зразок роботи
Рецептивно-комунікативні аспекти літературного життя, історико-літературного процесу, структури літературно-художнього твору привертали увагу мислителів різних країн з розвитком художньої творчо-сті, естетики і психології як наук, у зв’язку з активізацією літературної критики. Саме ці аспекти виявляться перспективними в ХХ столітті. Їх розробка збагатила літературознавчу методологію, зміцнила престиж літературної критики як важливого роду соціально-естетичної діяльності. Участь І. Франка в їх розпрацюванні свідчить як про його далекоглядність, так і про сумірність формування національної естетично-літературознавчої думки з європейським контекстом.
Прагнучи до об’єктивного розв’язання проблем художньої творчості, І.Франко дав науково-виважений аналіз і ґрунтовне вирішення найважливіших естетичних проблем, розгорнувши власну концепцію творчості, постульовану у трактаті «Із секретів поетичної творчості». Вона постала як результат студіювання ученим найбільш суттєвих літературознавчих, естетичних, психологічних та психофізіологічних вихідних сучасної йому теоретичної думки.
У трактаті подані філософські узагальнення тих наукових пошуків, тієї ідейно-творчої боротьби, яка особливо гостро розгорнулась у літературі наприкінці ХІХ століття, зокрема між матеріалізмом та ідеалізмом. Це дослідження є нетрадиційним як за самою проблематикою та підходами до її розв’язання, так і за результатами визначення об’єктивних, найзагальніших і найважливіших законів творчості в аспекті, якого не бачили ні попередники, ні сучасники Івана Франка. Воно поставило ім’я автора на рівень естетиків світового значення. Проблеми, порушені у ньому, були на той час проблемами не лише галицького, загальноукраїнського чи європейського, а світового масштабу.
Франком був заснований новий принцип моделювання на засадах психології художнього сприймання процесу впливу літературних прийомів на реципієнта. Зазначений методологічний принцип є головним для рецептивної естетики, яка сформувалася в координатах системного підходу. Останнє означає, що рецептивна поетика грунтується на визнанні літературного твору як системно організованої цілісності, найменшим складовим компонентом якої є прийом.
Публікації І. Франка мали не просто принагідний характер, хоча породжували їх конкретно-історичні ситуації, а спиралися на продумані й виношені ідеї, які співвідносились з рухом сучасної йому естетичної думки й узагальнювали тодішню художню практику — насамперед особистий досвід і творчість українських письменників, особливості функціонування їх творів на політично розмежованих українських землях.
Письменник і науковець, журналіст, який писав кількома мовами для періодики різних країн, рецензент і хронікер, — все це одна людина, яка не тільки узагальнювала поширені тоді ідеї, а й вловлювала ті, що, як кажуть, носилися у повітрі, щойно зароджувалися у суспільній свідомості, відразу їх застосовуючи у власних аналізах і розбудовуваних концепціях. Так сталося з його поняттям літературної критики, яка за методом повинна бути науковою, залишаючись відмінною від історії літератури як науки.
Магістр