Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність теми. У художньому тексті центральним об’єктом зображення є людина, а всі події, ситуації, що описуються в тексті - засобом її всебічної характеристики. Свій погляд на сутність людських характерів автор художнього твору розвиває в системі створюваних ним образів дійових осіб, що втілюють синтез художнього узагальнення і конкретної неповторюваної індивідуалізації у світі естетичного ідеалу художника. Художній образ персонажа це серія послідовних появ або згадувань однієї особи. Зображення її слів, дій, зовнішніх рис, внутрішніх станів, розповідь про події, що з нею пов’язані, авторський аналіз - усе це поступово нарощується, створюючи певну єдність, що функціонує в різноманітних сюжетних ситуаціях. Формальною ознакою цієї єдності є вже саме ім’я дійової особи.
Проблемою створення художнього образу у структурі літературного твору займаються багато лінгвістів та літературознавців. У роботах, присвячених дослідженню портретних характеристик, розглядаються питання формування та розвитку портретного опису (Б.Є. Галанов, Г.С. Сириця), виявлення лінгвістичних особливостей портрету (Є.О. Гончарова, В.М. Жирмунський, О.О. Мальцева), розроблення типології портретних описів (О.І. Белецький, О.М. Беспалов, Н.О. Родіонова, К.Л. Сизова). Сьогодні увага до проблем портретизації персонажа за особливостями його характеру, до встановлення місця та функцій портрету персонажав художньому творі не послаблюється.
Питання про особливості портретних описів у творах Ф.С. Фіцджеральда пов'язане з актуальною та важливою проблемою вивчення поетики американського письменника XX століття. До окремих аспектів вивчення творчості Ф.С. Фіцджеральда зверталися дослідники А.І.Старцева, Я.М. Засурський, О.М.Звєрєва, М.О Мендельсон, М.М. Корєнєва.
Метою роботи є вивчення засобів характеротворення у романі Френсіса Скотта Кі Фіцджеральда «Великий Гетсбі», розглянути різні типи описів характеру персонажів у загальній поетологічній системі твору.
Об’єктом дослідження в курсові роботі є засоби характеротворення, а предметом дослідження – художні засоби.
Об’єкт та предмет дослідження обумовили низку завдань, вирішення яких сприятиме досягненню мети дослідження.
Відповідно до мети основними завданнями дослідження є:
• вивчити сутність поняття «художні засоби» як прийому характеротворення образу-характеру;
• дослідити портретний опис як засіб осягнення характеру літературного героя;
• розглянути удожня деталь як засіб характеротворення літературного персонажу;
• дослідити багатогранність літературного таланту та своєрідний стиль Френсіса Скотта Фіцджеральда;
• проаналізувати використання ім’я як характеристики персонажів роману «Великий Гетсбі»;
• розглянути типи портретних описів в романі «Великий Гетсбі»;
• дослідити предметно-речовий антураж персонажів С. Фіцджеральда.
В процесі написання роботи було використано сукупність загальноприйнятих методів і прийомів наукового пізнання. Методологічну основу дослідження склала система філософсько-світоглядних, загальнонаукових і спеціально-наукових методів, філософських підходів і принципів наукового пізнання, які забезпечили комплексний та всебічний аналіз обраного предмета дослідження.
1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАСОБІВ ХАРАКТЕРОТВОРЕННЯ В ЛІТЕРАТУРНОМУ ТВОРІ
1.1. Сутність поняття «художні засоби» як прийому характеротворення образу-характеру
Художні засоби (зображально-виражальні) — сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети — творить художньо-естетичну вартість [42].
Оскільки митець зображає певний світ і виражає до нього своє ставлення, то художні засоби називаються ще зображально-виражальними засобами. Це — базова основа художнього мовлення, за допомогою якого митець створює нову художню реальність за естетичними критеріями, рівновелику будь-якій реальності довколишнього світу. Він не тільки зображає, тобто оперує міметичними (наслідувальними) принципами, а й виражає своїм твором духовні цінності і таким чином одуховлює світ, спонукає його розкриватися за ідеалами краси та істини.
До художніх засобів належать тропи (епітет, порівняння, алегорія, гіпербола, перифраз, символ, оксиморон, літота, метонімія тощо), стилістичні фігури (повтори, градація, паралелізм, інверсія, еліпс тощо), принципи фоніки (інструментація, звуконаслідування, анафора, епіфора тощо), формотвірні засоби кожного роду літератури (сюжет, композиція, портрет, пейзаж, інтер’єр, монологи, діалоги персонажів, мова оповідача і автора) [43].
Водночас вони виступають прийомами характеротворення, засобами художньої типізації. Все залежить від того, які функції художні засоби виконують, на якому рівні структури художнього твору вони розглядаються, з якою метою в даному випадку вживаються, бо будь-який прийом, спосіб дії виступає засобом тільки стосовно мети.
Художні засоби — елементи мистецької майстерності письменника (спосіб образотворення, мовно-стилістична вправність тощо), які зумовлюють розкриття можливостей його таланту, створюють неповторну своєрідність художньої літератури, забезпечують її життєвість за законами краси.
Засобами характеротворення образу-характеру є [42]:
• зображення героя в дії;
• авторська характеристика;
• опосередкована характеристика;
• самохарактеристика;
• прізвище-характеристика;
• мовлення персонажа;
• деталь (зорова, звукова, моторова, психологічна);
• портрет;
• пейзаж;
• прийом метаморфози.
В будь-якому художньому творі можна виділити чотири групи зображувально-виражальних засобів.
1. Лексичні виражальні засоби [43]:
• на основі використання лексики за поширеністю (загальновживана, виробничо-професійна, діалектизми);
• на основі використання лексики за походженням (власна і запозичена);
• на основі використання лексики за частотою вживання (активна та пасивна: неологізми – застаріла лексика: історизми, архаїзми).
2. Фонетичні виражальні засоби (асонанс, алітерація, явище ейфонії).
3. Стилістичні фігури (поетичний синтаксис): інверсія, еліпсис, градація, анафора, епіфора, зіткнення, кільце, тавтологія, антитеза, паралелізм, риторичні питання та звертання.
4. Тропи (порівняння, метафора та її різновиди (персоніфікація, символ, алегорія, оксюморон,) метонімія та синекдоха як її різновид, гіпербола, літота, епітет)
Існує два варіанти руху дослідницької думки під час аналізу образів персонажів: від внутрішніх якостей до засобів їх створення і, навпаки, від засобів – до психологічної характеристики. Осмислення на основі стандартної літературознавчої схеми – це другий із названих способів.
Сама схема має такий вигляд:
1. Ім’я героя як засіб його характеристики.
2. Портрет.
3. Дії та вчинки персонажа.
4. Особливості його мови.
5. Думки та почуття.
6. Оцінка героя іншими дійовими особами.
7. Позасюжетні елементи (пейзажі, інтер’єри, описи речей, екскурси в минуле, авторські відступи) як засоби характеристики.
8. Авторська оцінка: пряма і опосередкована.
9. Образ-персонаж як характер і тип.
Як і в житті, так і в художньому просторі, «особове ім’я – це … зафіксоване слово, за допомогою якого … здійснюється індивідуалізація, чи, як кажуть фахівці, легалізація особи» [33, с. 14]. Проте література не життя, де характер та ім’я ніяк не узгоджені, адже тут «завжди, або майже завжди, значущість імені узгоджується зі змістом персонажа» [39, с. 121]. В усіх художніх творах ім’я, прізвище, прізвисько наділені певним значенням, яке автор намагається виразити з допомогою образу-персонажа.
Портрет хоч і належить до позасюжетних елементів, які знаходяться на другому плані образотворення, але його розгляд зазвичай відбувається на початку аналізу. Опис зовнішності може бути носієм інформації про характер, соціальне становище, світ захоплень тощо. При аналізі твору важливо пам’ятати про стильове, жанрове, світоглядно-концептуальне навантаження всього, що зображує автор, у тому числі й портретів.
Дія героя – один із безпосередніх виявів його характеру. Кожна дія завжди чимось зумовлена, а також спрямована на досягнення певної мети. Проте і причини, і мета часто мають психологічне підґрунтя. Навіть тоді, коли відчутні зовнішні впливи, які підштовхують до конкретн
Магістр